Відомий історик та експерт з питань війни Тімоті Снайдер переконаний, що Дональд Трамп використовує конфлікт з Іраном як інструмент для маніпулювання американською виборчою системою. Конститууючи свої дії як відповідь на іранське втручання у вибори, Трамп приховує одну ключову деталь: це саме втручання було спрямоване на його користь і розслідувалося ще за часів адміністрації Джо Байдена. Повернувшись до влади, Трамп свідомо підірвав інституції, які мали на меті охороняти цілісність виборчого процесу, і водночас відкрив двері для іноземних операцій прихованої пропаганди. За словами Снайдера, війна не є відповіддю на загрозу демократії, а радше прикриттям для її підриву зсередини.
Брехня в його руках стала справжнім мистецтвом, хоча з часом якість цього мистецтва знизилася. Зараз Трамп застосовує своє вміння маніпулювати до теми війни — сфери, яка йому подобається, але в якій він не володіє глибокими знаннями, окрім того, що вона його приваблює.
При цьому видається, що Трамп не має чіткої стратегії, яку саме брехню він хоче поширювати. Адже брехня завжди паразитує на істині: щоб вигадати неправду, потрібно хоча б приблизно знати істину. Натомість сьогодні Трамп керується виключно власними примхами.
Якщо ж припустити, що не існує об’єктивної правди, ми потрапимо в ситуацію, де амбітні диктатори, озброєні барвистими оповідями та контролем над мас-медіа, можуть маніпулювати суспільством. Проте навіть якщо брехня панує у політиці, об’єктивні факти залишаються незмінними: цивільні вбиті, літаки розбиваються, дії породжують непередбачувані наслідки. Постправдиві автократи загубляться в морі невігластва і опиняться у власній пастці.
Проте якщо суспільство не зосередиться на головному — пошуку правди,— маніпулятори не припинять вводити в оману. Незалежно від масштабів катастрофи, вони повторюватимуть напівправду, яку ми сприймали, і будуть спиратися на жорстокість, яку ігнорували, на упущені суперечності та на виправдання, які самі собі вигадували.
У моніторингу цієї війни будь-які дискусії про “національні інтереси” є лише формальним прикриттям. Насправді на кону стоять виключно особисті амбіції та задоволення. Головна істина полягає у тому, що Трампу подобається те, що він робить. Снайдер описує, як Трамп був буквально у захваті у дні після викрадення Ніколаса Мадуро, відчуваючи себе, мабуть, ніби пливе на хвилі власних успіхів. Проте така впевненість — це ілюзія, що суперечить реальним подіям.
Противоріччя в цій ситуації необхідно визнавати. П’янкий успіх Трампа ґрунтується на одній з таких суперечностей:
1. Інституції розвідки та військові структури, які діяли, зокрема, у Венесуелі, створювалися поколіннями на підґрунті цінностей, які заперечують Трамп і його адміністрація. Сюди належать:
– важливість кар’єрних державних службовців;
– ефективність роботи уряду;
– довіра до наукових даних;
– цінність досліджень;
– внесок вчених-іммігрантів;
– довгострокове планування;
– неминучість фактів як фактів.
2. Трамп та його група ніколи не зуміли б самотужки створити такі системи, вони тільки користувалися їхньою наявною структурою — і цим ослаблювали її.
Американська могутність у такий спосіб спрямовується на руйнування порядку, що його сама ж країна створила. Порушуючи та ігноруючи міжнародне право війни, Сполучені Штати роблять світ небезпечнішим і підвищують власну вразливість. Необхідність постійно вигадувати ворогів для атаки знижує здатність протистояти справжнім загрозам. Ракетні удари на Близькому Сході, що часто не мають чітко визначеної мети, не можуть бути використані у ключових конфліктах, таких як війна в Україні. Також викликає занепокоєння й те, що союзники могли збити три американські винищувачі за один день, ослабивши стратегічний потенціал США.
Конфлікт на Близькому Сході підвищує ризики терористичних атак у самих Сполучених Штатах, проте відповідні державні служби, які мали слідкувати за цими загрозами, були закриті або переведені на роботу з імміграційними питаннями.
Трамп у своїх заявах щодо цієї війни свідомо бреше; його твердження між собою суперечать і навіть самоусуваються. Зокрема:
– Чи йдеться про ліквідацію іранської ядерної програми, яка нібито існує чи ні?
– Чи маємо справу з політикою зміни режиму, яка не була продумана?
– Чи це боротьба з іранською загрозою впливу на вибори, що виявилася сумнівною?
Трамп заявляє, що він вже знищив ядерну програму Ірану і одночасно продовжує її знищувати, що не лише породжує логічні суперечності, а й створює серйозні ризики. В результаті цієї війни ймовірним стане поширення ядерної зброї по всьому світу. Хоча CBS News повідомляє, що Іран не має ядерної зброї, і країна раніше погодилася відмовитися від своєї програми за адміністрації Обами, відмова Трампом від цієї угоди розбила баланс.
Цікаво відзначити, що саме країни, які безпосередньо атакують Іран — Ізраїль та США — володіють ядерним арсеналом. Як продемонструвала Росія під час повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, наявність ядерної зброї надає країнам змогу розпочинати агресивні війни без значних стримувальних факторів. З іншого боку, це підштовхує інші держави до накопичення ядерного потенціалу з метою захисту.
Трамп також стверджував, що метою військових дій є одночасне надання іранському народові можливості самостійно керувати країною та сприяння створенню умов для переговорів із чинним режимом. Однак це твердження не лише є суперечливим, а й призвело до кривавих наслідків. За кілька тижнів до початку конфлікту Трамп відкрито закликав іранський народ до повстання, і коли ті піднялися, уряд жорстоко придушив протест — загинуло тисячі, можливо, десятки тисяч людей, серед яких були найактивніші реформатори, здатні створити людянішу форму правління. З їхньою загибеллю шанси на трансформацію зменшились.
Крім того, Трамп наполягав, що війна є відповіддю на іранське втручання у американські вибори. Це видається спробою виправдати можливий зрив виборчого процесу у листопаді завдяки “федералізації” голосування. Така передбачуваність викликає стурбованість, і суспільство ризикує стати співучасником цієї маніпуляції.
Варто згадати, що:
– Іноземні держави справді намагаються впливати на громадську думку в США під час виборчих кампаній.
– Росія та Китай систематично проводять операції у соціальних мережах на підтримку Дональда Трампа.
– У 2020 році Іран також здійснював подібні кампанії, спрямовані на зменшення підтримки демократів і посилення впливу Трампа.
– Міністерство юстиції за адміністрації Байдена притягнуло до відповідальності іранських агентів, які порушували американське законодавство в цій сфері.
– Немає доказів, що ці операції суттєво вплинули на результати виборів.
Повернення Трампа до влади у січні 2025 року призвело до послаблення моніторингу і полегшення проведення іноземних інформаційних операцій. Це, ймовірно, пов’язано з усвідомленням ним, що в більшості випадків він буде головним вигодонабувачем таких втручань. Закриття відповідних державних органів, атаки на дослідників та скорочення їхнього фінансування, а також скасування соціальними мережами обмежень для іноземних акторів значно посилило ці загрози.
Таким чином, виникає явна суперечність:
– Трамп заявляє про війну з Іраном через їхнє втручання у вибори.
– Водночас це втручання приносило користь саме йому і було розслідуване адміністрацією Байдена.
– Перебуваючи знову при владі, Трамп полегшив іноземні втручання.
– Тепер він говорить, що це втручання є настільки небезпечним для нього, що потрібна війна за кордоном, аби його зупинити, після чого конфлікт поширюється аж до американських виборчих дільниць.
Цей сценарій виглядає ірраціональним.
Аналогія “імператор голий” дуже доречна: Трамп стоїть перед дзеркалом, питаючи себе, хто найкращий, але відповіді можуть бути несподіваними. Війна може створювати платформу для брехуна, однак водночас вона загострює помітну убогість його неправди. Трамп перебуває в омані, вважаючи, що може казати що завгодно, але насправді він відкриває ворогам більше шансів об’єднуватися проти нього у всіх сферах, де він очевидно ставить власні інтереси вище за все.
Отже, чи ця війна насправді стосується ядерної зброї, зміни режиму чи втручання у вибори? Відповідь — ні. Вона є боротьбою за власне задоволення і збереження влади. Це війна проти об’єктивної правди, але правда має потенціал перемоги, якщо знайде союзників та прихильників.
