Поки фронт поглинає більшість ресурсів і уваги, Черкащина водночас займається тим, що, здавалося б, не на часі — активно розвиває туристичну сферу. Втім, мова йде не про розваги, а про те, щоб люди, які перебувають у скрутних обставинах, мали змогу перепочити, віднайти себе та не зламатися. Це також – про фінанси, які надходять до бюджету і спрямовуються на підтримку держави.
Туризм як реабілітація, а не просто відпочинок
Юлія із Звенигородки вперше приїхала до Холодноярщини. Її брат служить у зоні бойових дій, і вся родина переживає за нього. Дізнавшись про захід для родин військовослужбовців, вона вирішила взяти участь.
- «Цікаво, красива природа, це наша історія», — говорить вона просто й щиро.
Організатором поїздки став координатор громадської організації «Чужих бід не буває» Вадим Скорик, який вже організував десятки подібних поїздок для дружин військових та волонтерів.
«Є жінка, в якої загинув чоловік. Вона сказала, що тут хоч на мить змогла відволіктися від трагедії. Розумію, що громадська організація не замінить державні функції, але ми можемо допомогти покращити психологічний стан людей», — зазначив Скорик.
Кількість таких поїздок поступово зростає — ветерани, військові у відпустці, внутрішньо переміщені особи, родини з дітьми шукають не екзотичних країн, а місць, де можна знайти опору і спокій. І знають, що такі точки опори є у регіонах, куди раніше не наважувалися їхати.
Кожна гривня працює на економіку
Туризм під час війни — це не лише психологічна підтримка. Це конкретні фінансові показники. У першому кварталі 2026 року у бюджети громад Черкащини надійшло 2 мільйони гривень туристичного збору, що на 700 тисяч більше, ніж за аналогічний період минулого року. Загалом з початку повномасштабного вторгнення сума зборів склала 86,3 мільйона гривень. У 2025 році цей показник становив 28,6 мільйона гривень — на 17,8% більше проти 2024-го. За цими даними Черкащина неодноразово входила до п’ятірки лідерів серед регіонів країни.
За інформацією Forbes, область також увійшла до топ-10 за кількістю ночівель у 2025 році — 210 тисяч осіб. Насправді ж цифри можуть бути значно вищими, адже в Україні досі немає комплексного державного обліку внутрішнього туризму.
Для підтримки підприємців у сфері діє програма мікрогрантів «Власна справа». Цього року підприємці змогли залучити 37 мільйонів гривень на 131 проєкт, серед яких — туристичне розміщення, мистецтво, відпочинок і різноманітні послуги.
Водночас існує суттєвий бар’єр, що стримує розвиток цілого туристичного кластеру – критичний стан доріг на Чигиринщині. Перевізники відмовляються їхати через погані дороги, зокрема, через автотраси Черкаси–Чигирин та Світловодськ–Чигирин, які роками не ремонтували капітально. Туроператори відкрито заявляють: поки не з’являться нормальні дороги, туристи відвідуватимуть регіон лише на один день і не повертатимуться знову.
Що пропонує Черкащина туристам
Історик і краєзнавець, житель Івківців на Чигиринщині, організатор просвітницько-розважального комплексу «Зерноленд» Назар Лавріненко вважає туризм складовою економіки і наголошує, що навіть у найскладніші часи людям потрібно відволіктися і переключитися.
- «Незважаючи на війну, люди їдуть як поодинці, так і з дітьми, захисники приїжджають родинами, переселенці також шукають ці місця. Проте без якісних доріг туризм неможливий. У нас же їх майже зовсім немає, особливо в Чигиринщині. Водії туристичних автобусів часто скаржаться і відмовляються сюди їхати», — говорить Лавріненко.
Колишній перевізник, він є співавтором збірника про Черкащину із описом безлічі туристичних локацій. Наразі він наголошує: через погані дороги туристи їдуть переважно до таких відомих об’єктів, як парк «Софіївка» в Умані чи Канів, де є зручні під’їзди з Києва.
- «Ще до початку сезону ми самі ремонтували частини дороги, варили асфальт і стелили його вручну. Потрібно лише не заважати, а люди самі зроблять багато цікавих локацій. Можливо, десь є змова, яка карає цей край за щось, адже дороги настільки погані», – додає Назар Лавріненко.
Унікальний історичний потенціал Чигирина
Чигирин — це перша столиця козацької держави 1648–1712 років та головна гетьманська резиденція Богдана Хмельницького. Місто має ключове значення в історії України і в складі Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» налічує п’ять музеїв і близько 30 пам’яток.
Найпопулярнішими локаціями вважають:
- Замкову (Богданову) гору,
- Резиденцію Богдана Хмельницького,
- Музей Богдана Хмельницького.
Під’їжджаючи до Чигирина, варто бути обережними, оскільки місцеві дороги настільки погані, що автомобільні диски можуть деформуватися від ям, що вимагає ремонту шин. Тим не менше, всі незручності компенсуються незабутніми враженнями.
Музей Богдана Хмельницького
Завідувачка відділу музею Ольга Піскун розповідає, що музей відкрився 25 грудня 1995 року і приурочений до 400-річчя від дня народження гетьмана. Експозиція насичена різноманітними експонатами, інтерактивними стендами, де відвідувачі можуть приміряти козацький одяг.
Середня кількість відвідувачів у доковідний період становила близько 20 тисяч на рік, у воєнний час цей показник знизився до 7–10 тисяч, але вже зростає.
Музей створив інклюзивний освітній простір, де можна не лише побачити, а й доторкнутися до історичних артефактів:
- Фрагменти кераміки та металевих виробів XVII–XVIII століть,
- Копії музейних експонатів,
- Тактильну 3D-модель церкви Святого Іллі у Суботові,
- Опис кожного експонату супроводжується інформаційними табличками.
Резиденція Богдана Хмельницького
Відвідувачі часто мандрують до резиденції Богдана Хмельницького, яка має довгу історію відновлення і сьогодні є окрасою міста. Тут проходять виставки та різноманітні культурні заходи.
За словами наукового співробітника музею Олени Трощинської, резиденція демонструє, як жили представники козацької старшини XVII століття, відтворюючи їх побут і вигляд осель. Комплекс створений на основі зразків української архітектури того часу:
- В архітектурному оформленні використані елементи Іллінської церкви в Суботові, Будинку Лизогуба в Чернігові, споруд Новгород-Сіверського монастиря, Переяславського колегіуму, Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври.
Територія складається із парадного двору з будинком гетьмана, військовою канцелярією, скарбницею та куренем, а також господарських споруд — будинку батьків Хмельницького, шпихліру, лямусу, поварні та людської.
За роки діяльності заповідника турпотік зростав і досягав до 100 тисяч відвідувачів на рік, хоча періоди зниження були пов’язані із пандемією та війною. У 2023 році кількість гостей сягнула 74 тисяч, у 2025 — 83 тисячі. Найактивнішими відвідувачами є жителі Черкащини, Київщини, Полтавщини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини та Харківщини.
Історія як точка опори
У соцмережах з’явився допис галичанина Андрія Романюка, який закликав замислитися над красою Черкащини. Люди згадували про широкі простори Дніпра, бузковий Корсунь-Шевченківський, Холодний Яр, Трахтемирів та Буки.
-
«Центр України, країна з багатою історією та культурою. Місця, які подарували країні багатьох видатних діячів», — зазначає один із коментаторів.
- «Під час війни пошук коріння — це не ностальгія, а необхідність. Земля Шевченка, козацтво, Холодний Яр, Чигирин – ці місця мають сакральне значення, яке в мирні часи ми могли не усвідомлювати, зараз же це особливо важливо», — пишуть інші.
Людмила Виноградова зі Сміли, побувавши в Китаї та Дубаї, вважає справді цікавими місцеві локації: музей трипільської культури, «Софіївку», підсніжники на Холодноярщині, Чигирин. Вона рекомендує іншим звертати увагу на місцеві турпропозиції. Наприклад, відвідала парк тюльпанів у Кропивницькому.
Туристичні можливості Черкащини
Черкащина приваблює доступністю – сюди не потрібно летіти на інший кінець країни. Степанківська громада пропонує гостям:
- Верхову їзду,
- Риболовлю,
- Пішохідні маршрути,
- Знайомство із виробництвом меду і молока на «Богуновій заставі».
Природний парк Холодний Яр відкрив екскурсійний маршрут «Стежками Максима Залізняка», щойно упорядкований працівниками парку. Умань активно розвиває театралізовані екскурсії, серед яких підземелля Василіанського монастиря та «НеМузей» — «Таємниці будинку Файнштейна», які тепер пропонують цілком інші формати подачі.
Музей трипільської культури та поселення трипільців
Музей трипільської культури розташований у селі Легедзине, неподалік від Умані (24 км, приблизно 20 хвилин на авто). Невдовзі ви помітите унікальні двоповерхові мазанки з очеретяним дахом — реконструкція трипільських житлових будинків, створена науковцями.
Музей базується на розкопках трипільських поселень і розташований на території Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура».
Поруч — село Тальянки, між яким і Легедзиним у 1981 році виявили залишки величезного мегаполіса трипільської культури площею 450 гектарів, що приблизно дорівнює площі 450 футбольних полів. Учені вважають, що поселення датується III тисячоліттям до нашої ери і нараховувало близько 11 тисяч мешканців.
Це вважається найбільшим розкопаним поселенням епохи мідної доби у світі, що приваблює дослідників з різних куточків планети.
Тальнівський палацово-парковий комплекс Шувалових
Палац Шувалових у Тальному — єдина пам’ятка данської архітектури в Україні. Лише нещодавно реставратори, отримавши креслення та фотодокументи з Данії, довели, що це не «мисливський замок», як вважалося за радянських часів, а справжній палац, споруджений у 1902–1907 роках у скандинавському стилі.
Реставрація, що почалася до повномасштабного вторгнення, призупинена через необхідність фінансування фронту, але комплекс продовжує працювати і приймати відвідувачів. Про це писало видання РБК-Україна.
Історично територія належала Ользі Потоцькій, дружині генерала Лева Наришкіна, побудовника першого палацу. Їх донька Софія одружилася з графом Петром Шуваловим, і так маєток перейшов у сім’ю Шувалових. Після смерті Софії у 1894 році її син Павло став спадкоємцем.
Палац згорів унаслідок пожежі через недогляд пічного опалення. Павло за фінансових труднощів вирушивши до Данії, знайшов архітектора Андреаса Клемменсена. Будівництво стартувало у квітні 1902 року. У жовтні того ж року Павло помер, але його дружина завершила будівництво й проживала в палаці до 1919 року.
У 2021 році реставратори під керівництвом Анатолія Ізотова отримали копії креслень із Копенгагена і змогли глибше вивчити структуру палацу.
Директор комплексу Олег Шатайло вірить у майбутнє відновлення палацу після війни.
Технічні особливості палацу
Станом на 1907 рік палац мав усі тодішні новітні зручності:
- Електрику,
- Каналізацію,
- Три види опалення (камін, камінопіч, калориферне).
Води у місцевості не було, тому її привозили кіньми до нижньої вежі, де зберігали в резервуарі в підвалі й насосом подавали в башту.
У різний час у палаці розміщували технікум і музей. Також тут знімали фільм «Чорний ворон».
За словами директора, туристи приїжджають із Вінниці, Умані, Києва, Дніпра, Кропивницького, однак самі жителі Черкас менш активні.
Вхід до палацу коштує 50 гривень, для військових, пенсіонерів і мешканців громади — безплатно. Серед відвідувачів — цивільні, військові на реабілітації і родини загиблих.
- «Кожен має свої емоції та історії знайомства із Палацом», — каже Олег Шатайло. — «Незважаючи на війну, обстріли та виклики, географія наших гостей залишається вражаючою. Це свідчить про непослабний інтерес до історії, культури і архітектурної спадщини».
Контраст із Шарівкою на Харківщині
Те, що вдалося реалізувати в Тальному під час війни, наразі неможливо втілити у Шарівському палаці поблизу Харкова — пам’ятці, яка роками балансувала між занедбаністю і туристичним потенціалом. Активіст Олексій Толкачов з благодійного фонду «Омріяна країна» понад десять років бореться за її відновлення, але свідчить, що проблема — не в браку коштів, а у відсутності політичної волі.
- «В Україні держава і місцеві органи влади часто сидять на пам’ятках культури, як собака на сіні: самі нічого не роблять і іншим не дають», — констатує Толкачов.
Контраст очевидний — у Тальному громада й влада змогли об’єднатися навколо проєкту, а у Харківській області бюрократичні перепони гальмують відродження ще з довоєнних років.
Міжрегіональні ініціативи та майбутнє туризму
1 травня Черкаська обласна військова адміністрація підписала меморандум з Вінницькою та Кіровоградською областями про створення спільного агротуристичного кластеру «Шляхами Трипільської Праматері», що є частиною європейського культурно-історичного маршруту Кукутень-Трипілля. Це — уже міжобласна стратегія розвитку.
Туризм під час війни — про збереження майбутнього
Туристична сфера на Черкащині сьогодні — це не втеча від війни, а спосіб не дати їй забрати найголовніше: пам’ять, спільноту, здатність жити далі. Кожна екскурсія, кожен маршрут, кожна гривня туристичного збору — це крок до того, щоб країна вистояла.
Цей досвід виходить за межі регіону. Черкащина, як тилова область, вже апробовує підходи до туризму як інструменту відновлення, тоді як інші регіони готуються лише до моменту, коли зможуть наслідувати цей приклад.
Наразі у Харківщині, де тривають бойові дії та де частина культурної спадщини зруйнована або залишилася в зоні ризику, експерти наголошують: туристичний потенціал не зникає, він чекає свого часу. Питання — хто і як з ним працюватиме, коли настане безпекова стабільність.
Черкаський досвід стає орієнтиром. Він демонструє, що туризм воєнного часу — це не про натовпи іноземних відвідувачів, а про внутрішній рух, про потребу людей у сенсі та підтримці ближче до дому. І саме цей живий, перевірений часом механізм зможе застосовуватися й у інших регіонах тоді, коли це стане можливим. Наразі Черкащина зосереджена на збереженні, відкритті і поширенні своєї унікальної спадщини.
Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту «Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції», який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи.
