Чи може Росія вторгнутися до країн Балтії? Це питання вкрай складне, оскільки воно не піддається звичайному раціональному аналізу. Адже в самій війні немає нічого логічного; розпочинати збройні конфлікти ніколи не було раціональним кроком. Проте війни все ж починаються, і тому жоден варіант розвитку подій не можна виключати.
Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус минулої осені охарактеризував минуле літо як «останнє мирне літо в Німеччині» у контексті можливого російського вторгнення до європейських країн. Подібної думки дотримуються розвідки багатьох західних країн.
Відомо, що для Путіна головним ворогом завжди було НАТО, а не Україна. Україна, з його точки зору, є занадто «дрібною» ціллю, у той час як НАТО — це супротивник відповідного масштабу. Вторгнення 2022 року почалося з ультиматуму: вимоги повернути кордони НАТО до 1997 року. Російська пропаганда систематично стверджує, що війна проводиться проти НАТО, хоча фактично відбувається вона на території України. Отже, стратегічною метою Путіна залишається розвал Альянсу.
Для досягнення цієї мети необхідно завдати удару саме по НАТО.
Сила Північноатлантичного альянсу, зокрема, полягає в тому, що він жодного разу не був справді випробуваний у бойових умовах. Переважна військова міць НАТО базується на потужності американської армії, і досі ніхто не наважився вступити з нею у прямий військовий конфлікт. Та ключове питання полягає у тому, що станеться, якщо у разі атаки на державу-члена Альянсу США не нададуть військову підтримку?
Наразі Сполучені Штати дедалі глибше залучаються у конфлікт у Перській затоці. Війна з Іраном вимагає максимальної уваги та ресурсів від військової та політичної еліти США. Туди направляються додаткові підрозділи, витрачається озброєння та техніка.
Таким чином, уявне російське вторгнення до європейської держави поставить Америку перед вибором:
1. Вести водночас дві війни,
2. Або ж зосередитися лише на одній.
Ніяких однозначних відповідей наразі немає. Логіка підказує, що навіть 99% ймовірність того, що США не втрутяться, не стане достатньою підставою для початку нової війни. Адже навіть найменша можливість участі Америки у конфлікті може спричинити катастрофічні наслідки не лише для Росії, а й для всього світу.
Отже, лише абсолютна переконаність у відсутності американської реакції могла б спонукати Путіна на військові дії. Але чи володіє він такою впевненістю?
Проблема полягає в тому, що ніхто не здатен точно передбачити мотивацію та наміри Путіна. У ситуації, коли вторгнення видавалося цілком нелогічним та невигідним з економічної і політичної точок зору, він вже відправляв танки до Києва. Саме тому ніхто не може з упевненістю стверджувати, що напад на країни Балтії абсолютно виключений.
Отже, правдою залишається, що ніхто не може достеменно сказати, чи було минуле літо справді «останнім мирним літом» для Європи. Проте постає необхідність визнати: нинішнього року ймовірність розширення війни на інші європейські країни є вищою, ніж будь-коли раніше.
