Пам’ять про той вибух: Кіровоградець, який керував польотами під час ліквідації аварії на ЧАЕС
Чорнобильська ніч, яку пам’ятають назавжди
У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року військовий льотчик Володимир Бабіч із міста Олександрії на Кіровоградщині отримав тривожний наказ підняти полк у повітря. Тоді йому було 32 роки, і він служив у 51-му окремому Гвардійському вертолітному полку, який спрямували до зони катастрофи біля Прип’яті.
Спершу про справжній масштаб трагедії ніхто не знав, і про те, що горить четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС, дізналися лише пізніше.
«Із Києва прийшов наказ підняти полк по тривозі. Після першої розвідки доповіли, що горить атомний реактор — дах було зірвано, яскраве полум’я і руїни. Радіація зашкалювала — прилади у вертольотах не справлялися із вимірюваннями», — згадує Володимир.
Як це було — стояти пліч-о-пліч із небезпекою
Той вибух змусив змінити плани: щоб загасити реактор, потрібен був пісок, який скидали з вертольотів просто на зруйнований енергоблок. Керувати цими ризикованими польотами довірили саме Володимиру Бабічу:
«Мене призначили керівником польотів, бо знали, що це справа не з простих. Потрібно було координувати сотні вильотів, щоб доставити тисячі мішків із піском, які скидали треба точно в реактор, адже там усе ще працював блок», — пригадує ветеран.
Декілька тижнів Володимир сумлінно виконував завдання під дахом готелю «Прип’ять», звідки відкривався огляд на небезпечний об’єкт. Кожен виліт — це боротьба зі страхом і радіацією, що вражала без видимих ознак.
Життя після Чорнобиля
Дружина Марина дізналася про військову місію чоловіка лише на початку травня, коли політика приховувала справжні масштаби події. Тоді вони разом із дітьми ходили на свята, не підозрюючи, що довкола розгортається катастрофа.
«Ми були впевнені, що все під контролем, хоч погода була дивна — вітер дуже сильний, пісок розносило повсюди», — ділиться жінка.
Зараз Володимир має орден третього ступеня «За службу Батьківщині в Збройних силах» за участь у ліквідації аварії, а нині він і Марина — на пенсії, виховують онуків, садять квіти і подорожують країною.
Хроніка катастрофи: що сталось у ніч 26 квітня 1986 року
Експеримент на ЧАЕС планували провести ще 25 квітня, щоб перевірити турбогенератор і зрозуміти, як воно працюватиме при відключенні електроживлення. Однак через технічні проблеми випробування не доречно було проводити, та його не скасували.
О 1:23 наступного дня все вийшло боком: два вибухи послідували один за одним і повністю зруйнували блок №4. Вогонь охопив понад 30 місць, які ліквідували за кілька годин. Проте пожежі тривали навіть з вертолітною підтримкою до початку травня.
Хмара смертельно небезпечного радіоактивного пилу пронеслася над багатьма країнами Європи, частиною Росії та Америки, а більшість токсичних речовин осіла в Білорусі.
Масштаби трагедії у числах
- Четвертий енергоблок працював усього два роки перед аварією.
- 30 людей загинули від вибуху та гострої променевої хвороби протягом наступних місяців.
- За незалежними оцінками, жертв радіації — близько 500 тисяч.
- Більше 8,5 мільйонів людей в Україні, Росії та Білорусі отримали значні дози опромінення.
- Зі зони забруднення евакуювали понад 90 тисяч осіб з 81 населеного пункту.
- 600 тисяч ліквідаторів боролися з наслідками аварії.
Цікаві факти, що варто знати
- Пожежники працювали без захисних протигазів, що призвело до значного опромінення.
- Радіоактивність після аварії перевищила Хіросіму у 30-40 разів.
- Українська земля досі не повністю очистилася від забруднення — десятки тисяч квадратних кілометрів накриті небезпекою.
Зруйнований реактор було накрито аркою у 2016 році, а ЧАЕС остаточно зупинили у 2000-му. Останні роки відзначені розвитком інфраструктури для безпечного зберігання ядерних відходів.
У лютому 2025 року виникла ще одна надзвичайна подія — удар російського безпілотника пошкодив саркофаг четвертого енергоблоку.
Інформація була узята зі звіту Українського інституту національної пам’яті та доповнена спогадами очевидців.
