2025 рік став для українського громадянського суспільства періодом одночасних глибоких втрат і демонстрації невтомної витривалості. Масштабна війна Росії проти України, внутрішній політичний тиск, фінансова нестабільність та законодавчі загрози створили складне середовище, у якому активісти, правозахисники та журналісти змушені не лише працювати, а й відстоювати своє право на діяльність. Ці питання докладно розглянуті у річному аналітичному дослідженні Центру прав людини ZMINA, присвяченому стану громадянського суспільства в Україні у 2025 році.
Автори звіту прямо характеризують цей період як час «концентрованих викликів». Вони підкреслюють, що незважаючи на безпрецедентний тиск, громадянський сектор не просто вистояв, а й підтвердив свою роль як одного з ключових стовпів демократичного розвитку країни.
У цьому матеріалі наведено стислий огляд найважливіших висновків звіту.
—
### Війна як основний фактор загрози
Проєктна менеджерка Центру прав людини ZMINA Ірина Юзик пояснює, що цей звіт є першим масштабним підсумковим дослідженням після початку повномасштабної війни та відновлення системного аналізу стану громадянського суспільства. Документ поєднує дві складові:
– практичне документування випадків тиску;
– аналітичну оцінку законодавчих загроз та результати соціологічного опитування.
Як зазначає вона, «теорія підтверджує практику»: зафіксовані випадки повністю узгоджуються із відчуттями самих активістів.
За 2025 рік Центр прав людини ZMINA зафіксував 178 випадків переслідувань, тиску та втрат серед представників громадянського суспільства. Однак правозахисники підкреслюють, що ця цифра відображає лише верифіковані випадки, і реальний масштаб загроз може бути значно більшим.
Загалом понад 60% інцидентів безпосередньо пов’язані з воєнною агресією Росії проти України. У звіті наголошується, що війна залишається «системним чинником ослаблення громадянського сектору».
Війна створює ризики, що виходять за межі бойових дій:
– під обстрілами опинялися волонтерські центри;
– гуманітарні склади;
– редакції медіа;
– транспорт для евакуації та доставки гуманітарної допомоги.
Також журналісти і волонтери ставали ціллю під час виконання своїх обов’язків. Волонтери, особливо на прифронтових територіях, працюють, перебуваючи під постійною загрозою, що негативно впливає не лише на їх фізичну безпеку, а й підриває інституційну спроможність громадського сектору через втрату кадрів, ресурсів і безперервний психологічний тиск.
—
### Внутрішній тиск: не менш системний
Водночас понад 66 випадків тиску не пов’язані з безпосередніми бойовими діями, а випливають з дій або бездіяльності українських державних органів, місцевих адміністрацій, правоохоронців або недержавних груп.
Правозахисники характеризують ці практики як системні, серед них:
– залякування;
– онлайн-погрози;
– стеження;
– втручання в приватне життя;
– дискредитаційні кампанії;
– політично мотивовані переслідування.
Ці форми тиску часто мають непрямий характер і спрямовані не на швидке покарання, а на створення охолоджувального ефекту, який стимулює активістів до самоконтролю і обмеження діяльності.
За словами Ірини Юзик, після періоду відносної консолідації між владою і громадянським суспільством ситуація почала змінюватися влітку 2025 року: до державного тиску додалися дії недоброчесного бізнесу, зокрема забудовників. Ці практики існували раніше, але знову вийшли на публічний рівень.
—
### Антикорупційний сектор і «картонкові протести»
Однією з центральних подій року стала криза навколо антикорупційних органів. Масові обшуки детективів НАБУ, кримінальні провадження проти активістів, а також законодавчі ініціативи, що обмежували незалежність інституцій, спричинили значну суспільну реакцію.
Ірина Юзик пов’язує виникнення «картонкових протестів» у липні 2025 року з послідовним тиском на антикорупційний сектор. Спочатку об’єктом стали окремі активісти й організації, з часом — і самі антикорупційні інституції.
> «Молодь відреагувала, бо зрозуміла, наскільки це небезпечно для держави», — коментує Ірина.
Протести, що пройшли в Києві та інших містах на пікових етапах, зібрали тисячі учасників. Характерною ознакою стали масове використання картонних плакатів, що й дало назву кампанії. Під впливом громадянського суспільства та міжнародних партнерів влада змушена була переглянути рішення та відновити гарантії незалежності антикорупційних органів.
Автори звіту називають цю подію швидкою і важливою перемогою громадянського суспільства, що продемонструвала високий мобілізаційний потенціал навіть в умовах війни.
—
### Онлайн-насильство та гендерний вимір
Окремий розділ звіту присвячений цифровим загрозам. Автори констатують, що інтернет-простір став одним із головних полів для тиску.
– Понад третина активістів повідомили про випадки онлайн-цькування.
– Майже третина отримували прямі погрози.
Жінки-журналістки виявилися особливо вразливими: у звіті фіксується непропорційно високий рівень гендерно зумовленого насильства, що включає сексуалізовані образи та погрози.
Обсяги цькування не обмежуються поодинокими випадками — спостерігається масове та системне переслідування з використанням:
– мізогінної та сексистської лексики;
– дискредитації професійної репутації;
– розповсюдження дезінформації;
– погроз фізичним і сексуальним насильством;
– доксингу та кіберсталкінгу.
Переважна більшість постраждалих не звертається до правоохоронних органів: лише 19% журналісток повідомляли про випадки онлайн-насильства в поліцію або інші компетентні органи. Причинами такого небажання є брак довіри до правової системи, страх вторинної віктимізації та побоювання подальшого тиску.
У цій ситуації найбільш доступним ресурсом залишається солідарність у професійній спільноті. Журналістки найчастіше повідомляють про агресію колегам, спираючись на підтримку медіа-середовища. Водночас вони підкреслюють необхідність доступної юридичної та психологічної допомоги, а також програм підвищення поінформованості про форми онлайн-насильства та способи протидії йому.
—
### Тенденції у сфері ЛГБТІК-активізму
У 2025 році ЛГБТІК+-активізм в Україні функціонував у складних, суперечливих умовах. Позитивною тенденцією стала зростаюча суспільна видимість та підтримка спільноти, проте зберігалися системні загрози безпеці, зокрема тиск від радикальних груп.
Протягом року миттєво зберігалася хвиля нападів саме на ЛГБТІК+-активізм у публічному просторі, включно з наступними цілями:
– правозахисні заходи;
– освітні ініціативи;
– публічні акції;
– інфраструктура відповідних організацій.
Попри те, що правоохоронні органи в більшості випадків забезпечували охорону масових подій, ефективність їх реакції на інциденти залишалася обмеженою — розслідування злочинів на ґрунті ненависті часто не завершувалися притягненням винних до відповідальності, що створювало атмосферу безкарності.
Хоча громадські організації активно адвокатували права ЛГБТІК+ спільноти і користувалися підтримкою міжнародних партнерів, у 2025 році не було ухвалено ключових законодавчих змін. Зокрема:
– законопроєкти про запровадження реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар (№ 9103 та № 12252, ініційовані народною депутаткою Інною Совсун) залишилися без руху;
– законодавчі ініціативи щодо боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті також не були реалізовані.
У липні 2025 року Верховна Рада відклала розгляд законопроєкту № 5488, який передбачав додавання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності у перелік захищених ознак у кримінальному та адміністративному законодавстві. Замість цього 4 серпня 2025 року був зареєстрований новий законопроєкт № 13597 — оновлена версія попереднього із посиленням відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості. Документ підготовлено за участі Міністерства внутрішніх справ та при адвокації громадських організацій, зокрема ГО «Gender Stream», але до кінця року він також не був ухвалений.
—
### Екоактивісти та SLAPP-позови
Однією з найбільш вразливих категорій у звіті названі екологічні активісти. Вони регулярно стикаються з фізичними нападами, а також із судовими позовами з боку бізнес-структур.
Автори підкреслюють, що такий стан призводить до дисбалансу ресурсів і загрожує витісненням громадського контролю із сфери екології.
Особливо відзначено тенденцію до використання судових процесів як інструменту тиску — так званих SLAPP-позовів, що спрямовані на:
– виснаження активістів;
– залякування;
– стимулювання самоцензури.
Показовий приклад — кейс закарпатських екоактивістів і журналістів, які виступили проти забудови карпатських полонин. Як розповідає журналістка-розслідувачка, голова ГО «Код 21» Олена Мудра, початок конфлікту пов’язаний із базовою журналістською роботою — спробами отримати публічну інформацію.
> «Ми почали чути про інтерес бізнесу до високогір’я, але відповідних рішень органів влади не було у вільному доступі, хоча діяльність уже відбувалася: копали, будували, вирубували», — пояснює Мудра.
За її словами, наполегливі інформаційні запити і розголос стали точкою входу в конфлікт, після чого тиск поступово наростав.
> «Спочатку ми чули про збір інформації про нас, потім почалася скоординована кампанія: матеріали на анонімних сайтах, які швидко поширювалися у соцмережах. Це були не просто боти — за акаунтами стояли реальні люди, які створювали ілюзію суспільного обговорення», — розповідає журналістка.
Кампанія тривала понад три місяці та мала чітку координацію: з’являлися публікації, відео, псевдорозслідування, у яких активісткам приписували російські зв’язки, фальсифікували зображення російського паспорта Олени Мудрої і діпфейк із її сином.
Після інформаційної атаки тиск перейшов у правову площину: проти активістів відкрите провадження за статтею про шахрайство в особливо великих розмірах, у якому їх звинувачують у нібито отриманні понад 50 тисяч євро за подію, яка не відбувалась.
> «Як з’ясували журналісти, особи, від імені якої написана заява, взагалі не існує. Однак це не завадило почати справу», — коментує Мудра.
Вона додає, що навіть без офіційного статусу підозрюваної сама наявність слідчих проваджень перманентно ускладнює роботу.
> «Це дає змогу проводити негласні слідчі дії. Ти живеш із відчуттям, що за тобою стежать, що будь-якої миті можуть прийти з обшуками», — зазначає журналістка.
Попри тиск, Олена та її команда продовжують журналістські розслідування, збір інформації та роботу з запитами. Водночас значна частина часу йде не на роботу за напрямками, а на захист у судах, співпрацю з адвокатами та підготовку документів. Саме цей ресурсний тиск і є метою таких атак.
—
### Фінансова криза громадянського сектору
Ще одним серйозним викликом стала фінансова нестабільність. Зокрема, скорочення міжнародної підтримки, зокрема з боку USAID, призвело до закриття проєктів і скорочення персоналу у багатьох організаціях.
Правозахисники підкреслюють, що це означало не лише втрату ресурсів, а й унеможливлення довгострокового стратегічного планування.
В регіонах були зупинені освітні програми, правова допомога та адвокаційні кампанії. Це погіршило конкуренцію за обмежені ресурси та посилило ризики емоційного вигорання серед активістів.
За даними опитування Open Space Works Ukraine та Civic Initiatives of Ukraine, після припинення фінансування USAID:
– 75% організацій почали активний пошук альтернативних джерел фінансування;
– 25% прогнозували скорочення штатів;
– 19% були змушені вводити неоплачувані відпустки;
– 12% призупинили заплановані програми або закрили організації.
Багато громадських ініціатив, що працювали у сферах захисту прав людини, підтримки ветеранів, моніторингу потреб місцевих громад у воєнний час, протидії дезінформації, залишилися без фінансової підтримки саме в момент, коли їхня діяльність була особливо актуальною. Фінансовані США програми часто діяли у регіонах і надавали послуги, яких держава поки не може повноцінно забезпечити.
—
### Законодавчі загрози
Звіт також аналізує законодавчі ініціативи, які можуть суттєво вплинути на простір громадянського суспільства. Зокрема, йдеться про:
– обмеження доступу до публічної інформації;
– розширення повноважень державних органів для контролю;
– запровадження нечітких підстав для відповідальності за публічні висловлювання.
Автори звертають увагу, що такі ініціативи створюють ризики для свободи слова, діяльності медіа та громадського контролю.
—
### Оцінка ситуації самими активістами
У звіті також представлені висновки соціологічного дослідження, проведеного за замовленням ZMINA Центром якісних досліджень у період травень-серпень 2025 року. Опитано 156 активістів з усіх регіонів України, серед яких:
– антикорупційні активісти;
– правозахисники;
– екологи;
– ЛГБТІК+-активісти;
– представники ветеранських спільнот;
– члени інших вразливих груп.
Результати вказують, що громадянське суспільство функціонує в умовах системного тиску і підвищених загроз.
– Майже 71% опитаних стикалися з перешкодами у діяльності принаймні один раз.
– Приблизно 20% потерпають від тиску регулярно.
– Майже 44% оцінюють рівень загроз як високий.
Найбільше утискам піддаються активісти, які працюють у сфері антикорупційної діяльності. Найменше — ті, хто підтримує вразливі групи у невеликих громадах.
За оцінками респондентів, основними джерелами загроз є:
– правоохоронні органи (особливо часто скарги надходять із столиці, зокрема на відсутність діалогу та небажання розслідувати справи);
– репутаційні атаки, «м’які» форми тиску (близько третини вказали «проплачені медіа» та «жовту пресу» як джерело загроз);
– цифрові канали (35% стикалися з онлайн-цькуванням у соціальних мережах, 29% отримували погрози чи залякування);
– адміністративні бар’єри (приблизно третина відзначили труднощі у взаємодії з державними інституціями);
– фізичні напади трапляються порівняно рідше, але залишаються найбільш небезпечними.
Активісти вважають найефективнішими засобами захисту:
1. Солідарність і партнерства з іншими організаціями — 72%.
2. Особисті контакти — 63%.
3. Публічна висвітленість проблем у медіа та соцмережах — 62%.
Приблизно половина також звертаються до формальних інституцій, однак загалом надають перевагу неформальним механізмам захисту та суспільному резонансу.
—
Таким чином, 2025 рік для українського громадянського суспільства ознаменувався складним поєднанням загроз і викликів — війни, політичного і фінансового тиску, цифрового насильства та законодавчих ризиків, — але також зберіганням потужної здатності до мобілізації, впливу на політичні процеси та відданості цінностям демократії. Подальша стійкість громадянського сектору залежатиме від безпеки активістів, належного розслідування випадків тиску, стабільної міжнародної підтримки та системного діалогу між державою і суспільством.
