Війна увійшла в життя Вікторії Клушиної ще у 2014 році. Тоді вона разом із трьома маленькими дітьми, найменшому з яких було лише тиждень, ховалася від обстрілів у підвалі власного дому в Торецьку. Відтоді її шлях став надзвичайно складним і водночас надихаючим: від ролі матері-героїні до учасниці бойових дій і фахівчині-психологині, яка нині допомагає ветеранам.
Вікторія пригадує, що влітку 2014 року місто піддавали атакам із боку російських танків. У той небезпечний період її родина була змушена провести близько восьми годин у підвалі, рятуючись від обстрілів. За її словами, тривога й страх були невід’ємними супутниками у цей жахливий час, про що вона розповідає в інтерв’ю для Суспільного.
Після цих страшних подій сім’я переїхала до Бахмута — рідного міста Вікторії. Її донька, яка тепер уже доросла і служить бойовою медикинею, добре пам’ятає той трагічний час у підвалі. Старший син, хоч і був маленьким, також пригадує, як їх вивозили з Торецька.
У 2016 році Вікторія ухвалила рішення підписати контракт із Збройними Силами України. Як фельдшер, вона прагнула знайти спосіб бути максимально корисною. Її перший фронтовий досвід був пов’язаний з евакуацією поранених за умов великого браку транспортних засобів — використовували виключно волонтерські реанімобілі. Одного разу вона боролася за життя хлопця, що постраждав від гострого набряку. Ця історія залишила глибокий слід і стала символом її відповідальності та професійної відданості.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Вікторія перебувала у селищі Степне на Донеччині. За її словами, вже за тиждень до 24 лютого до них почали надходити поранені, а команда активно проводила евакуації. Ще одним важливим завданням для неї та родини було вивезення домашніх тварин — двох собак і кота. Вікторія встигла посадити їх в автомобіль і відвезти до батьків, після чого повернулася до зони бойових дій.
Життя під постійними обстрілами залишило відбиток не лише на самій Вікторії, але й на її домашніх улюбленцях. Вона відзначає, що її йоркширський тер’єр Мікі тепер боїться сигналів тривоги й вибухів. Після евакуації Вікторія повернулася в Степне, щоб долучитися до порятунку поранених. Незважаючи на страх і небезпеку, вона сумлінно виконувала свої обов’язки, рятуючи життя під час обстрілів.
Іноді їй доводилося працювати до повного виснаження, адже кількість поранених ставала надзвичайно великою. Вікторія не пам’ятає ночей без сну — кожна хвилина була на вагу золота. Одного разу за дуже короткий проміжок часу до шпиталю доставили нестерпно велику кількість постраждалих, і їй негайно довелося надати їм допомогу.
Наразі Вікторія працює як психологиня у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій. Вона із задоволенням підтримує військових та їхні сім’ї, долаючи різноманітні проблеми й виклики. Її багатий фронтовий досвід допомагає краще розуміти та підтримувати тих, хто зазнав подібних випробувань.
Історія Вікторії Клушиної є яскравим свідченням незламності, міцності духу та вагомості взаємної підтримки у часи війни. Її життєвий шлях — це своєрідний театр війни, де поєднуються ролі матері, медика і психолога задля порятунку й підтримки інших у найважчі моменти їхнього життя.
—
Новини від «То є Львів» у Telegram. Підписуйтеся на наш канал: https://t.me/inlvivinua.
