Як посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, я констатую, що передбачити точний термін завершення цієї війни наразі неможливо.
Вже давно стало зрозуміло: якщо російсько-український конфлікт не буде розв’язаний шляхом міжнародного консенсусу, світ опиниться на порозі нового масштабного протистояння. Сам цей воєнний конфлікт:
- спочатку унеможливив дипломатичне вирішення низки конфліктів;
- надалі призвів до руйнування міжнародного права як у юридичній, так і в практичній площині.
Порушення балансу в одному регіоні провокує спроби порушити його в інших частинах світу, що може призвести або до глобальної війни, або ж до розповсюдження численних локальних конфліктів, які наближуватимуться за інтенсивністю та масштабом наслідків до Третьої світової війни.
У 2022 році Російська Федерація розраховувала на швидку перемогу над Україною — за кілька днів або навіть годин. Більшість міжнародної спільноти визнавала успіх Росії як фактичну неминучість, хоч і зі сумом. Проте хід подій виявився зовсім іншим. Український народ ризикнув і ухвалив доленосне рішення залишатися та боротися, що і досі триває.
Зараз увага світової спільноти прикована до загострення конфлікту на Близькому Сході. Минулі конфлікти в цьому регіоні відзначалися високою швидкістю розвитку подій, що породжувало численні припущення та домисли. Однак нині неможливо прогнозувати подальший розвиток подій і потенційні сценарії завершення війни.
Суттєві зміни, що сталися на театрах бойових дій російсько-української війни, докорінно трансформували парадигму ведення бойових дій. Через це кардинально змінилися можливості воюючих сторін, потенційних учасників конфліктів.
Нині будь-яка держава має змогу достатньо недорого:
- отримати бойові засоби та технології, що значно перевищують її економічний чи демографічний потенціал;
- за умови наявності політичної волі та відповідного бажання.
Згідно з традиційними військовими теоріями, війна в Ірані мала б характеризуватися двома основними стратегіями:
- Стратегією блискавичного розгрому.
- Стратегією виснаження противника.
Перша стратегія, у якій швидка перемога є основною метою, асоціюється з наївними уявленнями типу "Київ за три дні". Можливо, хтось вірив, що подібне можливо реалізувати і в Ірані.
Проте, якщо оборонна сторона перейде до стратегії виснаження, нападаючі опиняться перед серйозними труднощами. Виникнуть такі виклики:
- застосування ефективних та недорогих технологій, що не лише паралізують нафтову галузь, а й зруйнують економіку будь-якого агресора, який спробує використати український досвід на Близькому Сході;
Особлива увага слід приділити потенційній наземній операції в Ірані. У разі такої події існуватиме велика небезпека:
- якщо одна сторона спробує протестувати ефективність "зони знищення" у пустельних умовах, це може спричинити катастрофічні наслідки.
Основний принцип технології “зони знищення” полягає в тому, що:
- перебування живих людей на такій території є не тільки безглуздим, а й неможливим;
- простір повністю контролюють безпілотні літальні апарати, які здійснюють пошук і знищення живої сили та техніки противника.
Спроба перетворити солдата на бездушну бойову машину та відправити його у таку зону бойових дій стане тяжкою помилкою.
Отже, якщо доводиться чути, що нинішня війна — це боротьба між провідними світовими державами за вплив і контроль, варто зважено оцінити, чи готові люди фізично витримати таку боротьбу.
Відомо, що на сьогодні щонайменше три країни вже готові до цього протистояння, серед яких:
- Іран;
- Росія, яка широко використовує іранські технології у своїй війні проти України;
- Україна.
Для нас це єдина світла точка в цій складній і загрозливій ситуації.
Війна, без сумніву, залишається найбільшою трагедією та найстрашнішим явищем, яке винайшло людство.
Це переклад матеріалу Валерія Залужного для The Telegraph від 21 березня 2026 року.
