Сучасне поле бою в Україні трансформувалося в надзвичайно небезпечний простір, де будь-який рух у межах приблизно 30 хвилин їзди від позицій ворога може мати фатальні наслідки. Традиційні методи ведення бойових дій із застосуванням масованих штурмів відходять у минуле, поступаючись місцем тотальній автоматизації та невидимим, високотехнологічним методам пересування.
Видання Financial Times провело детальне дослідження нової реальності українського фронту, яку військові охрестили терміном «зона смерті». Основні моменти дослідження розкривають суттєві зміни, що відбулися у веденні війни:
– За повідомленнями Financial Times, сучасна війна зазнала радикальної трансформації. Великих механізованих колон, які домінували в перший рік повномасштабного вторгнення, більше немає. Їм на зміну прийшли війна дрібних піхотних підрозділів та роботизованих систем.
– Концепція традиційного тилу практично зникла. FPV-дрони активно відстежують і атакують будь-який транспорт, тому військові змушені пересуватися тільки за умов найгіршої погоди — у дощ чи туман, коли засоби оптичного спостереження БПЛА стають менш ефективними.
– Пресофіцерка 93-ї бригади «Холодний Яр» Ірина Рибакова зазначає, що «майже жоден транспорт не застосовується в зоні смерті ближче до передової».
– На основних маршрутах створені протидронові тунелі у вигляді сіток, але й під такими укриттями пересування техніки залишається надзвичайно ризиковим.
– Транспортні засоби, які все ж наважуються вирушити вперед, нагадують вигадливі машини з фільму «Шалений Макс»: посилені додатковою бронею, обладнані антидроновими сітками та шипами для мінімізації наслідків вибухів.
– Солдати змушені тривалий час перебувати під землею, а постачання провізії, медикаментів та евакуація поранених дедалі частіше здійснюються за допомогою наземних роботизованих платформ.
Український кінорежисер Володимир Демченко, який став військовим, описав цей простір як пояс «хаосу»: «Траншеї, руїни, обгорілі дерева, тіла загиблих, які неможливо евакуювати». Він додає, що всюди присутній колючий дріт, оптоволоконні кабелі від дронів, а також залишки зброї. За його словами, ворог може перебувати не лише спереду, а й позаду, з боків, а також у повітрі.
Ветеран та засновник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут підкреслює, що зона ураження безперервно розширюється, і це важко уявити людям, які не мають досвіду ведення бойових дій у таких умовах.
Видання також відзначає, що сучасний фронт усе більше нагадує полігон для тестування найновіших військових технологій:
– Активно використовуються засоби радіоелектронної боротьби, які глушать команди управління безпілотниками.
– У відповідь російські окупанти застосовують дрони, підключені до довгих оптоволоконних кабелів, що дає змогу уникати дії радіоперешкод.
– Дрони значно ускладнили класичні способи постачання підрозділів. Солдати дедалі частіше звертаються до простіших методів захисту, їздять у кузовах пікапів з кулеметами та дробовиками, готовими знищувати дрони-камікадзе.
– З’являються нові тактичні прийоми штурму. Демченко розповів, що російські війська повзають під покривом антітепловізійних плащів кілька днів поспіль, рухаючись щоночі на десятки та сотні метрів, часто парами з метою накопичення достатньої кількості сил для контролю над територією.
– Дехто з ворогів користується мотоциклами, квадроциклами, баггі та моторизованими скутерами; деякі навіть ведуть бій верхи на конях.
Відповіддю України стало витіснення якнайбільшої кількості загарбників у фортифікаційних об’єктах «зони смерті».
Також слід звернути увагу на тактичні аспекти захисту:
1. Посилений тиск повітряної розвідки збільшив тривалість ротацій.
2. Піхотинці, оператори дронів, протитанкових засобів і мінометів довго залишаються на позиціях через небезпеку переміщення з метою ротації.
3. Більшість предметів першої необхідності доставляється повітряним шляхом, а громіздкі вантажі перевозять наземні безпілотники, які курсують із боєприпасами та провізією.
4. У ряді випадків наземні роботизовані комплекси є єдиною ефективною можливістю евакуації поранених.
Генералізуючи, можна виділити кілька ключових аспектів:
– Наземні роботизовані комплекси (НРК) швидко розвиваються, але їх пересування також піддається ризику через активні атаки ворожих дронів. Тому їхні переміщення зорієнтовані під несприятливі погодні умови для зменшення видимості.
– Самохідна артилерія, яка за задумом мала бути мобільною, працює переважно зі стаціонарних, замаскованих і частково заглиблених позицій.
– Артилерійські підрозділи та танкові екіпажі формують спеціальні мобільні вогневі групи для боротьби з дронами, адже протидія малим безпілотникам стала критичною функцією практично кожного підрозділу.
Ці нові реалії підкреслюють, що нинішній український фронт — це складна система, де кібернетичні, роботизовані та класичні бойові методи інтегровані для досягнення максимальної ефективності в умовах надвисокої бойової небезпеки.
