У контексті російсько-української війни, котра вже невпинно наближається до двох знакових рубежів - п’ятої річниці початку повномасштабного вторгнення та зрівняння теперішніх російських втрат із втратами Російської імперії під час Першої світової війни, - знову з’явилася тема так званих переговорів. Власне, не варто зайвий раз наголошувати на тому, що вони є «так званими»: кожен, хто хоча б трохи вникає в суть ситуації, розуміє абсурдність цих спроб з боку російської делегації, яку очолює, по суті, пусте місце на ім’я Мединський. Та ця тема неодноразово висвітлювалася раніше, тому повторюватися не будемо. Водночас існує значно більш цікаве питання для аналізу.
Днями авторитетне видання The Economist оприлюднило інформацію про пропозицію американської сторони для українського керівництва. За даними джерела, представники Білого дому розробили, як вони вважають, «геніальний» план для припинення війни в Україні. І головна ідея цього плану не зводиться до банального заклику перестати стріляти - хоча й за рівнем оригінальності він не поступається старій ідеї, що належить нинішньому президенту України. Американська сторона запропонувала українському політичному керівництву здійснити зміну адміністративних меж окремих регіонів, зокрема - Донецької області.
Яка мета такої пропозиції? І яке відношення мають адміністративні кордони до актуального військового конфлікту? Відповідь здавалася б простою, щонайменше для команди Дональда Трампа. Суть у тому, що, вбачаючи у словах Володимира Путіна, який наполягає на потребі захоплення всієї Донецької області, фактичне бажання Росії захопити регіон цілком, американці пропонують йому надати всю цю територію, однак без виведення підрозділів Сил оборони України з Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Власне, для реалізації цього задуму потрібно змінити територіальне устроювання регіону. Видання пояснює:
1. Провести переформатування карти адміністративно-територіального устрою.
2. Визначити новий кордон, вивівши Краматорськ і Слов’янськ за межі Донецької області і приєднавши їх, наприклад, до Харківської області.
3. Провести границю по фактичній лінії бойового зіткнення.
Як наслідок, російські військові отримують контроль над усією Донецькою областю (а також Луганською, з якою ситуація ще простіша, оскільки там під контролем українських військ залишається лише невелика ділянка). Усе це, за задумом, відображало б вимоги Путіна й створювало ілюзію завершення війни.
Однак, рівень нерозуміння сенсу нинішнього конфлікту вражає. Адже, по-перше, трампівська команда пропонує змінювати адмінмежі Донецької області України, тоді як Путін вимагав територію так званої «Донецької народної республіки», - політичного утворення, яке він ідеалізує як частину Російської Федерації. Отже, навіть якщо завтра на Банковій відбудеться офіційна трансляція змін кордонів Донбасу (неважливо, яким чином), Кремль у своєму розумінні логічно відкине це, заявивши, що Краматорськ і Слов’янськ є невід’ємною частиною «ДНР», і рішення київської влади його не цікавить.
Більше ніж це - справа зовсім не у кордонах і не в окремих територіях. Правильніше сказати, справа у території, але не лише Донеччини. Якщо звернутися до осені 2022 року та пригадати, як російські окупаційні війська зайшли на території двох південних регіонів України - Запорізької та Херсонської областей, які жодним чином не були пов’язані з Росією, - ситуація ускладнюється. Ці регіони раптом опинилися у сфері інтересів Кремля, який додав їх до своєї Конституції, при тому, що формально спеціальна військова операція оголошувалася винятково задля захисту «народу Донбасу».
Розглянемо можливий розвиток, якщо Путін навіть погодиться на запропоновану американцями зміну кордонів Донбасу:
- Він вимагатиме аналогічної легітимізації Запорізької та Херсонської областей.
- Наступними у списку можуть бути Сумська та Харківська області, хоча там контроль окупантів обмежений невеликими територіями.
- Згодом до Конституції РФ додадуть Дніпропетровську область, аргументуючи це тим, що частина території свого часу перебувала під контролем російських військ.
- Через деякий час, відштовхуючись від статусу РФ як правонаступниці СРСР, до списку додадуть Вінницьку, Хмельницьку, Одеську та Закарпатську області.
Такі кроки ставлять під сумнів будь-які кордони як засоби припинення війни.
Насправді Путіну не потрібні лише Краматорськ і Слов’янськ - він прагне завоювати всю Україну. Після чого, його амбіції простиратимуться на всю Прибалтику, Східну Європу та далі. Ця війна не обмежується кількома містами та десятками сіл - вона є боротьбою за імперію. Російську імперію, яка згідно з кремлівським задумом має постійно розширювати свої межі задля збереження своєї сутності.
Однак найбільша проблема полягає не лише в нерозумінні цих процесів з боку Трампа та його оточення. Дивовижним є те, що багато українців поділяють такі ілюзії. В існуванні можливості відтворення корейського чи китайського сценаріїв, де дві офіційні держави об’єднані одним народом, вбачають реалістичний шлях. Насправді:
- Корейська Народно-Демократична Республіка та Республіка Корея дійсно становлять один народ.
- Аналогічно, Китайська Народна Республіка і Китайська Республіка (Тайвань) мають спільну історію й етнічний склад.
- Прагнення об’єднання таких націй цілком закономірне, якщо відмежувати комуністичний контекст.
- Подібні настрої спостерігаються і серед частин курдської нації, розділених між чотирма країнами.
Натомість українська ситуація є кардинально відмінною. Це прекрасно розуміє навіть Путін. Його заяви про «один народ» є своєрідною маскувальною операцією, спрямованою приховати реальну мету - знищення української нації як окремого народу, перетворення її на частину російського. Приклади подібного включення існують і в історії: як у випадку із кубанськими українцями в недалекому минулому, так і з новгородцями у більш ранні століття.
Отже, Путін не має на меті лише анексувати Краматорськ і Слов’янськ. Його амбіції охоплюють Львів і Ужгород, а також усі інші населені пункти країни. Проте це стане можливим лише тоді, коли в цих регіонах не залишиться українців. За його уявленнями, вони мають бути знищені або асимільовані - перетворені на росіян. Саме цього прагне кремлівський диктатор, а не кількох сотень квадратних кілометрів зруйнованих війною донбаських степів.
Незважаючи на те, що Трамп і його прихильники не усвідомлюють цієї реальності, їх політична кар’єра невдовзі зайде у глухий кут. Українці ж, сподіваємося, збережуть свою ідентичність. Однак для цього їм непотрібно втрачати пильність і піддаватися ілюзіям про просте рішення у вигляді «передачі Донбасу (фактично чи на карті)» - мовляв, і все війна припиниться. Водночас дійсне завершення війни відбудеться тоді, коли російські війська стоятимуть на кордонах з Румунією, Угорщиною, Словаччиною і Польщею, а східні регіони Росії аж до Ростова-на-Дону не міститимуть жодного українця.
Варто нагадати, що такий сценарій видається навіть гіршим за часи Російської імперії, коли існував концепт триєдного «русского народа», що включав великоросів, малоросів та білорусів. Сучасна Росія під керівництвом Путіна відмовляє українцям навіть у такому напіврабському існуванні. Це його фіксована ідея - далеко не просто кілька міст, які перетворено на руїни.
Отже, українцям варто керуватися власним розумом та не піддаватися маніпуляціям з боку прихильників Трампа. Віра у такі ілюзії може коштувати надто дорого, бути фатальною та стати останньою в історії української нації.
