У скромній орендованій квартирі одного із житлових районів Києва 39-річна Анастасія утримує на руках своїх двох дітей. Вона відкрито пояснює їм, що її вагітність — це “мамина робота”, і попри здивування дітей через збільшення живота, пояснює, що обставини змусили її піти на цей крок, аби вижити. Анастасія є сурогатною матір’ю та виношує дитину для подружжя з Іспанії.
Коли розпочалася війна, вона з донькою та сином віком відповідно 7 і 9 років вимушена була залишити рідне село неподалік Херсона та переселитися до гуртожитку в невеликому містечку Хмельниччини. Повернутись додому неможливо — їх будинок у мальовничій Антонівці на березі Дніпра зруйнували російські снаряди. На додачу жінка зіткнулася із втратою батька, який загинув під час авіатак у Херсоні, та смерті матері від онкозахворювання. Вона виховує дітей від кількох чоловіків, які не виявляли жодного інтересу до своїх нащадків.
Вперше Анастасія розглянула можливість сурогатного материнства ще до війни, коли побачила оголошення у своєму селі і просто зателефонувала за вказаним номером. Зароблені кошти жінка використала на облаштування помешкання й планувала відпочинок із дітьми за кордоном, але вторгнення Росії перекреслило ці плани. На новому місці вона працює прибиральницею, однак заробіток ледь вистачає на проживання, тому повернулася до кар’єри сурогатної матері.
Незважаючи на війну, в Україну продовжують прибувати пари з усього світу, які готові народити дітей завдяки сурогатному материнству. Завдяки розвитку репродуктивної медицини, сприятливому законодавству та доступній ціні, Україна приваблює батьків з Америки, Європи, а навіть Китаю. Їхнє прагнення стати батьками перевищує страх перед обстрілами та ракетними ударами.
Водночас, український уряд визнає, що репродуктивна сфера, зокрема сурогатне материнство, потребує чіткішого регулювання. Демографічна криза також ставить під питання продовження практики “експорту” дітей. Розглядається законопроєкт, який може заборонити сурогатне материнство для подружжя без українського громадянства.
Тим часом правозахисники висловлюють занепокоєння через те, що війна спонукає вразливих жінок погоджуватись виношувати дітей для інших, визначаючи це як форму експлуатації. Вони вимагають повної заборони сурогатного материнства, наголошуючи на шкоді для жінок і дітей.
Україна є однією з небагатьох держав, де легалізовано гестаційне сурогатне материнство — коли жінка виношує дитину, не маючи з нею генетичного зв’язку. Ембріон створюють у лабораторії з клітин батьків або донорів і імплантують у матку сурогатної матері. За законом, хоча б один із батьків дитини має бути генетично пов’язаний з нею, юридичні права в момент народження належать біологічним батькам.
Ця технологія є одним зі способів лікування безпліддя і для багатьох пар стає останньою надією на батьківство. До початку повномасштабної війни Україну називали одним із світових лідерів у сфері комерційного сурогатного материнства після США. За даними Міністерства юстиції станом на 2020 рік, щороку в Україні народжувалося близько 1500 дітей завдяки допоміжним репродуктивним технологіям, приблизно 95% із яких для іноземців. Проте офіційної статистики на сьогодні немає.
Під час російського вторгнення багато клінік були змушені евакуюватися: генетичний матеріал перевезли до безпечніших західних регіонів країни, здійснювалися пошуки рідкого азоту для збереження ембріонів. Деякі сурогатні матері залишилися на окупованих територіях, а іноземні батьки не мали змоги приїхати до України, щоб забрати дітей. Виник дефіцит дитячих товарів і медикаментів.
Втім, кількість пар, які кілька місяців тому наважилися приїхати до України, зростає через посилений світовий попит на репродуктивні послуги. Експерти прогнозують, що глобальний ринок сурогатного материнства до 2034 року збільшиться у 10 разів через поширення безпліддя і розвиток технологій.
Серед клінік, які займаються сурогатним материнством, велика популярність — у “Біотехком”, одному з найбільших репродуктивних центрів України, який раніше потрапляв у скандали. ЗМІ навіть охрестили його “фабрикою дітей”. Під час пандемії Covid-19 у клініці були кадри з десятками немовлят, яких через закриття кордонів не могли забрати батьки.
Власник клініки Альберт Точиловський є фігурантом кримінальних проваджень, зокрема за статтею про торгівлю людьми, хоча наразі досудове розслідування призупинене через міжнародне співробітництво. Одне зі звинувачень пов’язане із випадками 2011 року, коли діти, народжені через клініку, не мали генетичного зв’язку з батьками. Клініка та Точиловський заперечують звинувачення і наголошують на законності своїх дій.
У зв’язку з війною “Біотехком” розвинув мережу партнерських клінік у різних країнах, де клієнти можуть здавати біоматеріал, який потім доставляють до України. Юрист клініки, Денис Герман, підкреслює важливість біоматеріалу — понад 10 тисяч ембріонів зберігаються в спеціальному контейнері з рідким азотом із 2009 року, коли клініка провела першу процедуру імплантації.
Народження дитини у “Біотехкомі” коштує від 40 до 65 тисяч євро. Ця ціна значно нижча, ніж у таких країнах, як США. Послуга охоплює повний супровід — від медичних процедур до забезпечення проживання та догляду за немовлям до моменту передачі його батькам. Сурогатні матері отримують близько 19 тисяч доларів за народження одного малюка.
Приблизно на середині вагітності сурогатні матері з інших міст переїжджають до Києва, часто разом із власними дітьми, оскільки сурогатна мама має мати мінімум одну дитину. Клініка орендує для них квартири і регулярно доставляє продукти та ліки. Таким чином функціонує частина великої глобальної індустрії, яка конкурує за клієнтів через сайти, соцмережі і агентства.
22-річна Каріна, яка приїхала зі зруйнованого війною Бахмута, дізналася про сурогатне материнство через TikTok. Після руйнування міста та переїзду до Києва, вона стала на межі матеріальних труднощів. Познайомившись із сурогатною мамою в лікарні під час вагітності доньки, Каріна спочатку була категорично проти цієї ідеї, але потім серйозно занурилася у питання, вирішивши, що це непоганий заробіток.
Першу програму сурогатного материнства вона реалізувала у “Біотехкомі”, де було три спроби підсадки ембріонів, але всі виявилися невдалими. Каріна не задоволена ставленням персоналу клініки і пізніше звернулася до агентки Світлани, яка сама колись була сурогатною мамою. Світлана керує агентством Ferta і опікується сурогатними матерями, супроводжуючи їх на обстеженнях, допомагаючи з одягом та харчуванням, а також підтримуючи зв’язок із біологічними батьками.
Наразі Каріна перебуває на шостому місяці вагітності, виношуючи дитину для китайських батьків. Вона відкрито говорить, що робить це заради грошей і без війни, ймовірно, такого б рішення не прийняла б. Вона отримає близько 17 тисяч доларів після пологів (спочатку планувала 21 тисячу за двійню, але одна дитина загинула на ранньому терміні вагітності). Рідні спершу були категорично проти її вибору, проте вона дотримується позиції, що її тіло — це її справа.
Для багатьох пар сурогатне материнство залишається останньою надією на батьківство. Елена з Північної Македонії та Ігор з Бразилії подолали дві тисячі кілометрів, щоби вперше побачити свого новонародженого сина, народженого сурогатною мамою в країні, де вже п’ятий рік триває війна. За їхніми словами, вони готові були на все, аби стати батьками, навіть невраховуючи небезпеку.
Вони довго намагалися завагітніти — зробили три інсемінації, чотири програми ЕКЗ і кілька операцій, але успіху не досягли. Вперше їхній шлях до України почався влітку 2024-го, і вже тоді Київ відчував наслідки війни: відключення світла, повітряні тривоги, ночі в підвалі клініки. Син Олександр народився у березні того ж року. Подружжя не спілкувалося з сурогатною мамою під час вагітності, але після народження зустріло її і відчула повагу до її сили та сімейних обставин.
Для батьків важливим було також те, щоб дитина отримала молоко матері, однак клініка відмовила у цьому, пояснюючи, що після пологів жінка приймає препарати, які зупиняють лактацію. Елена і Ігор говорять, що сурогатне материнство — це взаємодопомога: вони допомагають жінкам, а ті їм.
Однак правозахисники вказують на суттєві проблеми системи. Марія Дмитрієва, феміністка та правозахисниця, наголошує на відсутності психологічної та юридичної підтримки для сурогатних матерів та їхніх медичних проблем. Вона вважає, що міцний зв’язок між жінкою і дитиною, який формується під час вагітності, гине внаслідок сурогатного материнства, що є травмою і для матері, і для дитини.
Правозахисниця звертає увагу на вразливість жінок, що погоджуються на сурогатне материнство через матеріальні складнощі, особливо під час війни. Водночас агентства і клініки активно рекламують свої послуги — інколи з агресивним маркетингом, пропонуючи знижки та швидкий дохід, порівнюючи сурогатне материнство зі службою в армії, де потрібні сила і мужність.
Минулого року десятки громадських організацій виступили за повну заборону сурогатного материнства в Україні, називаючи цю практику “репродуктивною експлуатацією” і формою використання українських ресурсів іноземцями. Марія Дмитрієва заявляє, що експлуатація стосується не лише жінок, а й медичної системи й дітей, яких іноземні батьки не забирають.
Представники клінік натомість стверджують, що всі рішення жінки приймають усвідомлено, без тиску, і отримують достойну оплату. Вони заперечують звинувачення в торгівлі дітьми. Юрист “Біотехком” Денис Герман підкреслює, що реклама допомагає заповнити інформаційний вакуум і дає змогу людям дізнатись про сурогатне материнство.
Утім, комерційна модель має й свої мінуси. BBC виявила випадки, коли батьки не встигають приїхати забрати дітей через ускладнення війни, проблеми з документами чи логістикою. У таких ситуаціях клініки створюють спеціальні дитячі кімнати з цілодобовим доглядом, попри військові загрози. Деякі діти можуть чекати на батьків тижнями й навіть місяцями.
Світлана, колишня сурогатна мама і тепер директорка агенції Ferta, розповідає, що у 80% випадків малюки не покидають клініку одразу після народження, а сама вона переживає через необхідність розлучатись з дітьми, які стали їй рідними.
Не всі діти можуть бути забрані батьками через медичні діагнози. Так, хлопчик Вей, народжений у 2021 році із серйозними пошкодженнями мозку, не отримав піклування ні від біологічних батьків, ні від сурогатної матері. Зараз він проживає у приватному дитячому будинку для дітей з інвалідністю, що відкрила Оксана Сидорчук.
Оксана наголошує, що Вей — повноцінна дитина, яка має право на щасливе дитинство, хоч і потребує постійної медичної підтримки. Вона вважає, що сурогатне материнство не можна законодавчо врегулювати і виступає за його заборону. Вона також вказує на необхідність спільної відповідальності клінік, сурогатних матерів і батьків за долю таких дітей.
Власник “Біотехком” частково визнає відповідальність клініки за неуспішні випадки та медичні помилки. Він підкреслює, що довгострокова фінансова відповідальність має лежати на батьках, а клініка забезпечує лікування і компенсує сурогатним матерям. Усі такі випадки є для нього трагедією і втратою репутації.
В Україні відсутній окремий закон, який би регулював сурогатне материнство. Питання регулювання спирається на накази МОЗ, Сімейний кодекс та договори між учасниками процесу. Наразі у Верховній Раді розглядається законопроєкт №13683, що пропонує суттєво обмежити доступ до репродуктивних послуг, зокрема заборонити сурогатне материнство для іноземців. Один із подружжя при цьому має бути громадянином України.
Після початку великої війни питання сталоподвищеної актуальності. Депутатка Оксана Дмитрієва, заступниця голови комітету з питань здоров’я нації, стверджує, що нарощування демографії і збереження національної ідентичності є пріоритетними. Разом із керівницею департаменту медичних послуг МОЗ Валерією Соручан вона наполягає на необхідності заборони сурогатного материнства для іноземців.
Соручан пояснює це збереженням етнічної належності майбутніх поколінь, що має підтримати націю України в кризовий період. З іншого боку, дослідниця з Оксфордського університету Поліна Власенко сумнівається, що зміни суттєво вплинуть на демографічні показники, адже більшість сурогатних матерів уже мають власних дітей і вважають це способом матеріального забезпечення родини.
Обґрунтування щодо незнаності подальшої долі дітей, народжених сурогатними матір’ями, Власенко вважає некоректним, оскільки генетична і юридична приналежність дитини до батьків визначена. Варто зазначити, що багато європейських країн цілковито заборонили комерційне сурогатне материнство і навіть передбачають кримінальні санкції як для посередників, так і для тих, хто користується цими послугами за кордоном.
Україна прагне імплементувати європейські стандарти, і новий законопроєкт розглядають як виконання зобов’язань перед ЄС. Водночас представники клінік і агентств попереджають, що сувора заборона може призвести до виникнення “чорного ринку” з сурогатного материнства.
Для Анастасії, яка сьогодні виганяє суворою реалією, найгіршим було б ухвалення закона, що руйнує її можливості. Вона категорично виступає проти таких нововведень, вважаючи, що всі рішення про вступ до програми мають бути добровільними. Каріна теж побоюється за своє фінансове становище після такого закону: їй доведеться шукати, куди подіти дитину, щоб повернутися до роботи, а доходів від сурогатного материнства вже не буде.
Зараз законопроєкт проходить комітетні слухання, але ще не розглядався на сесії Верховної Ради. Якщо його буде ухвалено, він набуде чинності не раніше ніж через 12 місяців після підписання президентом, щоб усі сторони могли виконати свої зобов’язання.
Анастасія мріє про власний дім для своїх дітей, хоча гроші з програми планує спрямувати на погашення боргів, лікування та освіту. Каріна також мріє про власне житло і готова брати участь у програмах стільки, скільки дозволить здоров’я.
Нещодавно батьки, які стали щасливими завдяки сурогатній матері, Елена й Ігор, повернулися до Скоп’є. Вони не знають, що чекає на жінку, яка їм допомогла, але впевнені, що клініка подбає.
Водночас хлопчик Вей залишається в очікуванні своєї сім’ї. Керівниця дитячого будинку Оксана Сидорчук, в якому він живе, хотіла б звернутися до біологічних батьків і сказати, що Вей — особлива дитина, яка потребує їхнього тепла і любові.
“Кожна дитина — не помилка, кожна дитина заслуговує на щасливе дитинство”, — наголошує вона.
—
Матеріал підготовлено за участі кореспондентки Всесвітньої служби BBC з питань охорони здоров’я Софії Беттізи, журналістки BBC Фей Нерс і журналістки BBC News Україна Вікторії Калімбет.
