У Ірані загострилася внутрішньополітична боротьба між прихильниками агресивної війни та посадовцями, які закликають до дипломатичних переговорів із США. Після кількох тижнів інтенсивних суперечок Тегеран зайняв жорсткішу позицію щодо можливості укладення тривалої угоди з Вашингтоном, повідомляє Bloomberg.
Минулого тижня президент Ірану Масуд Пезешкіан заявив, що йому “важко зв’язатися” з верховним лідером країни, що викликало нові дискусії навколо місця перебування Моджтаби Хаменеї, який з моменту вступу на посаду в березні не з’являвся на публіці. Проте нещодавно Пезешкіан повідомив, що мав довгу зустріч із Хаменеї, яка тривала “сім–вісім годин”.
На зустрічі, яку Пезешкіан охарактеризував як дуже результативну, обговорювалися шляхи подолання погіршення рівня життя в Ірані, а також те, що пріоритетом верховного лідера є «згуртованість і єдність» в країні.
Ці події відбулися на тлі тривалих публічних суперечок у столиці країни, під час яких прихильники жорсткого курсу вимагали відставки Пезешкіана через його підтримку мирної угоди з США.
Моджтаба Хаменеї отримав поранення під час ізраїльського авіаудару 28 лютого, в результаті якого загинув його батько і попередник Алі Хаменеї. Ступінь тяжкості травм невідома. Водночас Пезешкіан 10 серпня заявив, що верховний лідер має “ідеальний стан здоров’я”. Однак відсутність Хаменеї в публічному житті спричинила вакуум влади, у якому політичні суперечки, що завжди були складовою частиною іранського суспільства, стали більш гострими та відкритими.
За майже сорок років перебування при владі Алі Хаменеї виступав арбітром внутрішніх конфліктів, своєю підтримкою визначаючи офіційну державну політику. Він також врегульовував протиріччя між консерваторами та прихильниками жорсткої лінії. Наразі залишається невідомим, чи володіє Моджтаба Хаменеї таким самим авторитетом.
Політолог Університету Південної Флориди Арман Махмудіан зауважив:
– Моджтаба Хаменеї не з’являється на публіці.
– До нього складно дістатися.
– За повідомленнями, він спілкується з високопосадовцями через посередників.
– Це ускладнює його здатність забезпечувати чітке та рішуче керівництво, а також оперативне врегулювання політичних суперечок.
Фракційність в Ірані є невід’ємною частиною політичного життя. Війна загострила внутрішню напругу, що проявляється у відкритих дискусіях та публічних протистояннях. Декілька політичних діячів неодноразово зверталися із закликами до єдності як серед населення, так і в самій владі.
Економіст і колишній радник Пезешкіана Саїд Лайлаз підкреслює, що:
1. Існує дві основні групи думок в Ірані: одна підтримує стратегічну угоду з США, інша – нескінченну війну.
2. Відсутність лідерства на публічній арені створила можливість для появи нових голосів.
Ці голоси знаходять майданчик у соціальних мережах та на державному телебаченні, де відбувається інформаційна боротьба між:
– прагматиками (як-от Пезешкіан і міністр закордонних справ Аббас Арагчі), які підтримують переговори із Заходом як спосіб подолання економічної ізоляції та покращення добробуту,
– та ультраконсерваторами, які категорично відкидають будь-яку взаємодію з США.
Прагматики, які часто асоціюються з помірним консерватизмом і прагненням реформ, розглядають переговори із Заходом як неминучі для:
– зменшення економічних труднощів,
– підвищення рівня життя іранців,
– залучення іноземних інвестицій.
Натомість прихильники жорсткої лінії вважають такі перемовини загрозою основоположним принципам Ісламської революції 1979 року. Вони стверджують, що попередні спроби діалогу лише призвели до атаки зі сторони Ізраїлю та США.
Пезешкіан, відповідальний за економічні рішення, і помірковані сили прагнуть:
– покласти край війні,
– домогтися суттєвого послаблення санкцій,
– надати термінову допомогу населенню, яке потерпає від загострення економічних проблем, спричинених війною,
– уникнути ризиків нового повстання, схожого на придушені заворушення січня.
Водночас прихильники жорсткого курсу серед політиків і духовенства розпалюють внутрішні суперечки. Вони виступають проти дипломатичних контактів із адміністрацією Трампа, а також сумніваються у необхідності скасування американських санкцій для іранської економіки, зруйнованої роками ізоляції.
Відомий колишній переговірник із ядерних питань і провідний член ультраконсервативної фракції “Пайдарі” Саїд Джалілі публічно критикував дипломатів та президента, закликаючи після смерті Алі Хаменеї зосередитися на помсті за загиблого лідера.
Політична сцена також бачить активізацію колишнього президента Хасана Рухані, який опублікував відеозвернення, намагаючись відновити власний політичний авторитет і критикуючи жорстких консерваторів.
Аналітик Махмудіан відзначає, що:
– розколи в іранській теократії були характерною рисою зовнішньої політики країни з часу Ісламської революції,
– цього разу ці поділи стали помітнішими та, можливо, більш інтенсивними порівняно з попередніми кризами.
За день до заяви Пезешкіана телеведучий державного іранського телебачення зачитав повідомлення від Хаменеї, в якому:
– він особисто призначив ветерана Корпусу вартових ісламської революції Мохсена Резаї на посаду голови Вищої ради національної безпеки — ключового державного органу в сфері безпеки,
– підтвердив призначення на високі військові посади.
Ці кадрові зміни свідчать про посилення позицій прихильників жорсткого курсу, які формували військову стратегію з початку конфлікту. Вони також відображають консолідацію навколо Корпусу вартових Ісламської революції та стратегії відповіді на дії адміністрації Трампа.
З огляду на це, іранський режим не лише зберігає контроль, але й створює ефективний механізм стримування за рахунок свого впливу на Ормузьку протоку.
Економістка Діна Есфандіарі з Bloomberg Economics пояснює:
– Радикальні його представники почуваються впевнено, відчуваючи перевагу.
– Вони усвідомлюють, що політика Трампа базується на методах залякування.
– Так вони консолідуються і посилюють свої позиції.
Вона також зазначає, що:
– система досягла консенсусу щодо подальших дій,
– і навіть заяви Арагчі свідчать про жорсткіший курс стосовно Ормузької протоки.
Останні тижні міністр закордонних справ Ірану активно протистояв як внутрішній критиці з боку прихильників радикальної лінії, так і загрозам з боку США, підтверджуючи рішучу військову позицію щодо Ормузької протоки.
Водночас обидві сторони конфлікту зміцнили свої позиції: на початку цього тижня Дональд Трамп заявив, що хоч і не спровоковує подальшого загострення, планує дати можливість морській блокаді Ірану завдати більше економічної шкоди Тегерану, одночасно висуваючи нові умови щодо компенсації.
Іран, ймовірно, рішуче відмовиться від таких вимог, що наразі залишає сторони в безвихідній ситуації без чітких перспектив миру.
Саїд Лайлаз вважає, що загострення фракційних протиріч в Ірані під час війни є здебільшого інформаційним шумом. Прийняття рішень у ключових інституціях відбувається на основі широкого політичного консенсусу.
Цю точку зору підтримує аналітик Міжнародної кризової групи Алі Ваез, який додає:
– Наразі Тегеран вважає, що своїми діями він змусив Вашингтон переглянути свої цілі.
– Однак існує ризик, що короткострокове підтвердження власної правоти переросте у довготривалу самовпевненість.
Американське агентство AP зазначало, що керівництво Ірану впевнене у майбутній перемозі над США. Іран робить ставку на те, що військовий тиск змусить Вашингтон визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою, вважаючи, що час діє на їхній бік. Контроль над протокою використовується як стратегічний важіль впливу.
Водночас експерти попереджають, що така стратегія може зіграти проти Ірану.
– Витривалість країни має обмеження,
– і поширюються побоювання, що економічна криза може спричинити соціальні заворушення.
