Назвіть мені ще одну країну, подібну до Сакартвело, де ставлення до України серед уряду та народу так помітно розходиться. Навряд чи hак, як ця, спаде мені ще на думку. Саме тому останні роки новини звідти викликають дивування, а іноді й сум. Рекомендую, як і завжди, пом’якшувати почуття відчуженості знайомством із національною літературою. Знаючи культурні коди, на яких формуються інші нації, детально вивчаючи їхні болі та радощі, легше осягнути логіку їхніх дій та рішень, зокрема політичних.
Класична література
Базові твори, які формують літературну традицію, відлунюють у сучасній літературі та вплетені в культурну ідентичність народу. Вони виступають як символічна і буквальна мова, якою розмовляє нація. Природним є починати знайомство з будь-якою національною літературою із класичних творів, адже кожен із них має вагу.
Акакій Церетелі, «Вибрана проза, поезії, статті»
- Переклад: Рауль Чілачава
У вибраному збірнику творів цього відомого просвітника, адвоката повстанців 1875 року, видатного народного поета і автора знаменитої «Суліко» міститься багато цікавого. Зокрема, автобіографічна повість «Пережите» та публіцистика про сучасну автору літературу й театр. Особливо цінною є історична повість «Баші-ачукі», що розповідає про Кахетійське повстання 1659 року, коли царства об’єдналися проти Персії та повалили намісника Селім-Хана. Серед повстанців — Заал Арагві Еріставі, який отримує від свого зятя Бідзіна Чолокашвілі повідомлення про набір до війська. Водночас через сильну зливу ріка Арагві розлилася, нагадуючи силует могутнього дракона, що готується до бою, — цю прикмету Заал сприймає як добрий знак. Власне «баші-ачукі» — перська назва імеретинців.
Кондрате Татарішвілі, «Мамелюк»
- Переклад: Рауль Чілачава
Татарішвілі, який під псевдонімом Уіараго (що означає «беззбройний») був священником, позбавленим росіянами сану, та політичним вигнанцем, на початку ХХ століття видав повість «Мамелюк». Цей пригодницький та моралізаторський твір про работоргівлю в Імеретії другої половини XVIII століття одразу привернув увагу читачів і й досі вважається вагомим твором. Особливий інтерес для сучасного читача становлять описи побуту та їжі мегрелів, однак повість не обмежується етнографічними деталями. «Мамелюк» буквально означає «білий раб» — у Єгипті саме так називали хлопчиків-немусульман з Кавказу, яких формували у спеціальні бойові загони. Попри прийнятий царем Іраклієм закон проти викрадення та продажу людей, рабовласництво процвітало. Коли цей закон уже діяв, аж двічі намагалися викрасти семирічного селянського сина Хвічу. Вдруге викрадення було успішним, і хлопчика придбав мамелюк, виховуючи його як свого подібного. У фіналі повісті, під час битви біля пірамід 1798 року, зійдуться на барикадах колишні мегрели: викрадені з дому й вирощені в неволі.
Грігол Робакідзе, «Зміїна сорочка»
- Переклад: Георгій Арабулі
Робакідзе — відомий політик Демократичної Республіки Грузія та зірка діаспорної прози, роман «Зміїна сорочка» вийшов у 1920-х роках з передмовою Стефана Цвейга. Коли ж у батьківщині автора, окупованій червоними, твір майже залишили без уваги, він знайшов славу в Німеччині, що й стало однією з причин остаточної еміграції письменника. Нині цей роман визнають не лише національною, а й світовою класикою, а його автор — засновником психологічної прози Сакартвело. Сюжет розгортається навколо молодого емігранта Арчіла Макашвілі, який повертається додому, аби розшукати інформацію про батька, із яким був розлучений змалку, і через розкриття сімейних таємниць осмислити свою сутність. Арчіл гостро відчуває кризу ідентичності та прагне знайти вихід із внутрішнього конфлікту. Вплив Ніцше помітний у метафорі повернення героя додому між міфами «вічного повернення» та небезпеками «дурної безкінечності». Роман повернувся у батьківщину в кінці 1980-х.
Чабуа Аміреджибі, «Дата Туташхіа»
- Переклад: Оксана Василенко
Це епічний історичний роман, символ радянської грузинської літератури, із найкультовішим літературним героєм країни. Особливістю сюжету є те, що розповідь ведеться не від імені самого Дата, адже великі герої не розповідають про себе, а їхню історію пишуть інші. Про Дата говорять різні люди, яких він вплинув, зокрема імперський жандарм граф Сегеда, який роками переслідує злочинця-вигнанця. В романі розгортається дві сюжетні лінії: бандитський шлях Дата, помилково засудженого за вбивство, та служіння закону його кузена Мушні Зарандії, який став жандармським чиновником. Складні стосунки між ними формують ядро оповіді. «Дата Туташхіа» — це історія переродження з грішника в праведника, урок святої жертовності, безсумнівно християнський мотив, вплетений у радянський ідеологічний канон.
Нодар Думбадзе, «Я, бабуся, Іліко та Іларіон»
- Переклад: Олекса Синиченко
Життя у селі, розташованому між річками Губазоулі та Лаша, очима шестикласника Зуріко (Зураба), що виховується бабусею Ольгою після втрати батьків. Іліко та Іларіон — старі сусіди, які стають друзями юнака, розважаючи його й повчаючи. Думбадзе з любов’ю і теплотою малює образи галасливих і надокучливих, але щиросердних старших людей. Поруч із Зуріко є однолітки: наприклад, однокласниця Марі, у яку він закоханий, пише для неї вірші та мріє про спільне майбутнє. Роман — це ностальгійна розповідь про дитинство під час воєнних років (1940–1950-ті), що закінчується завершенням університету і поверненням героя на батьківщину, де на нього чекає Марі.
Шота Руставелі, «Витязь у тигровій шкурі»
- Переклад: Микола Бажан
Неможливо говорити про літературу Сакартвело та не згадати цей шедевр. За сюжетом аравійський цар посадив на престол доньку Тінатін, прекрасну царівну, у яку закоханий вихованець царя Автанділ. Під час стрільби цар і Автанділ бачать Витязя у тигровій шкурі, який відмовляється приєднуватися і зникає. Тінатін доручає Автанділу його знайти. Три роки триває пошук — витязь Таріел шукає індійську царівну Нестан-Дареджан, яку хоче одружитися, але батько ховає. Згодом Таріел і Автанділ стають побратимами і разом із лицарем Мулгазанзаром допомагають одне одному здобути жінок. У трьох державах настає мир. «Витязь…» — героїчна поема про кохання, бо саме любов здатна підняти людину до рівня героя. Тут любов жінки й кохання між жінками утворюють цілісну світоглядну систему.
Сучасна література — історії ідентичності
Проза Сакартвело після відновлення незалежності — це насамперед романи ідентичності. Кожен із них намагається відповісти на питання «Хто я?» та зумисно залишає відкритим інше — «Чим я є?». Виявляється, особливу увагу у творах приділено умовам формування особистості та тому, наскільки доля людини залежить від місця народження. У прозі, яку вибирають для перекладів та популяризації, значення має саме локус, а вже потім індивідуум.
Ніно Харатішвілі, «Восьме життя (для Брільки)»
- Переклад: Роксоляна Свято
Роман-панорама Тбілісі, написаний німецькою. Харатішвілі давно мешкає в Німеччині, але визнає себе авторкою з Сакартвело. Це складна сімейна сага з акцентом на жінках однієї родини, структурована вишукано. Історія починається зі Стасі, прабабусі Ніци, яка розповідає про жінок родини, аби Брілька, остання в роду, дізналася про них. Історії передаються по ланцюжку з однієї особи до іншої, що міняє їхній сенс. Таким чином Ніца виступає самопризначеним провідником у цій подорожі.
Дато Турашвілі, «Покоління джинс. Втекти з СРСР»
- Переклад: Георгій Арабулі
Роман на основі реальних подій, де учасники розповідей виступають речниками цілого покоління. У серпні 1983 року група молодих людей, серед яких актор і режисер Гега Кобахідзе, намагались викрасти літак, щоб втекти з СРСР. У результаті загинули люди, а учасників, які вижили, засудили до розстрілу. Тіла довго не видавали родинам, і лише 1999 року відбувся похорон, на який прийшли впізнавати померлих за джинсами. Роман починається саме з цієї події.
Екатеріне Тоґонідзе, «Асинхронія»
- Переклад: Наталія Трохим
Дебютний роман авторки, що вийшов 2013 року, — це флеш-роман про близнят Діану та Ліну, сіамських сестричок-ішіо-омфалопагів, з’єднаних хребтами у формі літери Y. Прототипом стали американські сестри Гензел, яким близькі героїні. Книга досліджує, наскільки здатність любити залежить від виховання, а наскільки — від вроджених якостей. У близнят — два серця.
Екатеріне Тоґонідзе, «Ураган: три історії»
- Переклад німецькою: Катя Волтерс
У романі сліпий скульптор бачить татуювання з 33 літер грузинського алфавіту на спині німецької журналістки, яка просить його про інтерв’ю. Головна героїня Ясме втрачає своє сільське ім’я, заміщене модним міським, і компенсує втрату ідентичності пластичною хірургією. Авторка є активісткою спільнот людей з інвалідністю, тому її твори мають ознаки дісейбл-прози. Одним із головних персонажів трилогії є Марго, дівчина з родимкою на щоці і мовним дефектом, що символізує знакові для картвелів родові риси, які передаються з покоління в покоління.
Лаша Бугадзе, «Літературний експрес»
- Переклад англійською: Маї Кясашкілі
Відомий драматург Бугадзе описує літературні резиденції у формі потягу, в якому автори зі Східної Європи мусять написати нові книги. Потяг подорожує континентом, зустрічається з читачами, а автори продають свою «національну ідентичність». У потязі є грузинський письменник Заза, який закохується у дружину перекладача. Його короткі історії про тяжке життя в 1990-х здобули популярність у Старій Європі, але він поки що зайнятий власними романтичними перипетіями. Саркастичний стиль твору нагадує «Форсування твору-річки» Дубравки Угрешич.
Георгій Кекелідзе, «Гурійський щоденник»
- Переклад: Рауль Чілачава
Це збірка фрагментів і начерків про буденне життя гурійців — мешканців західної частини Грузії, регіону автора. Оповіді охоплюють період із початку 1990-х до середини 2010-х, поєднуючи особисті спогади з етнографічними відомостями. Після виходу «Щоденник» став бестселером у країні. Гурія зображена як прекрасний, але винятково бідний край, де земля потребує невтомної праці. Автор двічі згадує сцену зі старцем, який перед смертю розпушує землю руками, підкреслюючи символіку єдності людини з рідною глибинною землею.
Нана Еквтімішвілі, «Грушеве поле»
- Переклад англійською: Елізабет Гайвей
Події відбуваються в середині 1990-х. Головна героїня Лейла — 18-річна вихованка інтернату для педагогічно занедбаних дітей у передмісті Тбілісі. Хоч заклад уже має покинути, вона залишається охоронницею та опікується малим Іраклієм. Після трагічної загибелі одного з вихованців у ДТП відбувається розслідування, але в реальному житті зміни часто бувають неочікувані або відсутні зовсім. Роман викликав резонанс у 2020 році, потрапив у списки Міжнародного Букера. Центром метафори твору є грушевий садок із незрілими плодами на затопленій ділянці — символ багатьох несвобідних чи недозрілих аспектів життя.
Поезія: наближення до голосу нації
Як і в Україні, у сучасній літературі Сакартвело дуже динамічною та різноманітною є поезія. Вона варіюється від вокальної та надзвичайно складної у перекладі до інтелектуальної, герметичної та провокативної. В Україні активно перекладають цю поезію, а серед найвизначніших творів можна відзначити:
-
Шота Іаташвілі, «Олівець у землі»
(переклади Маріанни Кіяновської, Сергія Лазо та Олени Мордовіної) — для усвідомлення сили відточеного, глибокого вірша. -
Ґіорґі Шоніа, «Фабрикація»
(переклад Тамти Ґуґушвілі та Юрія Завадського) — для занурення у ритми тіла й згадування ранньої юності. -
Паата Шамуґія, «Шизовірші»
(переклад Тамти Ґуґушвілі та Юрія Завадського) — провокаційна книга для тих, хто любить потай обурюватись. -
Ека Кеванішвілі, «Останнє коло»
(переклад Тамти Ґуґушвілі та Юрія Завадського) — голос жінки, що мислить себе нерозривно пов’язаною з іншими жінками свого роду. - Звіад Ратіані, Вибрані поезії
(переклад Богдана Козаченка; окремого видання немає, але можна шукати у числах 9-10 журналу «Всесвіт» 2010 року в електронному архіві) — щоб почути саме життя.
Особливості політичної прози
Парадокс сучасної грузинської прози в тому, що політичні та соціальні кризи виступають не головною, а радше підлеглою або підтекстовою темою. Це стосується і війн 2008 року, і грузинсько-абхазької війни. Прозових творів, які б однозначно рефлексували ці конфлікти, небагато. Таке замовчування доленосних подій свідчить про особливий стиль письма про війну в цій країні. Один із критиків охарактеризував це так: «Наша війна тривала всього чотири дні. Ми не навчились ненавидіти».
Ака Морчіладзе, «Прогулянка на війну»
- Переклад: Володимир Поляков
Відомий роман, що описує початок 1990-х. Війна у назві — це конфлікт у Нагірному Карабаху, але герой — грузин із Тбілісі, який починає оповідь із згадки про триваючу грузинсько-абхазьку війну. Герої опиняються в зоні бойових дій і змушені приєднатися до вірменського воєнізованого формування, сприймаючи військові події скоріше як гру у війну — провідний мотив щодо опису воєнних конфліктів у сучасній грузинській прозі.
Баса Джанікашвілі, «Гра у войнушку»
- Переклад: Георгій Арабулі
Події відбуваються під час 8 серпня, коли чоловіки зазвичай приїжджають до родин у котеджі під Тбілісі, а цього разу готуються вивезти близьких через загрозу російської окупації. Герой, Гурам, переживає тривогу щодо масових злочинів, намагається приховати свій страх. Його діти й дружина перебувають у безпеці, а сам він веде боротьбу з російською авіацією. Текст наповнений іронією: військові події постають як гра, навіть гротескна, з маскою гумору.
Заза Бурчуладзе, «Adibas»
- Переклад польською: Магдалена Новаковська
Роман відбувається протягом чотирьох днів російсько-грузинської війни 2008 року. Головний персонаж звик ігнорувати новини, захоплений розвагами, алкоголем і кінематографом. Війна здається йому далекою та несправжньою, поки вона раптом не стає реальністю. Автор описує внутрішній розпад реальності з постійними гострими та парадоксальними переживаннями героя.
Давід Габунія, «Кольори ночі»
- Переклад німецькою: Ракель Грацфельд
Оригінальна назва роману важко точно перекладається, оскільки містить поняття розпаду, колапсу, дезінтеграції та розлуки. Події відбуваються між 18 серпня та 21 вересня 2012 року, на тлі масових протестів, втрати влади Саакашвілі і переходу до опозиції «Грузинської мрії». Роман описує історію подружньої зради, розстановку сил у суспільстві і особисті кризи головних героїв, які навіть не помічають бунтів у місті.
Тамта Мелашвілі, «Розрахунки/Відлік»
- Переклад німецькою: Натія Мікеладзе-Бахсоліані, англійською: ПіДжей Хілері
Назва роману асоціюється з дитячою лічилкою і військовим терміном. Ідеться про невизначену війну, але події можна ідентифікувати з конфліктом 2008 року. Розповідь зосереджена навколо двох тринадцятирічних дівчат — Ніно і Кетеван — що переживають три дні в містечку, опаленому війною. Символічні імена героїнь відсилють до святих — Кетеван, мучениці, і Ніно, покровительки Грузії. Війна зображена через жіночий біль втрат і обов’язок оплакувати загиблих.
Малхаз Джаджанідзе і Артур Юркевич, «Похована лоза»
- Переклад: Галина Крук
Малхаз Джаджанідзе — одноліток і тезка героя роману, що заснований на його особистому досвіді. Він родом зі села Алахадзе, розташованого між Гагрою і Піцундою. Після початку війни його брат був у Тбілісі, а батько, тяжко хворий, зумів евакуюватися. Малхаз залишився захищати будинок, поки не змушений був втекти від бойовиків. Назва вказує на кавказький звичай — коли немає тіла, яке можна поховати, вшановують пам’ять полеглого, закопуючи в землю речі, що йому належали, або виноградну лозу. Сам Малхаз виконує цей ритуал, маючи надію, що лоза проросте.
Читайте також: Чому Грузія хоче називатися Сакартвело
Підсумовуючи, література Сакартвело — це складний культурний шар із великим значенням історії, ідентичності та внутрішніх конфліктів, в якому класика та сучасність переплітаються у багатогранному діалозі.
