Як бойовий водій спецпідрозділу «Фенікс» став невід’ємною ланкою на фронті
Доставляти боєкомплект, безпілотники та харчі під постійним прицілом російських дронів і авіаударів — це буденність для бойового водія спецпідрозділу безпілотних систем «Фенікс» на псевдо «Ящер», який служить у Державній прикордонній службі. Родом із Кіровоградщини, Денис пройшов від мирного життя до бойових виїздів на броньованій техніці. Він поділився з нами історією про свою службу, підготовку до завдань, особливі ритуали й військовий гумор, що допомагає триматися в найскладніших умовах.
Як юнак опинився в «Феніксі»
Усе почалося з рекрутингу. Денис шукав підрозділ, у якому міг би служити гідно. У «Резерві» побачив вакантну посаду, подав заявку — і буквально за чотири дні, 20 лютого, він уже мав офіційний наказ прийняти його до Державної прикордонної служби. У Оршанці він пройшов базову військову підготовку.
Військовий досвід у родині має й він: батько і дядько були на фронті. «Тоді вони не пускали мене на службу, казали: “Сиди вдома з дітьми, ми за тебе тримаємо лінію.” У мене двійня від другої дружини і старший син від першої. Після того, як батько отримав серйозне поранення і списався, прийшло розуміння, що настав мій час», — згадує Денис.
Чому обрав роль водія
Спочатку Денис подавався на вакантного логіста. Він розумів, що на цій посаді не буде сидіти на місці, а доведеться діяти активно. Проте команда «Фенікса» бачила його саме як водія. Цей спецпідрозділ у складі Сил безпілотних систем поєднує операцію з дронами і саперні роботи, але в кожного свої завдання.
Згодом йому підтвердили, що найближчі виїзди будуть у Запорізькому напрямку — на броньованій техніці.
Нові виклики на колесах
Денис не мав досвіду з військовими дизельними машинами, бо раніше їздив на легкових бензинових автомобілях.
Тут все інакше: великі пікапи, броньовані авто, що ніби перетворюють його на справжнього «їжака» серед розбитих доріг. Звичайний водій просто не впорається, треба бути уважним і швидко реагувати на форс-мажори.
Життя під прицілом: адаптація до небезпек
Спочатку дуже важко було орієнтуватися: де літають, хто летить, звідки чекати нападу. Начальник підрозділу часто заспокоював: «Це свої, усе під контролем». І з часом Денис навчався розрізняти звуки дронів і авіації.
- Найстрашніші — «шахеди», які пікірують із характерним звуком.
- Керовані авіабомби (КАБи) дратують своєю неточною бойовою роботою.
- Але з плином часу страх відступає — звуки не так вражають.
Поряд із ним працюють суміжні підрозділи, що послідовно збивають російські дрони, створюючи захист «з неба». Це хоч якось додає спокою навіть у найгарячіші моменти.
Як обирають техніку для виїздів
Тут діє просте правило: ситуація диктує вибір машини.
- Якщо маршрут небезпечний — виїжджають лише на броньованій техніці, яку у побуті називають «їжак» за її зовнішній вигляд з мангалом.
- У доволі безпечних районах намагаються використовувати маневреніші авто — щоб швидко проскочити й мінімізувати ризики.
Під час виїздів Денис частіше їздить у кепці, яку перед початком роботи завжди перевертає назад — свого роду свій маленький оберіг. Спільна поїздка найчастіше відбувається вдвох: другий номер контролює повітряний простір та боки від потенційної небезпеки, попереджає про атаки чи появу ворога.
Технічний стан і «життя» машини
Від стану машини часто залежить життя водія і екіпажу. Раз у раз доводиться їздити розбитими дорогами — наскрізь у ямах, вирвах від вибухів КАБів і дронів FPV, а обабіч — спалена техніка.
Заміна колеса на місці атаки — останнє, що хочеться робити, адже це ризик зробитися помітним ворогу.
Також небезпека через розряджені батареї у FPV-дронів, які можуть влучити у будь-який транспорт та техніку, включно з цивільною.
Інтенсивність виїздів і непередбачуваність фронтової роботи
Щодня кількість поїздок залежить від завдань і обстановки.
Іноді треба зробити до п’яти рейсів із поповненням запасів дронів. Відстані можуть сягати 500 км на день у Запорізькому напрямі, а на Донеччині маршрут коротший, але робіт більше. Втома є, але до неї звикаєш.
Неочікувані ситуації на маршруті — звична річ:
- Зруйновані мости змушують знаходити переправи серед руїн.
- Об’їзди через вузькі вулички у селі, де броньована техніка ледве проходить.
- Розслідування околиць, щоб уникнути зустрічі з ворогом і роботизованими комплексами.
Військовий гумор як захист від стресу
Військові вміють жартувати навіть у найскладніших обставинах, часом чорним і специфічним гумором, що дозволяє легше переносити будні фронту. Для цивільних це часто здається дивним, але саме такі жарти — спосіб не зламатися.
Наприклад, у дорозі запитують: «Тобі страшно?». Якщо відповідь «ні», тоді одним жартом все закінчується: «Якщо погибнеш – завтра на роботу не треба йти». Це спосіб не допустити паніки і тримати бойовий дух.
Що лякає найбільше на передовій
Найстрашнішими моментами залишаються звуки шурхоту, які видають КАБи — 250-кілограмові залізяки, що летять із жахливим свистом і вибухають неподалік. Зазвичай прилітає одразу кілька таких бомб, і кожен вибух готує до наступного. У цей момент весь світ стискається до очікування чергового удару, що руйнує все довкола.
