Вибір серця: історія матері-переселенки, що втілила мрію загиблого сина на Кіровоградщині
Доля, що об’єднала в боротьбі за свободу
Кожна людина має свій шлях, своє призначення і спільний вибір – жити в незалежній Україні. Ця історія — про Ольгу Кошкіну з Кремінної, яка разом із сином Максимом пережила драматичні події повномасштабної війни. Внаслідок навали російської агресії, вони вимушено переїхали до села Рівне у Новоукраїнському районі Кіровоградської області. Максим, навпроти, пішов боронити країну і загинув 9 березня 2022 року під Волновахою, виконуючи бойове завдання.
Матір досі не має змоги поховати сина, адже його тіло залишилося на території, що наразі окупована ворогом.
Що було до війни: побут і мрії
Ольга раніше працювала в краєзнавчому музеї Кремінної, де дуже любила свою справу:
«Із колективу виїхали лише двоє – я та охоронець. Навіть директор залишився співпрацювати з окупантами».
Разом із чоловіком вони збудували для себе дім у Кіровоградській області, проведучи капітальний ремонт, облаштували теплицю з рідкісними фруктами, як-от інжир та хурма. Вони жили простим і щасливим життям, милувалися чистою водою і блакитним небом.
«Якщо колись матимете нагоду, відвідайте Кремінну. Для нас це місце – біль, з яким важко змиритися».
Максим навчався в гірничому технікумі, захоплювався спортом та літературою, був активним, навіть відзначався у місцевих конкурсах віршів.
«У збірці місцевої бібліотеки зберігся його вірш – він посів третє місце у конкурсі 2018 року».
Життя після переїзду й нові виклики
Після переселення на Кіровоградщину старша донька Ольги дистанційно закінчила дев’ятий клас, а зараз навчається у професійному училищі. Молодша донька народилась уже на новому місці, через 20 років після Максима. Домівка в Кремінній, де вони жили, згоріла в 2024 році.
«Від будинку батьків залишилися лише стіни, мама з вітчимом теж переїхали слідом за нами».
Максим – солдат і герой
Максим уклав контракт зі Збройними Силами України одразу після 18-річчя, у жовтні 2021 року, і вже у листопаді був на фронті. Перед вторгненням відчував небезпеку і намагався попередити рідних.
«Він телефонував із Волновахи і просив поїхати з Кремінної, попереджав про наближення війни».
Після перших днів війни телефонний зв’язок з Максимом обірвався і Ольга розпочала страшні пошуки через соцмережі, лікарні й військові частини.
«Дзвінки залишалися без відповіді, інформація була непевною: хтось повідомляв про поранення, хтось – про загибель».
Пам’ять, яка живе
Офіційне підтвердження загибелі Максима надійшло лише через кілька тижнів, разом із актом, що його тіло залишилося на полі бою через щільні обстріли. За мужність бійця посмертно нагородили орденом «Хрест Героя».
«Начальник Луганської обласної військової адміністрації вручив нагороду і пізніше був на відкритті меморіальної дошки та спортивного майданчика, створеного в пам’ять про Максима».
Через відсутність могили, Ольга разом з педагогами спеціальної школи створили меморіальну дошку і спортивний комплекс під назвою «Крила життя».
Вони хотіли, щоб діти, особливо ті, хто не має змоги відвідувати спортсекції, мали місце для тренувань і згадок про героя.
- Майданчик оснащений різними спортивними елементами.
- На дошці зображено життєвий шлях сина – від юного спортсмена до захисника України.
- Тут відбуваються меморіальні хвилини і покладання квітів.
Втілення мрії загиблого сина
Максим мріяв після служби відкрити власну шаурмичну. Родина вирішила продовжити його план і створила заклад швидкого харчування біля дитячої кімнати дозвілля в селі Рівне.
Відновлення занедбаної будівлі – відсутність дахів, дверей і вікон – стало для них викликом, який вони подолали власними силами, виконуючи всі роботи самотужки.
- Від проектування до установлення освітлення.
- Ремонт і облаштування приміщення власними руками.
- Забезпечення роботи закладу за власні та грантові кошти.
Бізнес вже розвивається з 2024 року, допомагаючи одночасно місцевим дітям та втілюючи пам’ять про сина у тепле й світле діло.
Пам’ять і надія матері
Світлина, яку Максим надіслав матері напередодні зникнення, завжди з нею – світла згадка про сина, який став героєм у найтяжчі часи.
«Його шлях обірвався на Волновасі, яку знищили майже повністю. Вціліли одиниці… Він був одним із них, хто пожертвував життям за майбутнє України».
Ольга виховувала сина сама і відчайдушно бореться з болем втрати, який ніколи не відпустить її серця.
«Він був моїм життям і моєю любов’ю. Болить кожного дня, але гордість за нього не згасає».
Родина робить усе, щоб пам’ять про Максимові подвиги була живою, а майбутні покоління знали про справжніх героїв України.
Ольга вдячна сільській раді Рівного за підтримку і розміщення банера з фото і інформацією про Максима на місцевій Алеї Героїв.
«Він казав, що стоятиме до кінця, адже прийшов воювати не для того, щоб здатися. Я все ще чекаю, незважаючи ні на що, щоб повернути його додому».
Слідкуйте за новинами Суспільного Кропивницький у соцмережах:
Facebook | YouTube | Telegram | Instagram | WhatsApp | Viber | TikTok
