Прапори країн-членів ЄС, встановлені напередодні саміту в Брюсселі, символізують контекст складної політичної ситуації, що склалась у світі станом на 19 березня 2026 року. Саміт Євросоюзу, проведений у цей день, об’єднав у собі кілька важливих і тісно пов’язаних світових криз: війну між США та Ізраїлем проти Ірану, погіршення відносин між Брюсселем і Вашингтоном, а також питання виживання України. Усі ці події взаємопов’язані й утворюють спіраль взаємної залежності, що породжує постійну ескалацію. Три тижні після початку американсько-ізраїльських ударів по Ірану чітко свідчать: світ змінився, і повернутися до попереднього стану вже неможливо.
Німецький канцлер Мерц дистанціюється від Трампа
Німецький канцлер Фрідріх Мерц здійснив помітний несподіваний розворот у своїй позиції. Ще два тижні тому він підкреслював, що Німеччина не має наміру повчати Сполучені Штати. Однак нині його тон став більш критичним: війна США та Ізраїлю проти Ірану, за словами Мерца, не має жодного стосунку до НАТО.
Така риторика, що заявляє про відсутність зв’язку між конфліктом на Близькому Сході та Альянсом, не витримує перевірки реальністю, оскільки наслідки цієї війни безпосередньо зачіпають Європейський Союз. На саміті в Брюсселі канцлер чітко дав зрозуміти: Вашингтон намагався відмовити від цієї операції, але це не змінює загальної ситуації.
Нині задача полягає у тому, як якнайшвидше вийти з цієї складної ситуації. Мерц прямо вказує президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу, що початий ним без чіткого плану і мети напад на Іран був помилкою. Водночас виникає питання, чи правильно відмовлятися від участі у забезпеченні безпеки Ормузької протоки, заблокованої Тегераном. Берлін виставляє умову: допомога буде надана лише за умови припинення бойових дій.
Важливо зауважити:
- Хоч відповідальність США за ескалацію велика, вільний морський шлях відповідає інтересам Європи.
- ЄС, якщо прагне справді навчитися «мови сили», як висловився Мерц, повинен запропонувати більше, ніж просто відмову підтримувати Вашингтон.
- Потрібна цілеспрямована дипломатична ініціатива для зняття блокади Ормузької протоки – ключового транспортного шляху.
Виникає конфлікт між виправданим дистанціюванням від Трампа і геополітичною необхідністю, продиктованою інтересами самих європейців.
Нафтова дилема: вигоди Росії від війни на Близькому Сході
Блокада Ормузької протоки спричинила серйозні потрясіння на світовому ринку енергоносіїв. Фахівці попереджають про ймовірність підвищення цін на нафту до 180 доларів за барель. Враховуючи, що:
- Китай незабаром може укласти спеціальні угоди з Тегераном,
- США мають змогу пом’якшити ціновий тиск завдяки власним експортним поставкам,
Євросоюз опиняється серед найбільш постраждалих сторін. Іран розуміє силу своєї карти і навряд чи відмовиться від неї навіть за умови припинення ракетних і бомбових ударів.
Окрім цього, зростання цін на енергоносії вигідне Росії. Так, Мерц сприйняв 30-денне пом’якшення американських санкцій щодо російської нафти, оголошене адміністрацією Трампа, як особисту образу. Саме в цей момент Кремль отримує шанс поповнити військовий бюджет.
Отже:
- Брюссель ризикує понести втрати через війну на Близькому Сході, яку насправді не бажав.
- Москва виходить із конфлікту як його головний бенефіціар.
Геостратегічні зміни: ЄС на позиції спостерігача
Розрив у трансатлантичних стосунках загрожує перетворитись на безодню. Кремль зацікавлений у збереженні режиму мулл в Ірані і постачає розвіддані, які допомагають Тегерану вражати американські військові об’єкти ракетами та дронами. Поки США звертають увагу навіть на ситуацію в Кубі, Росія демонстративно відправляє нафтові танкери до Карибського басейну.
Щодо Ірану, складається враження, що його владні позиції лише зміцнилися порівняно з періодом до початку конфлікту. Китай продовжує залишатися осторонь, спостерігаючи з віддалення. У той же час, європейські розвідслужби попереджають про можливі кроки розвитку міграційних потоків та загрози тероризму стосовно єврейських і американських установ.
Для Євросоюзу – це переважно роль стороннього спостерігача в глобальній грі за сфери впливу, де:
- Брюссель практично не має вагомих пропозицій або впливу,
- Будь то Сектор Гази, Україна чи Іран – ЄС залишається обмеженим у можливостях.
У світі, орієнтованому на силу, ЄС має було б прагнути до формування міцної угоди з Трампом, що передбачає:
- Підтримку США на Близькому Сході,
- Чіткі гарантії безпеки України в обмін.
Виклики для Києва через позицію Угорщини
Додаткове ускладнення створює позиція Будапешта, який перешкоджає ефективним діям ЄС зсередини. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан продовжує блокувати виділення Україні вже схваленого кредиту у розмірі 90 мільярдів євро доти, доки не відновлять постачання російської нафти пошкодженим нафтопроводом «Дружба». Таким чином Орбан фактично сприяє Путіну і Трампу, які через ці важелі тиску намагаються змусити Україну піти на примусовий мир і відмовитися від територій Донбасу.
Без цих 90 мільярдів від Євросоюзу Україна ризикує опинитися на межі фінансового колапсу. Мерц заявив про намір не зважати на вето Орбана, проте не надав конкретної стратегії реалізації цього наміру. Що відомо:
- Принцип консенсусу під час ухвалення рішень у ЄС наразі дає можливість окремим країнам шантажувати решту.
Зв’язок криз: Близький Схід, Україна, Росія і трансатлантичний альянс
Ситуація вимагає усвідомлення, що ланцюг криз нерозривно пов’язаний:
- Близькосхідні конфлікти підірвали позиції України,
- одночасно зміцнили позиції Росії,
- і послабили єдність трансатлантичного альянсу.
Євросоюз повинен опанувати мистецтво визначати власні інтереси і відстоювати їх, незважаючи на супротив із боку як Вашингтона, так і Будапешта. Інакше він ризикує бути здавленим цим клубком взаємозалежностей.
Настав час для ЄС продемонструвати ініціативу – Союз має бути готовий платити ціну за свій справжній суверенітет.
Колонка висловлює особисту думку автора і може не співпадати з позицією української редакції або Deutsche Welle.
