Петро Шемігон — льотчик-доброволець із Кропивницької академії, який не зламався після поранення
26-річний лейтенант 46-ї окремої аеромобільної бригади Петро Шемігон, випускник льотної академії Кропивницького, вступив у стрій на фронті добровольцем у березні 2022 року, слідом за своїм старшим братом. Він пережив жорстокі бої на Інгулецькому плацдармі, а під час звільнення Херсонщини втратив праву ногу. Проте Петро не залишив службу, і вже зараз керує польотами військової авіації, впевнено повертаючись до справи життя.
Напередодні Дня українського добровольця, який відзначається щорічно 14 березня, він розповів свою історію в ефірі Українського радіо Кропивницького.
Ця дата не випадкова: 14 березня 2014 року перші 500 бійців Самооборони Майдану вирушили на навчальний полігон для формування добровольчого батальйону.
Життєвий шлях Петра Шемігона
Петро походить із Черкащини. У 2017 році він вступив до льотної академії в Кропивницькому, де навчався за освітньо-професійною програмою “Управління повітряним рухом”. Уже у 2021 році здобув бакалаврський ступінь, який став першим кроком на шляху до мрії про небо.
У березні 2022 року, коли війна загострилася, Петро добровільно поповнив лави Збройних сил. Він активно долучився до херсонського контрнаступу та боїв на Інгулецькому плацдармі.
23 серпня 2022 року, під час штурму, отримав тяжке поранення, через яке була ампутована права нога. Але навіть із тілесними травмами він не відмовився від служби.
У січні 2024 року Петро завершив навчання та отримав диплом магістра за спеціальністю “Авіаційний транспорт”, продовжуючи рухатися вперед, незважаючи на обставини.
Як вибирав шлях: від брата і першої служби
«Мій старший брат Ігор став у Збройних силах із першого дня повномасштабної війни. Я бачив, як він цілковито віддається захисту, і почував, що теж не можу стояти осторонь. Тож у квітні 2022 року я вже став бійцем 46-ї десантно-штурмової бригади», — розповідає Петро.
Пояснює, що вибір підрозділу не був особистою справою — після перенавчання його та інших розподілили у десантно-штурмові війська.
Десантники, за словами Петра, — це, по суті, «пожежники фронту»: вони працюють там, де особливо гаряче, виконують і наступальні, і оборонні завдання, там, де найскладніше триматися.
Позивний «Акорд» та мрія, що почалася в дитинстві
«Моя любов до авіації зародилася ще з чотирьох років. Тоді мені подарували енциклопедію про літаки і гелікоптери — я був із нею навсігда», — згадує Петро.
Він описує, як під час парадів над Хрещатиком вибігав на вулицю босоніж, аби зловити рукбовим поглядом літаки, що пролітали над його будинком на гранично низькій висоті.
Він перший у родині, хто обрав професію авіатора. Хоч війна внесла корективи, немов новий скрипковий акорд у мелодії життя, змусивши стати десантником — але любов до неба залишилася незмінною.
Його позивний «Акорд» виник зовсім випадково — командири попросили обрати собі ім’я, що відображає хобі. Закоханість у гітару допомогла взяти цей музичний псевдонім.
Іменний шеврон Петра Шемігона. Петро Шемігон
Жорстке поранення на Херсонщині
Контрнаступ на Херсонщині наприкінці літа 2022 року відбувався стрімко: села звільнялися одне за одним, інколи по декілька за тиждень. Але за такий успіх доводилося дорого платити.
«23 серпня — день, який пам’ятаю до дрібниць, мов кадри з фільму: слова, думки, кадри. В цей день загинув командир моєї роти, лейтенант Владислав Паленичка. Я був його заступником, тож тоді прийняв командування на себе. Ледь через кілька хвилин пролунав вибух. Відчуття болю були нестерпними, я перестав відчувати ноги», — ділиться Петро.
Попри критичний стан і необхідність ампутації, він спромігся надати допомогу собі й товаришу, а також доповісти командуванню про переміщення ворога.
Навчання і магістратура на межі сил
У період магістратури сталася ця важка подія, але Петро не покинув навчання. Він працював над дипломною роботою, перебуваючи в реабілітаційному центрі — у палаті з ноутбуком та зошитами.
Захистив ступінь магістра повернувшись до служби під час одного з відряджень. У центрі протезування він наполягав на найкращому варіанті, який би дозволив повернутися до бойових завдань.
Служба авіації — дух, що піднімає бойовий настрій
Зараз Петро займається управлінням польотами та координацією військової авіації. Війна змінила свої обличчя від 2022 року — замість простої артилерії там тепер високі технології.
Дрони і штучний інтелект все більше беруть на себе роль у бойових діях, а засоби радіоелектронної боротьби унеможливлюють побачити ворога простою технікою.
Незважаючи на це, авіація залишається основою бойового духу. Побачивши, як наші літаки розгрібають окупантів, піхота отримує заряд гордості і впевненості — це справжнє натхнення для кожного на передовій.
Що би я порадив молодим льотчикам
Петро звертається до курсантів із простими, але вагомими порадами:
- Не гайте часу, адже авіація стрімко розвивається і потрібно постійно вчитися.
- Щиро любіть свою справу — тільки так можна досягти справжнього успіху.
- Будьте сильними, бо без сили сенс буття втрачається.
Він щиро дякує мамі, яка була надійною опорою у процесі лікування, та льотній академії за можливість втілити мрію.
«Ми віримо в перемогу і сподіваємося закінчити цю війну на власних умовах», — каже Петро.
Слідкуйте за оновленнями у Суспільному Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok.
