24 лютого, у день, коли минають чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, відбулася прем’єра документального повнометражного фільму Артема Рижикова «Простий солдат». Цей фільм міг би зняти кожен, хто, будучи «простим» громадянином, виявився на війні. Кінокритик УП.Культура Ярослав Підгора-Гвяздовський переглянув стрічку і розмірковує про те, як війна трансформує людину.
Основною задачею «Простого солдата», ймовірно, є показати складний процес внутрішньої трансформації в умовах воєнного часу та руйнувати поверхове сприйняття відомої фрази-мему: «я народжений не для війни». Глядач бачить особистість, котра, попри те, що «не народжена для війни», все ж іде на фронт, пізнає себе справжнього, усвідомлює цінність життя та визначає мету, заради якої варто жертвувати собою. Отже, за логікою фільму, щоб стати Людиною, недостатньо лише з’явитися на світ — потрібно пройти випробовування війною у всіх її сенсах.
За формою «Простий солдат» зовсім не здається простим — як і сам режисер. Фільм складається з численних ракурсів, відзнятих різними камерами впродовж більше ніж дюжини років — з 2013-го до 2025-го. Для монтажу було використано приблизно 900 годин відеоматеріалу.
Попри такий багатогранний підхід, складається враження, що цей фільм міг би створити будь-хто, саме тому він буде зрозумілим кожному. Усі кадри стосуються життя Артема Рижикова. Спершу він і його родина перебували в об’єктиві камери, яку тримав батько, а у 14 років Артем отримав у подарунок власну камеру і почав знімати самостійно. Кинематограф став для нього не лише способом спостереження, а й засобом пізнання світу і занурення у складні питання, що виходять далеко за межі повсякденного приватного життя.
2015 року з’явився документальний журналістський трилер «Російський дятел» про Чорнобильську катастрофу і роль Росії у її виникненні. Режисером стрічки виступив американець Чад Ґрасія, а Рижиков працював оператором. Коли «Дятла» відібрали на престижний кінофестиваль «Санденс» у США, Артем остаточно залишив роль простого оператора.
Утім, у «Простому солдаті» фільм «Дятел» не згадується, оскільки стрічка починається не з нього, а з подій Майдану 2013 року. Там Артем був частиною численної армії небайдужих — знімав, отримував поранення, проходив випробування і готувався до масштабних змін, де Майдан став лише їхнім початком.
Пролог стрічки завершується кадрами початку вторгнення Росії, а також зізнанням із підвалу, де наляканий Артем говорить, що «не народжений для війни», не мав справи із зброєю і твердо вирішив, що його зброя — це камера. Проте далі ми бачимо пухкенького, навіть дещо кумедного на вигляд хлопця, який, евакуювавши дружину до Польщі, повертається і спочатку продовжує виконувати свою звичну роботу — вести зйомки, а згодом переходить до безпосередніх бойових дій. Його нове життя починається з осмислення. Попереду — ще більше трьох років важких випробувань.
Ця внутрішня зміна: відчуття власної неспроможності — «я не можу» — до усвідомлення обов’язку — «я мушу» — є головним мотивом стрічки. Героями не народжуються, ними стають, подолавши страх і відмовившись від звичної ролі оператора чи журналіста, перетворюючись на простого солдата.
Звичайно, не можна забувати про себе колишнього, особливо якщо це можна використати на користь свого теперішнього та сформувати щось позитивне для майбутнього. Саме тому відеохроніки перетворюються на фільм-портрет однієї людини, особистий документ.
У стрічці показано дванадцять років життя та зйомок російсько-української війни, три роки постійних пересувань під ворожим вогнем — від Ірпеня до Харкова, з Ізюма у Сіверськ, Бахмут і Куп’янськ, від піхоти 130-го батальйону територіальної оборони до роти розвідки і застосування дронів. Перехід від міського простору до опорних точок з кулеметами ПКМ і снайперськими гвинтівками, від поранень своїх до знищення ворога в кадрі.
«Простий солдат» демонструє трансформацію людини з «простого» у центрального героя, який виснажений, давно вже не доглянутий і не смішний, який більше не посміхається, а кричить за кермом. Після 22 місяців зйомок Артем тимчасово припинив роботу — взяв паузу тривалістю рік, аби відновитися. Потім стрічка була продовжена.
Фільм має кілька важливих особливостей:
– Портрет Артема Рижикова, що є водночас великим пазлом із життєвих досвідів і виборів різних людей, котрі обрали службу в армії;
– Зйомки підготовки бійців тероборони Києва за два тижні до вторгнення, зокрема тренування на полігоні поряд із тодішньою неушкодженою ТЕЦ-6;
– Знайомство з парамедикинею та її чоловіком, яких він продовжив знімати під час активних бойових дій;
– Відзняті кадри першого командира, побратимів, родини (матері, дружини), домашніх улюбленців;
– Документування ексгумації і поховань, участь іноземних військових;
– Авторська зйомка самого себе у різних ролях і життях — до війни та під час неї.
Історія подається від найменшого масштабу — людського виміру — та поступово розширюється до теми формування нації, державності та необхідності їх захисту.
У процесі розвитку сюжету глядач спостерігає формування світогляду людини, усвідомлення життєвих цінностей, які є основою її існування, життя близьких і оточуючих. Цей процес розкривається повільно, через біль, втрати і випробування, адже інакше, на жаль, це практично неможливо.
