Хотілося б привітати вас і себе з Днем Конституції. Проте…
На мій погляд, цей документ є скоріше декларацією, а більшість його положень залишаються неефективними.
Почнемо з того, що громадяни, володіючи спільним майном країни – надрами, водними ресурсами, чорноземом, державними підприємствами, інфраструктурою – насправді не знають їхньої вартості, не усвідомлюють, який прибуток вони приносять, і не отримують жодної реальної вигоди.
Продовжуючи, слід зазначити, що ми маємо не державу, орієнтовану на людину та її потреби, а державу, централізовану навколо себе, де громадяни та економіка виступають як ресурси для функціонування державної машини.
Для кращого розуміння уявімо ситуацію, коли акціонери Microsoft дізнаються, що компанія працює не на їхню користь, а на користь менеджменту, який вони ж фактично і найняли.
Насамкінець, у Конституції панує організаційний безлад, що створює безліч неефективних норм українського законодавства. До того ж, з часу її ухвалення виросло нове покоління українців, яке не брало участі в її розробці. Аналогічно й старше покоління не долучалося до обговорення тексту. Докладніше про це далі.
Стаття 13 Конституції чітко визначає, що земля, надра, водні ресурси є власністю Українського народу. Теоретично кожен із нас є співвласником. Однак на практиці ми – співвласники без права впливу, без звітності та без отримання дивідендів.
Згадайте відомий анекдот: «Гіпотетично ми – мільйонери, а насправді… далі цензура». Норвежець знає кожен крок оцінки свого нафтового фонду і отримує від нього користь. Сінгапурець має персональний рахунок у державному інвестиційному фонді. Українець навіть не розуміє вартості надр своєї країни, не кажучи про те, чи сприяють вони його добробуту.
До великої війни я намагався оцінити активи на одного громадянина України, і ця цифра становила приблизно 150–200 тисяч доларів США. Проте питання в тому, якої користі ви отримуєте від цих активів?
Яскравим прикладом є земля. Протягом двадцяти років, з 2001-го по 2021-й, мільйони власників землі не могли реалізувати своє майно через мораторій. Цей мораторій впроваджували як тимчасовий і неодноразово подовжували. Європейський суд з прав людини у справі “Зеленчук і Цицюра проти України” визнав це порушенням права власності і назвав структурною проблемою законодавства.
Тобто два десятиліття держава фактично контролювала громадян без можливості розпоряджатися їхньою власністю. Саме так працює “власність народу” на практиці. Тепер про централізм держави.
Конституція рясніє обіцянками:
- Безоплатна медицина (стаття 49);
- Безоплатна освіта (стаття 53);
- Гідний рівень життя.
Щиро скажіть: скільки з цих благ ви насправді отримуєте безкоштовно? Це декларації, які не виконуються державою, і не можуть вважатися справжніми правами, а скоріше – обманом очікувань. Коли ж записані правомочності щоденно не діють, довіра людини до Конституції руйнується.
Гірше те, що держава не виконує навіть власні судові рішення, спрямовані проти неї. Європейський суд з прав людини ще у пілотному рішенні “Іванов проти України” визначив це як системну проблему, а у справі “Бурмич” передав Раді Європи понад 12 тисяч схожих позовів через невиконання судових рішень.
Більше половини наших поразок у Страсбурзі пов’язані саме з ігноруванням судових рішень з боку держави. Держава, що не поважає власний суд, не діє в інтересах громадянина.
Тепер про організаційний безлад. Основний закон мав би бути найстабільнішим документом держави, однак наша Конституція його протилежність: її змінювали більше п’яти разів.
У 2010 році Конституційний Суд скасував реформу 2004 року, повернувши попередню редакцію та централізувавши владу в руках президента. Опозиція назвала це узурпацією, а Венеційська комісія вказала на порушення демократичної легітимності та принципу верховенства права.
У 2014 році парламент за один день повернув редакцію 2004 року. За десять років два рази кардинально змінювалась модель влади на 180 градусів, причому ці зміни відбувалися без волевиявлення народу, а були результатом рішень суду та політичної ситуації.
Сам охоронець Конституції – Конституційний Суд – у 2020 році спричинив кризу власною діяльністю. Він скасував ключові положення антикорупційної реформи, зруйнував систему електронного декларування та поставив під загрозу кредит від МВФ і безвізовий режим з ЄС. Венеційська комісія охарактеризувала це рішення як “прикре”, недостатньо аргументоване і ухвалене суддями з конфліктом інтересів.
Ще одна проблема – якість тексту Конституції. Після ухвалення довелося послідовно вилучати радянський спадок:
- Прокурорський “загальний нагляд”, який фактично робив прокуратуру “четвертою владою” (скасовано у 2016 році);
- Депутатську недоторканність (скасовано у 2019 році);
- Імперативний мандат, який Венеційська комісія вважала неприйнятним для демократичної системи, впроваджений у 2004-му і скасований у 2010-му.
Документ, що потребує кількох таких “хірургічних” правок, був спроєктований з самого початку неправильно.
Найголовніше сьогодні – стаття 5, яка визначає народ єдиним джерелом влади. Однак механізму реалізації цієї влади фактично нема.
Закон про референдум Конституційний Суд повністю скасував у 2018 році, і країна протягом двох років жила без законодавчого інструменту для безпосереднього волевиявлення.
Головне – чинна Конституція не надає громадянам законного шляху ухвалити новий Основний закон за власною ініціативою. Це не моя особиста думка – це офіційний висновок Венеційської комісії, озвучений ще у 2012 році.
Отже, Конституція проголошує народ господарем країни, але не дає цьому господарю ключів від власного дому. Саме тому ціле покоління, що виросло після 1996 року, ніколи не брало участі у виборі цієї редакції Основного закону, так само як і ми з вами.
Підсумовуючи, маємо:
- 35 балів зі 100 за індексом сприйняття корупції (Transparency International, 2024);
- Слабкий рівень правовладдя;
- Тіньову економіку, яка становить десятки відсотків від ВВП.
Польща та Естонія розпочинали свій розвиток у 1990-х з аналогічного пострадянського рівня, і вже давно є членами Європейського Союзу. Україна досі ні. Причина не у людях та ресурсах, а у інституціях, які закладає Основний закон.
Знову повертаючись до уявлення про акціонерів Microsoft: уявіть компанію, де власники не знають вартості своїх активів, не отримують дивідендів, не мають можливості змінити керівництво і навіть не голосували за статут. Таку компанію або реструктуризують, або вона зазнає краху. Третього не дано.
Моралі не буде, є лише власне бачення. Після Перемоги Україні не обійтися без нової Конституції. Не косметичних змін старого тексту, а нового суспільного договору.
Такого договору, що орієнтуватиметься на людину – де громадянин справді стане співвласником країни і отримуватиме реальні вигоди, а не лише декларації про “власність народу”.
Документу, який стимулюватиме розвиток і зростання добробуту населення, а не пожадливість владних структур.
Закону, що робитиме безпеку громадян обов’язком держави, а не послугою.
Основного закону, який зробить Україну суб’єктом міжнародних відносин, а не маріонеткою у руках великих держав.
Де громадяни матимуть презумпцію невинуватості, а чиновники – персональну відповідальність за завдану шкоду.
Конституцію створюють не для держави – її пишуть для людей. Тридцять років тому ми про це забули.
Зараз маємо унікальний шанс зробити це правильно – після війни. І вперше написати її разом, усім українським народом.
З Днем Конституції! Нехай наступний ми зустрінемо вже з новою редакцією – такою, що працює на благо країни і її громадян.
