Прощання з Героями: Історія життя та подвигу Сергія Скрипніченка
30 вересня 2024 року на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому провели в останню путь трьох захисників України, серед яких був і 24-річний Сергій Скрипніченко – військовослужбовець 3-го полку спецпризначення імені Святослава Хороброго.
З рідного села Букварки, що знаходиться майже за тридцять кілометрів від обласного центру, мама Сергія, Олена Скрипніченко, протягом двох останніх років їздила туди практично щоразу. Могила сина – у шостому ряду, сім могила на Алеї слави.
«Час минає, але біль не відступає… З втратою сина я наче втратила частину свого серця», – з болем каже вона, витираючи сльози.
Світле дитинство та сімейні цінності
Сергій народився в сім’ї, де вже росла п’ятирічна дочка Альона. Вона дуже любила братика і мала бажання доглядати за ним, але Сергій від раннього віку прагнув бути самостійним: вдягатися, їсти – все робив сам.
«Найяскравіші спогади пов’язані саме з дитинством, бо ті роки війни наче випали з життя», – розповідає мама.
Змалечку Сергій мав гостре почуття справедливості. Незважаючи на свій невеликий зріст і худорлявість, він завжди захищав друзів, колег і тварин:
- Не давав ображати однокласників;
- Приносив додому безпритульних собак і кошенят;
- Піклувався про дворових тварин з усієї округи.
Олена згадує, що Сергій мав хист до господарських справ і майстрування, що, мабуть, успадкував від дідуся з Західної України. Він із задоволенням лагодив, будував клітки для кролів і допомагав поратися на подвір’ї.
Брати та їхній зв’язок
Через три роки у сім’ї з’явився молодший брат Андрій, а через чотирнадцять років – Кіріл. Сергій був для них не просто старшим братом, а справжнім наставником і прикладом.
«Він піклувався про них, вчив, підтримував. Андрій був дуже до нього прив’язаний, особливо коли Сергій став частіше перебувати у Кропивницькому», – зазначає мама.
Освіта, вибір і початок служби
У школі Сергій особливо любив фізкультуру та біологію, предмет, який викладала його класна керівниця Ольга Миколаївна. Хоч іноді він був непосидючим, його захоплення біологією було справжнім. Саме тому мама спершу вважала, що обере професію у цій сфері.
Правда, після 9-го класу Сергій зробив неочікуваний вибір і вступив до Кіровоградського кооперативного коледжу економіки і права імені М. Сая, де вивчав юридичні дисципліни.
Він ділився з мамою, що коледж — лише початок і планує продовжити навчання у виші, однак у 19 років підписав контракт зі спецпідрозділом 3-го полку імені Святослава Хороброго. Так розпочалася його військова служба, під час якої він став учасником оборони України на Сході.
Війна і братська підтримка
Після повномасштабного російського вторгнення Сергій був на передовій під Авдіївкою, де тривали запеклі бої. Молодший брат Андрій, натхненний його прикладом, теж став добровольцем і боронив рідну землю на Бахмутському напрямку.
«Він казав, що захищає не абстрактні ідеї, а свою сім’ю, маму, бабусю і дідуся, всіх, хто йому дорогий», – розповідає Олена.
Під час тих складних часів матері вдавалося отримувати лише поодинокі короткі повідомлення від Сергія – про те, що все нормально, бо у зоні бойових дій не було часу на розмови.
Тяжка втрата і пам’ять, що живе
24 вересня 2024 року Олена отримала трагічну звістку – Сергій загинув у районі Гуляйполя Запорізької області. Серце матері розривалося від болю, а втрата здавалася нестерпною.
Прощання з героєм зібрало багато людей – рідних, друзів, бойових побратимів. Сергія поховали з військовими почестями, а його образ залишився у серцях близьких і мешканців рідної Букварки.
На місцевій Алеї слави встановлені портрети Сергія, а також його земляків Олега Кучеренка та Івана Луценка. Місцева громада доглядає за меморіалом і висаджує квіти, підтримуючи пам’ять про загиблих.
Для Олени не було легко пережити втрату: серцевий напад, постійний високий тиск, душевні страждання. Лише підтримка психолога допомогла їй навчитися жити з болем.
Підтримка близьких і надія на майбутнє
Родина стоїть поруч із матір’ю: донька Альона, брат Андрій приїжджають майже кожного тижня. Наймолодший Кіріл закінчує шостий клас і намагається допомагати мамі у будь-яких справах.
Особливою радістю для Олени є її шестирічний онук Богдан – найбільша втіха в цей нелегкий час.
Сергій одружився у 19 років із дівчиною на ім’я Аліна, яку зустрів у Житомирі. Він із гордістю розповідав матері про свою обраницю і просив любити її так само, як він.
Після трагедії невістка переїхала до матері в одну з громад області, підтримуючи тісний телефонний зв’язок із родиною Скрипніченків.
Неодноразово Олена з надією вдивляється у екран при трансляціях обмінів військовополоненими, шукаючи серед звільнених життєвий погляд побратимів сина.
«Не знаю, кого шукаю, але очей не можу відвести», – зізнається мама.
Матеріал підготувала Галина Шевченко для Першої електронної газети.
Фото – із сімейного архіву Скрипніченків.
