Крайній крок до війни між США та Іраном: Чому врегулювання здається майже неможливим
Сьогодні у Женеві відбудуться останні перемовини, що мають на меті запобігти повномасштабному конфлікту між Сполученими Штатами і Іраном. Проте, обидві сторони готуються до загострення ситуації. Шоста військово-морська група США з двома авіаносцями, сотні винищувачів, бомбардувальників і літаків-заправників зосереджені в безпосередній близькості до Ірану. Президент Трамп, за інформацією моїх колег з Вашингтона, натякає своїм радникам на можливість зміни режиму, якщо Тегеран не відмовиться від ядерної програми.
Зі свого боку іранські посадовці, за повідомленнями, переконані в неминучості й наближенні американського військового удару і ретельно готуються, щоб система вижила, навіть якщо лідери країни постраждають.
Чому Ірану так складно відмовитись від ядерної програми
Чи розуміють США і Іран одне одного? Цей питання викликає багато сумнівів. Еріка Соломон, кореспондентка з Іраку та Ірану, зазначає: американські чиновники «здивовані» відмовою Тегерану піти на поступки щодо ядерної програми. Вони не розуміють, чому навіть під загрозою війни з потужною державою, режим не здається.
Адміністрація Трампа вважає, що Іран настільки ослаблений, що повинен поступитися вимогам. І дійсно, країна пережила низку внутрішніх і міжнародних криз і зараз у найслабшій позиції за останні десятиліття.
Проте потрібно враховувати глибоку прив’язаність ісламської республіки до своєї ядерної програми, особливо в умовах власної вразливості. Більшість експертів вважають, що нинішній уряд вважає уступки небезпечнішими за війну. Один із аналітиків порівняв це із ризиком «дати США ударити по «горлянці» системи». А верховний лідер Хаменеї вбачає в збагаченні урану невід’ємний «стрижень режиму».
Надзвичайна значущість ядерної програми для національної ідентичності
Колишній репортер Марк Лендер, який висвітлював ядерні переговори в часи президентства Обами, підкреслював, що ядерна програма стала частиною національної ідентичності та безпеки Ірану. Вона символізує лідерство країни у мусульманському світі, прагнення наукового прогресу і гарантію виживання у ворожому регіоні.
Після революції збагачення урану стало майже культовим елементом: на щоденних протестах державного рівня танцюристи демонстрували пляшечки з ураном на знак підтримки права Ірану на ядерні технології. Навіть опозиціонери, які критикують владу, трактують цю програму як джерело гордості, і будь-яка спроба відмови від неї може викликати масштабні протести.
Стратегія виживання Ісламської Республіки
Наразі Іран готує систему до виживання у разі війни. Співробітники, що добре знають внутрішні процеси країни, розповідають, що поблизу заходу країни розміщені ракетні комплекси, здатні вразити територію Ізраїлю. Водночас, на півдні, вздовж Перської затоки, розташовані сили, які можуть вражати американські бази.
Хаменеї передав частину повноважень довіреному колу осіб, аби у випадку зникнення зв’язку з ним або його смерті керування країною не припинилося. За час 12-денного конфлікту з Ізраїлем минулого літа він навіть визначив трьох потенційних наступників. Також був призначений колишній командувач Корпусу вартових революції, який має забезпечити цілісність системи навіть при можливому ліквідації вищого керівництва.
Експерти підкреслюють: Хаменеї «готовий стати мучеником» і ділить владу, готуючись до найгіршого – і до війни, і до необхідності передати керівництво країною.
Є ще шанс уникнути війни?
Поки у переговорах розглядають варіант обмеженої ядерної програми виключно для медичних досліджень і лікування. Проте сумнівно, що обидві сторони зможуть дійти згоди.
Адміністрація Трампа сподівається, що загроза активних дій змусить Іран здатися й припинити ядерні амбіції. Експертне середовище натомість не надто вірить у такий розвиток подій. Найближчі дні покажуть, хто виправдає сподівання.
Життя в очікуванні війни: голос іранців
Попри політичні і військові інтриги, саме люди найбільше відчувають страх невідомості. Сара, хімік з Тегерана, відверто говорить: «Я зійшла з розуму від цього невизначеного стану. Хотілося б, щоб все вже сталося, щоб ми могли вийти з цього замкненого кола тривог».
Цей голос нагадує, що реальні наслідки політичних конфліктів торкаються не лише лідерів і політиків, а й мільйонів звичайних жителів регіону, що живуть у стані постійної напруги.
