Пішла з життя Маржан Сатрапі — голос іранської культури і мистецтва, що торкнувся мільйонів
Маржан Сатрапі, відома ірансько-французька письменниця, авторка легендарної графічної новели «Персеполіс», пішла з життя у віці 56 років. Її творчість відкрила світові непрості долі звичайних іранців у буремні роки Ісламської революції. Про смерть видатної митчині повідомили офіційні джерела з Офісу президента Франції Емануеля Макрона. Однак точні обставини, місце та дата її відходу не розголошуються.
Культурна втрата і світле спадщина
У заяві французької влади підкреслюють, що смерть Маржан — це велика втрата для французької культури. Вона була українським мислителем і художником, який через свої роботи закликав до свободи та неодноразово здобував міжнародне визнання за універсальність переданих ідей.
Життя та творчість: від Персеполіса до «Жінка, життя, свобода»
Сатрапі стала одним із найвідоміших голосів жанру графічного роману, який поєднує політичну історію з особистими спогадами. Її героїня, Марджі, — юна дівчина, яка проживає складні сторінки іранської історії, що майже ідентичні біографії самої автриси.
- Обидві народилися в 1969 році в Ірані.
- Обидві пережили повалення шаха і початок ісламської влади в 1979 році.
- Обидві зіткнулися з жахами війни між Іраном та Іраком.
У віці 14 років і письменниця, і її літературна героїня залишили Іран, щоб продовжити навчання в Австрії. У 1994 році Маржан переїхала до Парижа — саме там почали виходити томи «Персеполіса», які згодом завоювали серця мільйонів читачів. Перший том англійською мовою з’явився у 2003 році, другий — через рік.
По слідах новітньої історії Ірану
У 2024 році Сатрапі випустила нову важливу роботу — «Жінка, життя, свобода». Цей графічний проєкт, в якому вона виконала роль режисерки, продовжив висвітлювати важливі суспільно-політичні події Ірану, зокрема масові протести 2022 року, спричинені трагедією смерті курдської дівчини Махси Аміні в поліцейському ув’язненні. Жінки Ірану масово знімали хіджаби, демонструючи протест проти пригніченості та порушення прав.
- «Навіть базові права людини для нас заборонені», — наголошувала Маржан.
- Вона критично говорила про репресивний режим, який позбавляє іранців свободи найпростіших радощів — співати, танцювати та жити.
Життєвий шлях і особисті погляди
Народжена 1969 року у місті Рашт поблизу Каспійського моря, вона виросла в Тегерані. Навчалась мистецтву не лише в Тегерані, а й у Страсбурзі, а згодом оселилася в Парижі. Там пробула з 1994 року й стала однією з провідних художниць та письменниць графічних романів у світі.
У 2007 році Маржан відверто казала про своє життя у Парижі, жартуючи про куріння і власний вибір проживати там, де можна курити без обмежень. Вона також згадувала про можливий переїзд до Греції, де тоді ще не були впроваджені суворі заборони на куріння в публічних місцях.
Гучний успіх у світі кінематографу
2007 року широке визнання здобула екранізація «Персеполіса», яка отримала численні нагороди, зокрема на Каннському кінофестивалі. Окрім цього, художниця створила дитячі книжки та інші графічні новели, серед них «Курка з сливою» — історія про смерть її прадіда, що також екранізувалася.
Ще одна відома робота — «Вишивання» — розкривала розмови іранських жінок про любов, сексуальність і стосунки.
Ставлення до жанру графічного роману
Сатрапі не дуже полюбляла термін «графічний роман», вважаючи, що його придумали для того, щоб буржуа не боялися читати комікси. Вона іронічно заявляла: «Ой, це такі комікси, які можна читати», натякаючи на стереотипність такого поділу літератури.
Визнання та спадщина у світі мистецтва
У 2024 році Маржан була обрана до Академії візуальних мистецтв — престижної інституції у Франції, що свідчить про її значний внесок у сферу образотворчого мистецтва.
Протягом усього життя вона відчувала себе розірваною між двома країнами — Іраном, своїм домом, та Францією, де жила багато років. В одному зі своїх есеїв для The Times у 2009 році вона писала: «Я називаю Іран домом, бо, незалежно від того, скільки років живу у Франції і наскільки почуваюся французькою, для мене ‘дім’ має лише одне значення — Іран».
Вона також висловлювала свою любов до Парижа та казала, що, незважаючи на всі недоліки, Тегеран назавжди залишиться «нареченою» серед усіх міст світу.
Особисте життя
Її чоловік Матьяс Ріпа, який займався перекладом «Персеполіса» на англійську, помер у 2025 році. Інформація про інших близьких чи родичів Маржан наразі недоступна.
