Перед початком матчу Ліги чемпіонів, що відбувся на стадіоні в Мілані, присутні були троє українських юнаків, які пережили російську агресію. Роман, Ростислав і Нікіта приїхали до Італії з метою отримати позитивні емоції та водночас мали унікальну можливість поділитися власними історіями з міжнародною аудиторією. Організатори цього заходу висловлюють сподівання, що такі свідчення надихнуть інших українців залишати окуповані регіони й переїжджати до безпечніших місць.
Роман: від пережитого обстрілу — до музичного відродження
У віці 7 років Роман втратив матір під час ракетного удару 14 липня 2022 року. 11-річний хлопчик отримав серйозні поранення, через які провів у комі два тижні та переніс 37 операцій у німецькому місті Дрезден. Внаслідок вибуху дитина зазнала опіків лиця й черепа, крім того, лікарі відновлювали сухожилля на його руках, щоб він міг повернутися до гри на акордеоні — музичному інструменті, до якого Романа привчив батько.
Через травми Роман не міг виконувати музичні вправи протягом трьох років, проте згодом повернувся до мистецтва й почав здобувати перемоги на міжнародних конкурсах юних акордеоністів.
Мрією хлопця є відвідати італійське місто Кастельфідардо, відоме виробництвом акордеонів. У грудні 2027 року там планують виготовити його індивідуальний інструмент, який він забере разом із батьком.
Окрім цього, Роман став великим фанатом футбольного клубу «Шахтар». Він проживає у Львові, де команда проводить тренування й домашні матчі української першості, а також зав’язав стосунки з футболістами. Головний тренер «Шахтаря» Арда Туран під час пресконференції перед матчем звернувся до нього словами: «Те, що ти тут, додає нам сил». Сам хлопець переконаний, що футбол може допомогти дітям України, адже мільйони глядачів стежать за матчами. Він навіть запропонував організувати збори коштів на ліки.
Ростислав: втеча від окупації, щоб уникнути примусу до війни
Ростислав, 19-річний юнак із невеликого села поблизу Запоріжжя, мав 14 років, коли в лютому 2022 року його населений пункт опинився під контролем російських окупантів. Розповідаючи про пережите, він зазначає:
– Місцеві мешканці залишалися без доступу до їжі та питної води.
– Окупаційна адміністрація намагалася нав’язувати дітям навчання за російською навчальною програмою.
– Підлітків збирали з навколишніх сіл і відправляли до класів, де за ними наглядали озброєні солдати.
– Школярам демонстрували пропагандистські відеоматеріали, які описували окупацію Маріуполя як «визволення».
– Використання української мови у публічних просторах було заборонене.
У 2025 році, коли Ростислав досяг призовного віку, йому разом з родиною вдалося виїхати за допомогою Червоного Хреста. Він боявся, що його можуть мобілізувати для участі у бойових діях проти України. Зараз Ростислав проживає у Львові, прагне розпочати нове життя, хоча психологічні наслідки трирічної окупації й досі позначаються на його стані.
Нікіта: втрата зв’язку з друзями та нові перспективи
18-річний Нікіта зазнав важких випробувань під час окупації свого рідного села на Херсонщині. Російські військові займали покинуті будинки, вживали алкогольні напої та стріляли один в одного, створюючи загрозу для цивільного населення. Щоб вижити, сім’я хлопця обробляла невелику земельну ділянку. У червні 2025 року Нікіта разом із мамою, братом і двоюрідним родичем змогли виїхати з окупованої території. Нині він мешкає у Києві й працює в піцерії.
Нікіта поділився, що втратив зв’язок із багатьма давніми друзями: хтось виїхав до країн Європи, інші залишилися на окупованих землях. Перед початком повномасштабної війни хлопець не цікавився футболом, однак згодом став палким прихильником «Шахтаря». Візит до Мілана на матч Ліги чемпіонів дав йому можливість відкрити світові свої переживання.
—
Ростислав і Нікіта — свідки та очевидці окупації рідних домівок, їхні історії є важливою частиною загальної картини української боротьби та відновлення. (Фото: La Repubblica)
