Військовослужбовиця та пресофіцерка полку “Айдар” Анастасія Муцей в ефірі 24 Каналу поділилася своїм досвідом: як вона прийняла рішення піти на службу та які емоції пережила під час першого бойового виходу. За її словами, тоді перед нею відчинилася зовсім інша реальність, до якої неможливо підготуватися заздалегідь.
—
### Шлях до служби почався з першого дня вторгнення
На початку повномасштабної війни Анастасії було 22 роки, вона проживала у Києві і ніколи раніше не була пов’язана з військовою справою. Проте вже з 24 лютого вона твердо вирішила вступити до збройних сил, оскільки не змогла прийняти думку про те, що Росія нав’яже на її країну війну і встановить свою владу.
> «Я вже в перший день повномасштабного вторгнення знала, що приєднаюся до війська. Я розуміла – можу загинути за свою країну, але справедливість має бути відновлена. Ми не маємо дозволити злу проникнути в нашу державу й захопити її», – згадує Муцей.
У перші місяці війни разом із найкращим другом, який, на жаль, нині загинув, вона ходила до територіальної оборони. Проте через величезну кількість охочих її не сприймали всерйоз, а іноді навіть відмовляли, бо бачити серед бажаючих молоду дівчину без військового досвіду було непривично.
> «На мене дивилися і казали: „Ну що, дівчинко, йди додому“», – розповідає військова.
Лише в листопаді 2022 року з’явилася реальна можливість приєднатися до бойового підрозділу. Чекати довго не довелося, адже усвідомлене рішення було прийняте ще раніше — залишалося тільки долучитися до справжньої війни.
—
### Перший вихід на «нуль» відкрив нову реальність
Анастасія пам’ятає свій перший бойовий вихід докладно — такі моменти не забуваються. Це сталося приблизно за три місяці після вступу до війська, коли після підготовки вона перейшла в бойову роту і вперше вийшла на передову лінію.
> «Я відчула, що потрапила в іншу реальність. Коли вийшла, не могла повірити, що це справжнє життя. Ніби потрапила в комп’ютерну гру, яка не може бути реальною», – ділиться враженнями Муцей.
Найпотужніше вразив не лише страх, а й контраст між звичним життям і тим, що вона бачила на лінії фронту.
За словами військової:
– Перед нею було занедбане село з запахом попелу і диму.
– Постійно відбувалися прильоти артилерії.
– Зруйнований будинок, в якому тримали оборону.
– Ворог перебував всього за дві сотні метрів.
– Поле, на якому вона мала нести чергування.
> «Дивлюся на поле, а там собаки доїдають тіла. Хоча це тіла ворогів, бачиш це все перед собою. У селі ні живої душі, лише постійні вибухи. Ти опиняєшся зовсім в іншій реальності, де все працює і ходять люди, а тут – зовсім інший світ», – описує пережите Анастасія.
Вона не показувала оточуючим свій страх чи збентеження. Емоції вона стримувала, зосереджуючись на виконанні бойового завдання, прагнучи не демонструвати своє внутрішнє напруження.
> «По мені не було помітно страху чи нерозуміння. Я максимально приглушила ці почуття, виконувала поставлене завдання, а навіть жартувала», – пригадує пресофіцерка.
Особливою складністю став мовний бар’єр — тоді вона служила в інтернаціональному легіоні і не володіла англійською. Перший вихід відбувався разом із польським бійцем Міхалом, який також загинув, та воїном із Фінляндії. У бойових умовах їй доводилося швидко вчитися розуміти команди та координувати дії з товаришами.
—
### Останні події на фронті
– На Покровському напрямку російські війська продовжують штурми малими групами, намагаючись проникнути між позиціями українських захисників.
– Ворог посилює спроби через посадки, укриття та звичні маршрути, прикриваючи свої дії артилерією, FPV-дронами, мотоциклами та бронетехнікою.
– Попри безперервний тиск, українці частіше за все успішно зривають наступ ворога ще в процесі просування.
– Українські підрозділи завдали серії влучних ударів по спецпідрозділу ФСБ у Донецьку, уражено командний пункт і базу бойовиків, причетних до диверсійних і спеціальних операцій на тимчасово окупованій території.
– За попередніми даними, окупанти зазнали значних втрат, включно з офіцерським складом.
Президент України Володимир Зеленський наголосив, що під час переговорів використовуються лише офіційні назви регіонів: Донецька область, Луганська область, Донбас і територія України. У держорганах заявляють, що головною метою є збереження цих земель у складі України, а не пошук політичних чи брендованих нововведень у назвах.
