Агресивна зовнішня політика Трампа: від імперських амбіцій до глобального тиску
Хаотичний, але послідовний підхід на світовій арені
Зовнішня політика президента Дональда Трампа відзначається нестабільністю у виборі напрямків, втім вона має чітку агресивну природу та спирається на демонстрацію сили. Він неодноразово захоплював лідера Венесуели, рішуче претендував на нафтові ресурси країни, атакував цивільні кораблі поблизу. Блокада Куби спровокувала гуманітарну кризу, а зазіхання на контроль над Канадою та Гренландією свідчить про амбіції розширення впливу.
До того ж, у регіоні Близького Сходу він зібрав найбільшу за останні роки американську військову силу, що знову загрожує війною з Іраном після нападів у червні минулого року.
Поняття “America First” та імперські відголоски
Трамп офіційно позиціонує свою політику як “Америка понад усе” — фокус на власних інтересах США, визначених виключно ним. Це зовсім не ізоляціонізм чи відхід від світових справ, як вважають деякі експерти. Також відсутні спроби створення зон впливу, у яких адміністрація концентрується лише на Західній півкулі, ігноруючи інші регіони.
З одного боку, ця політика нагадує традицію імперіалізму, що прокладала шлях до володінь і ресурсів чужих народів, поширену європейськими державами у XIX–XX століттях. З іншого — це фактичне прийняття й навіть святкування західної імперської спадщини.
Пам’ять про імперії в промовах реформаторів
Під час інавгураційної промови Торік Трамп відзначив президента Вільяма Мак-Кінлі, який перетворив США на надморську імперію, завдяки війні зі Іспанією, здобувши Філіппіни, Гуам і Пуерто-Ріко.
Але найяскравіше концепцію американського домінування озвучив держсекретар Марко Рубіо на Мюнхенській конференції з безпеки. Він описав історію заходу як безперервну експансію протягом п’яти століть, із колонізаторами, місіонерами, дослідниками, що вибралися за океан для створення імперій.
Після Другої світової війни, на думку Рубіо, Захід почав “звужуватися” через антиколоніальні рухи та вплив комуністичної ідеології, які ослабили його силу.
Імперська критика та виклики сучасності
Рубіо засуджував рухи за незалежність, пов’язуючи їх із комунізмом, щоб підкреслити розпад великих західних імперій. Він закликав союзників не відчувати каяття чи сором, а пишатися своєю культурою та спадщиною — і спільно захищати цю “велику цивілізацію”.
Промова містила і попередження про “цивілізаційне витравлення”, що викликало тривалі овації. Для деяких істориків такі ідеї нагадали консервативні погляди минулих десятиліть.
Попри рішучі військові кроки Трампа — загрози війни з Іраном і нові претензії до Гренландії, його політика часто пояснюється з позиції майбутнього зміцнення американської могутності у світі.
Перспективи та реакції експертів
- Історик Стівен Вертгейм зауважує, що всупереч страхам ізоляціонізму, США посилюють військову присутність і використовують альянси для примусу та впливу.
- Надер Хашемі з Джорджтаунського університету підкреслює, що для багатьох країн, особливо в Глобальному Півдні, відродження імперіалізму матиме колосальні наслідки, провокуючи екстремістські рухи та посилюючи суперництво з Росією і Китаєм.
- Аналітик Констанце Штельценмюллер відзначила шок серед учасників Мюнхенської конференції, особливо серед представників колишніх колонізованих країн.
Історична амнезія або вибіркова пам’ять?
Марко Рубіо, син кубинських іммігрантів, якого звучить його промова, згадав італійських, іспанських та німецьких предків як творців великої американської культури. Але його опис “порожніх рівнин” Середнього Заходу ігнорує тисячолітню історію корінних американців, які жили там до колонізації.
Відомо, що він не згадав масштаби насильства, рабства та пригноблення, які супроводжували формування імперій, а також ігнорує вплив поколінь іммігрантів і нащадків рабів в сучасній Америці.
Полеміка серед фахівців і консерваторів
Дехто з істориків називає такі виступи унікальними для сучасних держслужбовців щодо прямого визнання імперської спадщини. Водночас деякі консерватори сприймають промову як спробу репакувати неоконсерватизм у більш патріотичному, цивілізаційному ключі.
Інші упевнені, що ці ідеї суперечать власним національним інтересам США, адже є надто інтернаціоналістичними та грандіозними.
Імперія минулого чи гегемонія майбутнього?
- Відродження імперіалізму у словах і діях нинішніх американських лідерів може змінити геополітичний баланс у світі.
- Варто очікувати посилення конфліктів у регіонах, де пам’ять про колоніалізм ще жива та болюча.
- Нові жертви, нові горизонти та нові виклики від американської зовнішньої політики — тема, яка змушує замислитися не лише фахівців, але й широке коло читачів.
