Відкритим залишається ключове питання серед політичних аналітиків: яким чином завершиться воєнний конфлікт, який розпочала Росія?
Для того, щоб відповісти на це, необхідно спершу осмислити причини, що спонукали Росію до вторгнення в Україну у 2014 році, а також до розгортання повномасштабної військової агресії проти України 24 лютого 2022 року.
Під час спільної пресконференції після саміту на Алясці з президентом Дональдом Трампом, який відбувся 15 серпня 2025 року, Володимир Путін наголосив:
«Ситуація в Україні пов’язана з фундаментальними загрозами для нашої безпеки. Ми переконані, що для досягнення стійкого й довготривалого врегулювання треба ліквідувати всі першопричини цього конфлікту, врахувати всі обґрунтовані занепокоєння Росії та відновити справедливий баланс безпеки в Європі й у світі загалом».
Що ж це означає на практиці?
До початку повномасштабного вторгнення в Україну, 17 грудня 2021 року Росія внесла пропозиції НАТО та США щодо укладання так званих «безпекових» угод у дусі ялтинської моделі. Проєкт угоди був озаглавлений як «Угода про заходи щодо сприяння безпеці Російської Федерації та держав-членів Організації Північноатлантичного договору» і передбачав наступне:
-
Стаття 4
Російська Федерація та всі країни, які були членами НАТО станом на 27 травня 1997 року, зобов’язуються не розміщувати свої військові сили та озброєння на території інших європейських держав понад ту кількість військ, що існувала на вказану дату. Виключення можуть робитися лише за згодою усіх сторін у надзвичайних випадках, щоб усунути реальну загрозу безпеці однієї чи кількох країн. -
Стаття 6
Усі держави-члени НАТО зобов’язуються утриматися від подальшого розширення альянсу, включно з членством України та інших держав. - Стаття 7
Країни НАТО не повинні проводити жодної військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії.
Суть запропонованих Росією «безпекових» угод полягала у виведенні військ і військової техніки НАТО з 16 з 32 країн-членів альянсу, зокрема таких, що приєдналися після 27 травня 1997 року: Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Чорногорія та Швеція.
Інакше кажучи, під приводом нібито необхідності захисту російських меж від розширення НАТО, Кремль прагне:
- Відновити своє стратегічне домінування у країнах колишнього Східного блоку;
- Забезпечити закриття для НАТО політики «відкритих дверей», зокрема перешкодити членству України у Північноатлантичному альянсі.
Ці кроки не варто сприймати як несподіванку, оскільки ще у своєму зверненні до народу 25 квітня 2005 року Путін відкрито назвав розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття». З того часу він віддано прагне відновити колишню велич Росії, реалізуючи імперіалістичні проєкти на кшталт Євразійського союзу, концепції «Русского мира» та розробляючи зазначені безпекові угоди для НАТО й США.
Чому Україна посідає особливе місце в очах Кремля?
Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, підкріплений всеукраїнським референдумом 1 грудня того ж року, на якому підтримку незалежності висловили всі регіони та Крим, став однією з причин остаточного розпаду Радянського Союзу 26 грудня 1991 року. Відтак для відновлення колишньої структури Москва має завоювати Україну знову.
У книзі «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної влади» радник президента США Джиммі Картера з національної безпеки Збігнєв Бжезінській детально пояснив важливість України для відновлення радянської імперії:
«Не можна недооцінювати роль України: без неї Росія перестає бути імперією, але з Україною, підпорядкованою, а потім підкореною, вона автоматично стає імперією».
У цей контекст вкладається непоступливість Путіна щодо будь-яких мирних домовленостей, які не сприяють створенню нео-Радянського Союзу чи нео-Східного блоку, або які суперечать стратегічним імперіалістичним намірам Кремля.
За оцінками доповіді Мюнхенської конференції з безпеки 2026 року,
«Триваюча агресія Росії являє собою найбільш значущу і пряму загрозу для країн НАТО та безпеки Європи. Деякі розвідувальні служби прогнозують, що Росія зможе відновити свої військові потужності для ведення регіональної війни в Балтійському регіоні вже через два роки після потенційного припинення вогню в Україні, а також розпочати локальний конфлікт проти одного з сусідів за півроку».
Інциденти з порушенням російськими військовими повітряного простору семи країн-членів НАТО у 2025 році — Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі, Румунії та Фінляндії — чітко демонструють, що експансіоністські амбіції РФ значно виходять за межі українського конфлікту.
Отже, у разі перемоги Росії в Україні та відновлення статусу «імперії», ця держава, безсумнівно, триватиме реалізацію плану відновлення нео-Радянського Союзу та нео-Східного блоку. Такі дії Kremlin можуть спричинити Третю світову війну.
Наслідком примушування України до підписання мирної угоди з територіальними поступками стане укріплення імперіалістичних амбіцій інших диктаторів, які можуть наслідувати цей приклад, вкладаючи свої сподівання в отримання міжнародної винагороди за захоплені землі.
Проте, якщо Україна за умови оперативної та ефективної підтримки з боку усіх країн-членів НАТО зуміє стримати агресора зараз та змусити Росію погодитися на справжній, всеосяжний і тривалий мирний договір із надійними гарантіями безпеки, це значно посилить мир, стабільність і безпеку на глобальному рівні.
Зрештою, результат війни Росії проти України матиме далекосяжний вплив на весь світ.
Тому країни-члени НАТО мають невідкладно вжити необхідних заходів для допомоги Україні у припиненні імперіалістичних устремлінь Кремля та забезпеченні швидкого, справедливого та тривалого миру відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, а також створення безпекової архітектури, яка унеможливить безкарні військові агресії з боку Росії проти Європи.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, будь ласка, виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.
