Президент Росії Володимир Путін продовжує вести війну за принципом, який можна охарактеризувати як «ось-ось щось трапиться». Він розраховує на затягування конфлікту, сподіваючись, що ситуація зміниться на його користь, навіть якщо наразі стратегічні перспективи війни виглядають вкрай сумнівними, зазначає оглядач Politico Джеймі Деттмер.
Автор порівнює Путіна з відомим персонажем роману Чарльза Діккенса «Девід Копперфілд» — містером Мікобером, який перебуває у боргах, але постійно повторює: «якось воно буде». Ця фраза символізує віру, що проблеми вирішаться самі по собі без активних дій.
Чотири роки після початку повномасштабного вторгнення підтверджують: війна, розпочата Путіним, не має військової перспективи та здається безвихідною. Проте російський лідер не відмовляється від конфлікту, керуючись так званим «принципом Мікобера» — наївною чи навіть сліпою надією на те, що обставини зрештою повернуться на його сторону.
Важливі статистичні дані свідчать:
1. Перед початком повномасштабного вторгнення Росія контролювала близько 7% території України.
2. Через місяць активних бойових дій окуповані території збільшилися до приблизно 27%.
3. Згодом, згідно з дослідженнями Центру Белфера Гарвардського університету, Росія надовго застрягла на рівні приблизно 18–19% окупованих земель.
Незважаючи на це, Путін не відмовляється від намірів здійснити значущу перемогу. Це має виправдати величезні людські втрати та економічні збитки, які ворог поніс під час війни.
Крім того, Росія потенційно може продовжувати війну ще певний час, підтримуючи бойову машину на прийнятному рівні функціонування та роблячи ставку на поступове виснаження України.
Путін, не здатний завдати вирішальної поразки України на полі бою, очікує змін поза межами військових дій:
– Втома населення від війни.
– Проблеми з мобілізацією нових сил.
– Недостатність людських ресурсів на передовій.
Попри впровадження нових технологій, таких як дрони та штучний інтелект, присутність сил на місцях залишається ключовою. Це підтверджує битва за Покровськ, де, через нестачу особового складу, росіяни застосували тактику, яку головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський охарактеризував як «тотальна інфільтрація» — проникнення невеликих піхотних груп у тил українських позицій.
Інші чинники, які, можливо, вселяють надію у Кремля:
– Позиція колишнього президента США Дональда Трампа, який чинить більше тиску на Київ, ніж на Москву, і припинив прямі поставки зброї Україні.
– Дії Угорщини, яка цього тижня намагалася заблокувати схвалення узгодженої позику ЄС для України на суму 90 мільярдів євро.
Джеймі Деттмер цитує припущення, що Путін, можливо, сподівається на швидкий розпад України, підтримуючи цю ідею системними зимовими обстрілами її енергетичної інфраструктури. Ці удари спрямовані на те, щоб виснажити населення, змучене тривалою війною, та підривати їхню мораль.
Ще один розрахунок Кремля пов’язаний із дестабілізацією внутрішньої ситуації в Україні. Будь-які домовленості з територіальними поступками доведеться виносити на референдум, який може викликати значний супротив у суспільстві. Обговорення про передачу земель може вийти з-під контролю та бути сприйняте як капітуляція, що спричинить політичні й суспільні потрясіння.
Таким чином, Путін опинився у складній ситуації, яка за своєю природою є дилемою:
– Війна не може бути виграна на полі бою через недостатність ресурсів для завоювання України.
– Водночас він сподівається, що «щось станеться», що зрушить ситуацію на його користь.
Зі свого боку, Україна змушена триматися, попри те, що також не може негайно виграти війну та відвоювати всі втрачені території. Київ прагне вижити, розраховуючи, що Росія врешті-решт втомиться від тривалої війни і змусить Путіна серйозно сісти за переговори.
