На передовій з перших днів: історія бойця з Кіровоградщини
Перші тижні повномасштабної війни: безперервний обстріл і перші бої
Лютий 2022 року став переломним моментом для багатьох українців. На Донецькому напрямку, де служив Артем із Кіровоградської області, тривали напружені дні. Розвідка кілька разів доповідала про активне пересування ворожих сил, які накопичували техніку та піхоту, точково під’їжджаючи до наших позицій.
24 лютого, коли більшість військових відпочивали, почався інтенсивний обстріл зі ствольної артилерії та реактивних систем. Снаряди сипалися без упину, змушуючи всіх терміново ховатися в укриттях. Одразу ж надійшла команда разом з танковими й піхотними підрозділами переходити в контратаку, щоб відбити село Благодатне, яке вже захопили росіяни.
Підготовка на тренуваннях допомогла витримати психологічне напруження. Найважче — подолати ступор, коли все навколо вибухає, а ти мусиш тримати зброю і діяти. В таких моментах проявляються справжні військові якості і здатність пережити тяжкі випробування.
Війна на Покровському напрямку: хитра тактика і непередбачувані методи противника
Вже у лютому 2025 року Артем разом із підрозділом перебував на Покровському напрямку. Як кадровий військовий, він прагнув бути прикладом для своїх товаришів, особисто виходячи на передову.
Росіяни за довгий час не змогли прорвати оборону і використовували іншу стратегію:
- малими групами піхоти заходили на фланги,
- накопичували сили поступово,
- пошаровими штурмами просувалися вулиця за вулицею,
- використовували старі мотоцикли та скутери для швидких рейдів.
Противник вчився обходити потужні оборонні лінії, оминати бетонні бункери, щоб атакувати район Єлизаветівки та порушувати логістичні маршрути в напрямку Малинівки. Також широко застосовували дрони на оптоволоконних лініях зв’язку та ретранслятори для розвідки і засідок.
Жорстокі ближні бої: коли ворог опиняється поряд
Особливо небезпечним виявився вечір 10 травня 2025 року. На бронетехніці ворог раптово повернув у лісосмугу, яка була всього за кількасот метрів від нашої позиції. Військові почали вести вогонь, намагаючись зупинити просування. Темні вервечки бойовиків «примішалися» між дерев, і звук їхніх кроків був чутним, мов шепіт смерті.
Ситуація була критичною, але завдяки рішучості та підтримці дронів ворога вдалося ліквідувати. В одному з моментів Артем ледь уникнув смертельного пострілу від тяжкопораненого окупанта, який на останніх силах стріляв у відповідь, але куля поцілила лише в ногу.
Неможливий шлях до евакуації: боротьба за життя в тилу ворога
Після поранення під мінометним обстрілом Артем не міг рухатися повноцінно — лише повзти. Разом із побратимом вони подолали понад п’ять кілометрів до точки евакуації цілих два дні, перебираючись через складні ділянки з мінними ровами.
Коли військові почули голос, який кликав їх підняти руки, Артем зрозумів, що це свої. Щоб переконати, що він на боці України, сказав ключові слова, відомі кожному українцю:
- «Паляниця»,
- «Укрзалізниця»,
- «Укрпошта».
Його підхопили, надали допомогу й евакуювали. Лікування тривало понад пів року: спершу загоювали рани на стопі, а пізніше зробили операцію на коліні. Після успішної військово-лікарської комісії у січні 2026-го Артем повернувся до служби.
Як живуть російські військові: про ресурси та тактику ворога
За словами Артема, українським захисникам бракує деяких ресурсів, але вони воюють розумно, вміють берегти життя товаришів. Російські солдати, навпаки, часто ставляться до своїх як до «витратного матеріалу» і просто кидають у смертельні пастки без вагань.
Ось що Артем бачив на власні очі:
- Військовий ворог йшов у поле прямо під обстрілами з боєкомплектом, двома автоматами й кулеметом, не намагаючись сховатися,
- вони не рахують своїх людей,
- ведуть бездумну тактику з величезними втратами.
Підписуйтеся на Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok, щоб бути в курсі найактуальніших новин.
