Володимир Путін, схоже, перебуває у своєрідному ідеологічному відриві від реальності, продовжуючи робити заяви, які демонструють як нерозуміння реальної ситуації, так і свідоме затягування конфлікту. За його словами, Росія має залишатися виключно сильною та незалежною державою, інакше її не існуватиме взагалі. Аналітики вважають цю формулювання ключовою для розуміння подальшого розвитку подій, адже поки російська еліта не прийме, що вона є лише регіональним гравцем, а не глобальною державою, військовий конфлікт триватиме.
За словами спеціалістів, стратегічна мета Кремля полягає не лише в контролі над Донбасом чи «Новоросією», а в повній анексії України з метою експлуатації її природних ресурсів, економічного потенціалу та населення для подальшого просування вглиб європейського континенту. Згідно з їхньою оцінкою, дії Путіна базуються на трьох основних уподобаннях:
1. Досягнення перемоги над Україною.
2. Очікування на можливий військовий переворот в Україні.
3. Надія на внутрішній розпад Європейського Союзу до 2027 року, що відкриє шлях до подальших завоювань.
Такі погляди свідчать про глибоке нерозуміння або ж свідоме ігнорування реальної ситуації.
Особливо актуальною залишається проблема з паливом у Росії. Офіційні дані демонструють, що запаси бензину практично відповідають минулорічним показникам. Проте для стабілізації ринку введено тимчасову заборону на експорт бензину та авіакеросину, а також розглядається заборона експорту дизельного палива. Ці заходи викликають занепокоєння щодо можливого дефіциту, насамперед у агропромисловому комплексі, що може спровокувати зростання інфляції. Експерти підкреслюють, що офіційні заяви про достатність запасів пального та ефективність дій приватних компаній можуть не відповідати дійсності, і реальна ситуація, ймовірно, значно складніша.
Стосовно військових аспектів, Путін заявляє, що удари Збройних Сил України по російській інфраструктурі не мають значного впливу на фронт, зате спрямовані на розкол російського суспільства. Однак, аналітики це заперечують, аргументуючи, що Україна не планує поспішних наступальних операцій, адже наразі спостерігається тенденція до ослаблення постачання російської армії. Основною метою української сторони є виснаження ворога без зайвих ризиків для особового складу.
Відновлення об’єктів інфраструктури, зокрема, таких як Воронезький завод, триває, однак втрати у сфері людських ресурсів російської промисловості залишаються значними.
Заяви Путіна про безперебійне постачання палива до Криму, не зважаючи на знищення транспортних мостів, викликають сумнів. Його ствердження про неможливість України зупинити просування російських військ розглядають як заклик до дій, що можуть призвести до масових втрат серед російських військових, що свідчить про значний дефіцит адекватності керівництва РФ у військових і економічних питаннях. Це, на думку експертів, є однією з ключових причин тривалості конфлікту.
Українське протиповітряне оборонне угрупування демонструє покращені результати, а удари по російських нафтопереробних заводах мають відчутний ефект. Якщо Україна продовжить інтенсивне бомбардування НПЗ і нарощуватиме оборонні можливості, це може призвести до повного колапсу російської військово-промислової комплексу. У цьому ключі заяви Путіна про «оперативне оточення» українських сил та просування військ РФ на 2–10 кілометрів у напрямку Слов’янська, а також про прорив оборони вважаються відвертою дезінформацією. Російські військові та пропагандисти («зетники») також виказують скепсис щодо офіційних повідомлень, що свідчить про внутрішні розбіжності у керівництві розвідки та збройних сил країни.
Західні країни наполягають на стратегічній поразці Росії, хоча офіційно ці тези не знімаються з порядку денного. Американські політики, зокрема сенатор Марко Рубіо, заперечують будь-які домовленості з Москвою, які раніше озвучував Ушаков, вказуючи таким чином на тиск на Кремль.
Аналітики підсумовують, що Володимир Путін перебуває у стані відриву від реальності у військових і паливних питаннях, що й зумовлює тривалість війни. Вони наполягають на необхідності посилення підтримки оборонних сил України для досягнення перемоги, адже тільки це зможе змусити Росію тверезо усвідомити наслідки своїх дій.
Додатково слід зазначити, що дефіцит кораблів у Балтійському флоті РФ стає дедалі помітнішим: фрегат «Адмірал Григорович» досі обслуговує судно, виготовлене ще у 1978 році, що підкреслює проблеми військово-морського потенціалу Росії.
