Світові війни традиційно розпочинаються за схожим сценарієм: керівники переоцінюють власні можливості, недооцінюють наслідки своїх дій і розпочинають конфлікти без чітко розробленої стратегії, що відображається й у діях Володимира Путіна. Для запобігання ескалації насильства між державними лідерами необхідно налагодити ефективний діалог, сприяти співпраці та не боятися демонструвати вразливість. Адже навіть локальний конфлікт може швидко перейти у масштабну світову війну, наголошує The Economist.
Історія надає приклади таких помилок: у 1914 році кайзер Вільгельм ІІ розпочав війну без чітких планів і недооцінив масштаби наслідків, що призвело до Першої світової війни. В сучасності Володимир Путін очікував швидкої перемоги у війні проти України, розраховуючи на кілька днів, а натомість отримав затяжний конфлікт із численними людськими втратами. Дональд Трамп, у свою чергу, передбачав легку військову операцію проти Ірану, проте зіткнувся з серйозними наслідками для світової економіки.
Перед Першою світовою війною в Німеччині націоналізм поєднував віру в державу з культом армії. Сьогодні аналогічні тенденції спостерігаємо у Росії та Китаї, де великі держави знову бачать одна в одній потенційну загрозу. Історично Великобританія з Францією побоювалися зростаючої могутності Німеччини, а зараз США та Китай підозрюють одне одного у намаганнях обмежити економічний розвиток конкурента.
Варто наголосити, що кінцеві рішення приймаються конкретними особистостями, чиї особисті історії та досвід мають неабияке значення:
- Під час ізоляції в період пандемії COVID-19 Путін писав тексти, які обґрунтовували «історичне право» Росії на Україну та виправдовували військову агресію посиланнями на події IX століття.
- Сі Цзіньпін у юнацькому віці пережив приниження та насильство під час Культурної революції, і тепер акцентує увагу на «столітті принижень», що вимагає реваншу.
- Дональд Трамп ще у 38 років заявляв, що здатен очолити ядерні переговори між США та СРСР, пояснюючи це тим, що «півтори години достатньо, щоб розібратися в ракетах».
Сучасні технології значно скорочують час, необхідний для прийняття стратегічних рішень. Якщо в 1914 році залізнична інфраструктура змушувала країни поспішати з мобілізацією, то сьогодні наявність ядерної зброї та штучного інтелекту може зменшити цей часовий проміжок з тижнів до кількох хвилин.
Додатковою проблемою є персонифікація влади. Володимир Путін, Сі Цзіньпін, Дональд Трамп та Кім Чен Ин формують культ особистості і більше бояться здаватися слабкими, ніж усвідомлюють страх перед наслідками війни. Корупція в таких умовах лише сприяє загостренню конфліктів.
Щодо подальших дій лідерів варто виділити кілька важливих аспектів:
- Необхідність регулярного спілкування і зустрічей між керівниками, а також співпраця там, де це можливо.
- Вміння стримувати супротивника, вигравати час та уникати ескалації напруженості.
- Замість ігнорування важливих сигналів, як це робить Китай, який фактично не відповідає на звернення Пентагону, слід шукати конструктивний діалог.
Військові в Китаї досі вивчають війну в Україні не з метою уникнути подібних конфліктів у майбутньому, а щоб опанувати навички для виграшу можливої наступної війни.
Історія 1914 року демонструє, що навіть локальний конфлікт може швидко перерости у масштабну світову війну, що робить питання дипломатії і відповідального лідерства надзвичайно актуальним.
Автор висловлює власну точку зору, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за наведену інформацію в рубриці «Думки» несе автор.
Не Третя світова, а Перша глобальна: частиною чого є війна в Україні і чому зменшується ризик великого конфлікту
