Журналісти, воєнні кореспонденти, правозахисники та військові поділилися своїми спостереженнями, сумнівами і висновками з нагоди четвертої річниці повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Війна в Україні триває вже 12 років, однак 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило життя мільйонів людей як всередині країни, так і за її межами. У четверту річницю початку цієї масштабної війни українці, серед яких особливо медійники, пригадують перші години агресії Росії, аналізують помилки й досягнення, а також розмірковують про трансформацію держави.
«Детектор медіа» зібрав низку рефлексій, присвячених жертвам, відповідальності та становленню нації в умовах конфлікту.
Щодо статистики, голова Інституту масової інформації Оксана Романюк повідомила, що за чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 896 злочинів проти журналістів та медіа в Україні, унаслідок чого загинули 125 медійників. Вона також зазначила, що дані моніторингу ІМІ свідчать: журналістика — це не просто «м’яка сила», а ключовий елемент інфраструктури, що захищає демократичні цінності.
Медійниця і військовослужбовиця Леся Ганжа пригадала величезний наплив охочих вступити до територіальної оборони у перші години війни.
Редакторка та журналістка видання NV Ольга Духніч поділилася своїми роздумами щодо переосмислення «старого світу» та прийняття нової реальності, що настала після війни. Вона зауважила:
– «Ми змушені будемо озирнутися назад і визнати, що світ таки змінився.
– Жити в новому, навіть кращому, але іншому світі — складно й іноді нестерпно.
– Адже в новій реальності не залишиться місця для багатьох звичних і улюблених речей.
– Ми навіть будемо чинити опір цьому майбутньому, голосувати за пророків минулого.
– Проте якщо підготуватися до цього нового, біль і туга будуть меншими.»
Філософ Володимир Єрмоленко охарактеризував події як війну між світами життя і смерті. Він підкреслив, що історична любов українців до життя призводить до героїчних вчинків, тоді як російська орієнтація на смерть сіє руйнівні процеси й самознищення всередині системи.
Британський письменник та дослідник пропаганди Пітер Померанцев, який перебуває в Києві, поділився враженнями від четвертої річниці повномасштабного вторгнення, заснованими на спостереженнях у районі Троєщина. Він зауважив:
– «Сусіди діляться їжею та підтримують одне одного.
– Волонтери роздають гарячі страви, а на льодовому майданчику проходять музичні й танцювальні заходи.
– Росія припустилася типової помилки, очікуючи, що Україна розпадеться, а її критики приймуть «лідера з Москви».
– Втім сталося протилежне — країна згуртувалася й стала єдиною родиною.»
Він також нагадав про роботу ініціативи The Reckoning Project, виконавчим директором якої він є. Матеріали цієї організації передаються до міжнародних судів, у Гаагу та ООН.
Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін пояснив, чому в Росії не виникають масові протести через великі втрати в лавах армії. Він зазначив:
– Російська армія переважно комплектується контрактниками, і війна перетворилася на вид заробітку.
– Водночас в Україні воюють мобілізовані громадяни, тому війна — це не просто товарно-грошові відносини з державою, а конституційно-символічна відповідальність.
Павло Казарін писав:
– «Україна останні чотири роки проходить тест на життєздатність, ведучи найбільшу війну на континенті за останні 80 років руками мобілізованих громадян.
– Є ті, хто уникає призову, хто нелегально перетинає кордон, хто вступає в незаконні збройні формування.
– Проте, якби твердження про «штучність української держави» були правдивими, країна давно б програла.
– Перемога завдяки мобілізованій армії — це найкращий показник сталості держави. Україна його пройшла, на відміну від Росії.»
Докторка політичних наук, професорка Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Лідія Смола детально описала геополітичні, військові, суспільні та культурні зміни, спричинені повномасштабною війною. Попри величезні втрати і моральне виснаження, вона розглядає цей період як шлях «дорослішання» нації.
Голова правління ГО «Деколонізація» Валерій Пекар присвятив річниці кілька публікацій. Зокрема, він згадав, як напередодні війни разом із колегами підготував методичні рекомендації для сімей щодо підготовки до воєнного часу, формування «рюкзака безпеки» та стратегій виживання для бізнесу.
У іншому зверненні він звернувся до європейської спільноти із закликом навчатися на українському досвіді:
– «Готуйте армію і спецслужби.
– Розбудовуйте громадянське суспільство, спілкуйтеся з ним відкрито та відповідально.
– Розвивайте військове виробництво та інфраструктуру.
– Уникайте компромісів на шкоду безпеці.
– Перестаньте торгувати з Росією.
– Проводьте очищення від проросійських агентів в усіх сферах.
– Не дозволяйте себе підкупити російською культурою чи обіцянками вигідної торгівлі. Усе це — отрута.»
Він також нагадує, що війна почалася ще в 2014 році, тож уникнути широкомасштабної агресії у 2022 було практично неможливо.
Медіаюрист, заступник директора Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай поставив під сумнів здатність українського суспільства осмислювати причинно-наслідкові зв’язки. Він підкреслює, що минуле змінити не можливо, але важливо зробити правильні висновки, очистити інформаційний простір від російського впливу й уникнути внутрішніх конфліктів.
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик згадує, як напередодні вторгнення деякі представники влади ще думали, що воєнний стан можна використати, щоб «налякати» людей, недооцінюючи реальність загрози.
Медіатренерка і експертка з комунікацій Ярина Ключковська перелічила численні комунікаційні здобутки під час війни. Вона наголосила на важливості таких культурних феноменів, як:
– гасло «Русскій воєнний корабель, іді на…»,
– мирні акції зі свідомими гаслами та символікою,
– висвітлення трагічних подій у Бучі,
– проведення телемарафонів.
Редакторка “Дзеркала тижня” Інна Ведернікова розповіла про свого сина, який долучився до лав ЗСУ. Вона охарактеризувала цей процес так:
– «Спецназівець із дитячої гри опинився в реальності дорослого життя.
– Це моє головне відчуття за ці чотири роки повномасштабної війни — разом із усіма глибокими, болючими, віруючими і близькими емоціями.»
Журналіст і військовослужбовець Богдан Буткевич поділився своїми переживаннями, зізнавшись, що приєднався до війська запізно. Він згадав, як пропустив початок повномасштабної агресії, та ініціював збір коштів на пікап для групи протиповітряної оборони, яка захищає енергетичні об’єкти.
Журналіст та фотокореспондент Стас Козлюк описав свої емоції напередодні вторгнення: він усвідомлював неминучість великої війни, але підсвідомість намагалася заперечити цю правду, шукаючи причини не вірити у трагедію.
Журналістка та воєнна кореспондентка hromadske Діана Буцко пригадала не перший день війни, а момент у липні 2023 року під час наступу в районі Бердянська. Вона відзначила:
– «Це було поворотне літо, останні місяці, коли ми бачили світло в кінці цього темного тунелю.
– Після того з кожним днем надія ставала все тьмянішою.»
Правозахисник та член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін підібрав декілька мемів, які відображають його почуття у день річниці вторгнення.
ГО «Детектор медіа» вже понад 20 років працює над покращенням української журналістики. Організація слідкує за дотриманням професійних стандартів у медіасфері, захищає права аудиторії на якісну та достовірну інформацію та допомагає читачам відрізняти правду від дезінформації. До свого 22-річчя видання відновлює Спільноту — об’єднання активних людей, які готові підтримати редакцію фінансово, брати участь у створенні контенту, сприяти свідомому медіаспоживанню та спільно протистояти російській пропаганді.
