Ексначальник штабу бригади «Азов» Богдан Кротевич, відомий також під позивним «Тавр», оприлюднив детальний аналіз наступальної операції 2023 року, в якій відзначив численні суттєві недоліки. Він охарактеризував цю операцію як яскравий приклад того, “як не слід вести бойові дії, маючи достатній ресурс, однак недостатньо підготовлений особовий склад, погане планування та невірно обраний напрям основного удару”. За його словами, ключовою проблемою став не дефіцит озброєння, а система командування та управління.
Про відповідальність і фортифікації
Кротевич наголошує, що будь-які спроби посилатися на «обставини» чи «сильного противника» викликають у нього опір, оскільки таким чином намагаються виправдати помилкові рішення та відсутність необхідного досвіду. Особливу увагу він приділяє питанням будівництва оборонних споруд, недоліки яких критикували в 2024 році, підкреслюючи, що відповідальність за ці недосконалості лежить не лише на політичному керівництві, а й на Збройних Силах України (ЗСУ):
– якщо були виділені кошти та ресурси, то планування рубежів оборони, розташування позицій, їх ешелонування, інженерне обладнання, утримання і підрив при відході — це безпосередня зона відповідальності військових;
– це суто військова функція, за яку має відповідати командування.
Кротевич наводить приклад, коли на перехідному етапі 2024–2025 років інженерні начальники будували відкриті «яйцеподібні» розвідувальні опорні пункти (РОПи) у відкритому полі, що засвідчує системні проблеми у управлінні та контролі.
Про планування наступальної операції
Коментуючи заяви колишнього головнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного про нестачу ресурсів під час контрнаступу, Кротевич підкреслює, що основною проблемою був розподіл наявних сил і засобів. Він зазначає:
– знав про план операції наперед, оскільки його підрозділ мали залучити на одному з напрямків;
– наполіг на оборонних заходах через великий відсоток непідготовленого особового складу у своєму підпорядкуванні;
– вважав обраний напрямок основного удару недоцільним через добре підготовлені позиції ворога.
Зокрема, Кротевич наголошує, що противник мав близько шести повноцінних оборонних ліній і кругову оборону міста Токмак, що свідчить про очікування удару саме в цьому районі:
– військове мистецтво не рекомендує атакувати там, де ворог готовий до удару, а навпаки — обирати менш очікувані напрямки;
– попри повторні застереження Кротевича, висловлені командуванню, його рекомендації не були враховані.
Хаос на полі бою та роль вищого командування
Під час перебування на командних пунктах у перші дні операції «Тавр» зафіксував, що новосформовані бригади, укомплектовані приблизно на 98% мобілізованими, незважаючи на наявність сучасної техніки Leopard і YPR, втрачали контроль:
– було багато випадків, коли техніку заганяли у власні окопи або залишали після перших вибухів мін;
– командири рот залишали без зброї, зв’язку та карт;
– рівень взаємодії між підрозділами був критично низьким;
– на картах однієї з бригад позиції «Азову» були помилково позначені як ворожі.
Кротевич прямо критикує генералів старшого покоління, зокрема особисто Олександра Тарнавського:
– він висловлює “ненависть до генералів, які вміють хіба що розповідати про власну геніальність, але в бойових ситуаціях втрачають контроль і шукають крайнього”;
– згадує «геніальне» командування Тарнавського з інтонацією критики.
За словами Кротевича, одна з бригад протягом трьох діб навіть не змогла вийти на лінію бойового зіткнення. Водночас 47-ма бригада «показала себе як боги війни» у порівнянні з іншими підрозділами, які виявилися менш ефективними.
Втрати техніки
Автор спростовує твердження про критичну нестачу снарядів і техніки. Він описує тижневу артилерійську підготовку, яка виявилася марною, адже снаряди скидалися переважно по безпорадних полях навколо посадок. Зокрема, Кротевич звертає увагу на заборону евакуації техніки із «сірої зони»:
– техніку, яку вдалося витягти, вилучала військова контррозвідка із конфліктами;
– він просив дозволити залишити техніку у підрозділі тимчасово на період дії на цьому напрямку, однак отримав відмову;
– через кілька днів ворог безперешкодно знищив цю техніку мінометним вогнем.
Основні помилки контрнаступу
Кротевич виділяє головні прорахунки наступальної операції:
1. Невдалий вибір напрямку удару.
2. Нераціональний розподіл сил і засобів.
3. Відсутність адаптивності і гнучкості у діях після втрати темпу наступу.
4. Впевнена, що впертість та негнучкість вищого керівництва призводить до безрезультатного «лобового продавлювання» ворога, що спричиняє непотрібні людські втрати.
Він наголошує:
– війна — це, передусім, здатність адаптуватися, маневрувати і швидко усвідомлювати, що початковий план не працює;
– намагання «дожати» ворога, який має суттєву перевагу людськими ресурсами, є не мистецтвом військової справи, а безглуздністю, що коштує життя кращим синам і донькам України без жодного суттєвого результату.
Підсумовуючи, Кротевич закликає до високої відповідальності за власні помилки, стверджуючи, що службове звання не має бути гарантією імунітету, а поразки не можна списувати виключно на «обставини».
