Масштаб особистості Зіновія Толкачова: мистецтво, історія, гуманізм
Єлизавета Цареградська: Пані Галино, як ви оцінюєте значення постаті Зіновія Толкачова? Який масштаб його особистості та внесок у культурне життя?
Галина Скляренко: На мою думку, Зіновій Толкачов є одним із найвидатніших українських та, без сумніву, європейських митців першої половини ХХ століття. Його творча кар’єра розпочалася в середині 1910-х років, найбільшу активність він проявляв у 1920-х та 1940-х роках.
Уся його художня діяльність безпосередньо відображає ключові суспільно-історичні події, що відбувалися в Україні. Недарма одну зі своїх публікацій я назвала «Художник війни і миру» – адже саме такою була суть і масштаб його таланту.
Водночас Толкачов володів винятковим внутрішнім баченням і потужним мистецьким даром, які дозволяли йому творити навіть попри ідеологічні обмеження. Цей парадокс зовсім не унікальний: художник міг декларувати офіційні ідеологічні установки, проте його творче бачення часто виходило за межі цих рамок.
Перш за все, Зіновій Толкачов був гуманістом. Багаторазово його критики звинувачували в «абстрактному гуманізмі», адже центральною темою його робіт незмінно залишалася людина — у найскладніших історичних, соціальних та суспільних умовах. Його творчість просякнута любов’ю до людства, співчуттям та глибокою емпатією до персонажів, яких він зображував.
У творах Толкачова віддзеркалюються основні події ХХ століття: Перша світова війна, Громадянська війна, Друга світова війна. Його мистецтво – це не лише історія, а й поєднання мистецької виразності з чіткою художньою позицією, часто суперечливою щодо офіційної ідеології.
Формування Зіновія Толкачова: джерела творчих орієнтирів і ранній досвід
Єлизавета Цареградська: У творчості Зіновія Толкачова простежуються різноманітні тематики, від захоплення творами Шолом-Алейхема до осмислення наслідків фашизму та трагедії єврейського народу. Давайте розпочнемо з початку: де і в яких обставинах він народився?
Галина Скляренко: Зіновій Толкачов народився в маленькому містечку Щедрин, що в Білорусі, в дуже скромній ремісничій родині. Коли йому було близько двох або трьох років, сім’я переїхала до Києва.
Освіту він здобував у двокласному єврейському училищі. Захопившись малюванням, він почав працювати в майстерні художника, що виготовляв вивіски — спочатку як помічник. Уже з 1914 року його плакати активно використовувалися під час виборчих кампаній у Києві.
Згодом він приєднався до активної єврейської молодіжної спільноти, вступив до революційної організації і від 1917 року брав активну участь у комсомольському русі. Багато осіб з цього середовища пізніше стали героями його творів.
У 1920-х роках Толкачов брав участь у створенні розписів революційних і молодіжних клубів у Києві. Ці настінні роботи не збереглися, бо виконувалися на тимчасових матеріалах, передусім на фанері, а приміщення часто змінювали своє призначення. Найчастіше про них відомо з фотографій. У цих творах художник показував своїх друзів, які знайомили його з новими ідеями та літературою. Більшість із них загинула під час Трипільської трагедії.
Єлизавета Цареградська: Наскільки вагомий для Толкачова був політичний активізм і його політичні переконання?
Галина Скляренко: На мою думку, цей аспект відігравав принципову роль. Насамперед Толкачов усвідомив себе значущою особою, активним учасником життя свого міста та країни. Важливо враховувати його походження — бідна єврейська родина без перспектив, де максимум було працювати в крамниці. І раптом перед ним відкрився зовсім інший світ — це мало для нього величезне значення.
Саме тому багато єврейської молоді так активно долучалися до революції та ідеї створення нового суспільства. Революційні гасла – рівність, інтернаціоналізм, справедливість, права людини – здавалися неймовірно привабливими. Сьогодні ми добре знаємо, чим оберталися ці гасла на практиці, але для юнака з бідної єврейської сім’ї вони звучали дуже переконливо. Важко було залишитися байдужим.
Еволюція поглядів Толкачова: розчарування чи переосмислення?
Єлизавета Цареградська: Відомо, як змінювалися з часом політичні переконання Зіновія Толкачова? Чи можна говорити про його розчарування в революційних ідеях?
Галина Скляренко: Він не розчарувався, скоріше – усвідомив складність світу. Я мала знайомство з київським художником Якимом Давидовичем Левичем, неофіційним митцем 1960-х років, який розповідав про розмови з Толкачовим у період відлиги.
Тоді молоді художники почали відчувати певну свободу і прагнули змін, працювали більш сміливо. Толкачов же застерігав їх: потрібно бути обачними. Він пам’ятав ідеологічний тиск 1940-х років. «Зараз нам дали трохи повітря, — говорив він, — але що буде післязавтра, невідомо». Тож радив берегти себе.
Тоді він уже був немолодою, мудрою людиною. Йому було шкода молодих митців, бо він знав, що система може зламати як художника, так і людину загалом. Не можна сказати, що його позиція кардинально змінилася – радше він усвідомив, що світ набагато складніший, ніж раніше здавалося.
Єлизавета Цареградська: Який вплив справляли на його світогляд СРСР і радянський режим?
Галина Скляренко: Він був радянською людиною, щиро вірив у можливість справедливості, інтернаціоналізму та рівності. Проте те, що відбувалося на практиці, сприймав як спотворення початкової ідеї революції.
Наставники чи власний шлях: у кого вчився Зіновій Толкачов?
Єлизавета Цареградська: Хто був педагогами Зіновія Толкачова? Чи мав він наставників і на кого орієнтувався у своїй творчості?
Галина Скляренко: Він не слідував безпосередньому наслідуванню. Швидше, Толкачов орієнтувався на велику традицію світового мистецтва. Працюючи з його архівом, я помітила, з якою увагою він вивчав творчу спадщину, наприклад, Мілле — видатного французького художника кінця ХІХ сторіччя, а також глибоко аналізував роботи Рембрандта. Ці впливи відчутні й у його власних творах.
Відомо, що Толкачов деякий час проживав у Москві: спочатку навчався у вільних художніх майстернях, згодом — у ВХУТЕМАСі. Після служби в армії здобував освіту у марксистському університеті Харкова, а згодом — у Київському художньому інституті, де згодом викладав.
Однак найсуттєвішою складовою його формування була постійна самоосвіта. Він багато читав, уважно слідкував за мистецькими процесами і новітніми тенденціями.
Як Друга світова війна вплинула на мистецтво Зіновія Толкачова
Єлизавета Цареградська: Під час Другої світової війни Толкачов пішов служити до армії.
Галина Скляренко: Так, і цей період є однією з найяскравіших і найтяжчих сторінок його життя. У 1941 році він добровільно вступив до армії, попередньо евакуювавши родину. Весь воєнний період перебував у війську, іноді не безпосередньо на фронті, але постійно ніс службу разом із військовими частинами.
Завдяки цьому часто недооцінюють його творчість 1920-х років, коли він створив надзвичайно потужні роботи: плакати, можливо, дещо наївні, але дуже виразні, а також велику серію, присвячену Червоній армії. У 1920-х Толкачов був надзвичайно популярним художником, його творіння активно друкувалися в численних журналах і періодичних виданнях.
Особливо показова серія «Червона армія» і цикл «Ленін — маса», де він ставить складні запитання: хто є рушієм історії – вождь чи народ, хто кого веде. У цих творах Ленін фактично розчиняється у масі, зникаючи межа між ними.
У серії «Червона армія» немає сцен героїзму чи бойових дій. Переважають втомлені люди, зворушливі прощання, тонкі моменти людської вразливості. Ці роботи відповідають стилю європейського експресіонізму, який у той період був домінантним у західному мистецтві.
Окреме місце займають ілюстрації Толкачова до роману «На Західному фронті без змін». Там немає тріумфу чи пафосу – лише жах воєнної машини, що руйнує людину і людяність. В українському мистецтві тема Першої світової була радше рідкістю, і Толкачов був одним із небагатьох, хто осмислював її як вселюдську трагедію, що згодом повторилася у 1940-х роках.
У 1941 році, просуваючись з армією, він створив серію «Окупанти». Це не оспівування перемоги, а зображення катастрофи: селяни, діти, спустошені міста. Як і у стрічці Олександра Довженка «Україна в огні», тут немає тріумфу, лише гірка драма країни. За це твори піддавалися жорсткій критиці – у них не було партійних керівників, вождів чи офіційних наративів, лише сама трагедія війни.
У 1944 році, рухаючись із військом, він став свідком наслідків нацистських злочинів. Малював на будь-яких підручних матеріалах, зокрема на бланках, знайдених у комендатурі Освенцима. Залишав нотатки, фіксуючи побачене. Особливо його вразила гора дитячого взуття — маленькі червоні черевички, схожі на ті, що носила його донька. Цей жах залишив глибокий слід у його мистецтві.
Ставлення радянської влади до Зіновія Толкачова
Єлизавета Цареградська: Яке було ставлення радянського режиму до Толкачова? Чи була його творчість залежною від політичної системи?
Галина Скляренко: Тут багато залежить від позиції самого митця. Якщо художник прагне бути частиною офіційних структур, входити до керівних органів і активно співпрацювати з владою, він безумовно стає залежним від режиму.
Натомість, якщо художник свідомо обирає іншу лінію — працювати автономно, не прагнути до офіційних посад і творити в тому напрямку, який вважає важливим, — рівень залежності суттєво знижується.
Єлизавета Цареградська: А як тоді реагувала влада, якщо художник зачіпав непотрібні для неї теми?
Галина Скляренко: Ми добре знаємо, що таких митців часто чекав забуття: їхні твори роками лежали «на полицях», деякі ставали доступними лише згодом. Проте сама поява цих творів рано чи пізно свідчить про їхню значущість.
Звісно, багатьох митців система зламала або навіть знищила. Але ключову роль відігравала власна позиція художника. Ніхто не може однозначно засуджувати поступки, адже це часто реальна життєва стратегія. Щоденно ми долаємо спротив, роблячи те, чого не хочемо.
Толкачов у 1920-х роках був активним комсомольцем, учасником суспільного життя. Попри це, хоча його вважали радянським художником, вплив соціалістичного реалізму на його творчість практично відсутній. Майже немає соцреалістичних робіт — це доволі унікальне явище.
Успіх у Польщі та ідеологічний тиск вдома: реакція влади на творчість Толкачова
Галина Скляренко: Він експонував роботи в Польщі, де йому пророкували великий успіх. Там про нього багато писали, вітаючи, адже це був голос – чесний, прямий і, крім того, сміливий.
Подібні речі могли дозволити собі не всі – ми знаємо приклади воєнних картин, де відчувається дистанція між художником і сюжетом, наче він себе береже. У Толкачова ж такого немає. Він йде до кінця, зображує надзвичайно драматичні, лячні сцени, і дивуєшся, як він це все перетравив.
Тоді він створив унікальний цикл — «Христос на Майданеку», в якому трагедію Другої світової війни переосмислив через центральний християнський образ.
Єлизавета Цареградська: Як на це реагувала влада?
Галина Скляренко: Важлива деталь – він ніколи не був релігійною людиною, так само не був глибоко пов’язаний із єврейською релігійною традицією.
Єлизавета Цареградська: Чи не забороняли ці роботи в Польщі?
Галина Скляренко: В Польщі ні, проте після повернення в Союз почалися репресії. Розпочалися ідеологічні кампанії, фактично ці серії більше ніде не експонували. Їх ніхто не бачив, лише чув, що щось подібне експонувалося в Польщі.
Почалася боротьба з космополітизмом, підозрою на «західний вплив», а згодом – масштабна антисемітська кампанія. Його одночасно критикували від Москви до Києва, проводили складні збори у Спілці художників, інституті, на громадських конференціях. Він опинився у центрі цієї жорстокої кампанії.
Єлизавета Цареградська: Як це позначилося на ньому? Чи зневірився він у своїх ідеях? Складається враження, що людина, що стояла біля витоків, потрапила під цькування заради тих, кого вона підтримувала.
Галина Скляренко: Не можу стверджувати достеменно, адже не була з ним знайома особисто, і він сам про це не писав. Проте аналізуючи його творчість, вважаю, що він усвідомлював кривду: система пішла неправильним шляхом, виникли сталінські репресії, керівництво викривило первісну ідею.
У 1940-х, в розпал кампаній, його фактично професійно зламали. Він перестав з’являтися у публічному просторі, майже не виходив з дому — влада нічого з ним не могла зробити фізично, але він втратив право на професію. Родина потребувала підтримки, і він під чужими іменами, за допомогою друзів, малював для газет і журналів.
Про нього довгі роки мовчали. Повернення відбулося тільки у 1960-х. Через війну багато робіт загубились, натомість Серія «Окупанти» була втрачена під час нацистської окупації і потім відтворювалася заново. Почалися невеликі виставки, про нього заговорили знову.
Натомість цикл «Христос на Майданеку» майже не демонструвався — його тримали осторонь, бо це було щось надто «незрозуміле», що не вписувалося у панівні ідеологічні рамки.
Переосмислення постаті Зіновія Толкачова: яке значення має його мистецтво сьогодні?
Єлизавета Цареградська: Пані Галино, 1977-й рік – це рік смерті Зіновія Толкачова. Його більше немає серед живих, але чи можемо ми переосмислити його творчість? Які уроки чи цінності можна взяти з його спадщини сьогодні?
Галина Скляренко: Безумовно, можемо.
Спершу варто підкреслити важливість рефлексії над нашою сучасною тенденцією до тотальної десовєтизації, коли митців викреслюють лише за участь у радянському мистецтві. Адже вони просто жили у своєму часу. У 1920–30-х роках іншої можливості практично не існувало — це були надзвичайно суворі умови. Більшість художників, які не приймали новий лад, були змушені або емігрувати, або мовчати.
При знайомстві з провідними митцями того періоду бачимо, що майже всі були залучені до процесів формування радянського мистецтва. Коли прийшли репресії й розчарування, ми знаємо й про суїцид Василя Хвильового, й про інші трагічні долі.
Це був складний, драматичний час. Варто ставитися до мистецтва радянської епохи виважено і глибоко. Серед цих складних постатей і творів далеко не все є продуктом соцреалістичної пропаганди та брехні.
Зокрема, Зіновій Толкачов не мав жодного стосунку до соцреалізму. У центрі його творчості завжди стояла людина, людський вимір – те, що залишається важливим у будь-яку епоху.
Ця публікація підготовлена в рамках партнерського проєкту з ЮНЕСКО за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст є виключною відповідальністю «Громадського радіо» і не обов’язково відображає позицію ЮНЕСКО та Європейського Союзу.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
