Багато союзних держав Америки по всьому світу дедалі частіше схильні обрати стратегію очікування під час війни між США та Іраном, незважаючи на те, що адміністрація американського президента Дональда Трампа наполягає на необхідності надання їм підтримки для припинення конфлікту, який стрімко виходить з-під контролю, повідомляє Politico.
Нещодавно Тегеран завдав ракетних ударів по Йорданії, Єгипту та Кувейту. Паралельно підтримувані Іраном єменські хусити здійснювали ракети по території Саудівської Аравії. У відповідь Сполучені Штати завдали авіаударів по численних об’єктах Корпусу вартових ісламської революції в Ірані, що викликало занепокоєння на світових ринках та загрозу масштабування регіонального конфлікту. Такий розвиток подій може значно погіршити експорт нафти і газу, а також поставити під загрозу стабільність світової економіки.
Європейські та азійські дипломати заявляють, що їхні країни не готові створювати загрозу безпеці своїх громадян до моменту, поки Вашингтон і Тегеран не дійдуть згоди про припинення вогню.
Цей підхід ілюструє, за словами багатьох союзників США, ті важелі впливу, які наразі вони мають у ході конфлікту — адже у Вашингтона, здається, слабшають можливості зупинити конфлікт або забезпечити відкриття Ормузької протоки. Країни прагнуть уникнути втягнення у війну, а якщо їхня участь буде неминучою — то лише на власних умовах.
Один із азійських дипломатів зазначив:
– «Ми очікуємо найближчим часом контактів від США щодо потенційних спільних дій у Перській затоці.»
Різке зростання цін на нафту й газ вплине на готовність країни відповідати на подібні запити. Водночас будь-яке відрядження військових або цивільних ресурсів у регіон вимагатиме необхідності:
1. Укладення перемир’я;
2. Підтвердження свободи проходу суден через Ормузьку протоку.
Ці умови висловило джерело Politico. Відзначається, що багатонаціональна коаліція, створена минулого місяця за ініціативою Франції та Великої Британії, вже оголосила припинення вогню та підтвердження цього як необхідну передумову для будь-яких військових дій.
У Вашингтоні європейський дипломат зауважив:
– «Мене здивувало б рішення про активнішу участь, враховуючи ці умови.»
Водночас деякі країни висувають більш чіткі та конкретні вимоги. Представник однієї зі східноєвропейських держав повідомив:
– «Ми ухвалили широкий парламентський мандат на участь у будь-якій операції в Ормузькій протоці, яку вимагатимуть США, враховуючи наші можливості. Іран ми традиційно вважаємо союзником Росії у її агресивній війні проти України і радіємо, що США починають так само це усвідомлювати.»
При цьому він зауважив, що така підтримка для Вашингтона вимагатиме значних витрат:
– «Ми прагнемо бачити в країнах Балтії більше американських військових — у ідеалі найкраща бригада замість одного батальйону або, принаймні, більше батальйонів з більш постійною присутністю.»
Україна наполягає на тому, що її пропозиція надати Сполученим Штатам і державам Перської затоки технології перехоплення дронів залишається в силі, особливо якщо Київ отримає натомість необхідне озброєння.
Український офіційний представник відзначив:
– «Ми готові підтримувати тих, хто підтримує нас. Україна має великий досвід і сучасні технології, зокрема в створенні систем протидії дронам. І США, і наші партнери на Близькому Сході зацікавлені у співпраці з нами, і цей інтерес є взаємним.»
Водночас Білий дім відмовився коментувати, чи готові союзники надати допомогу США у стримуванні ситуації на Близькому Сході.
Війна з Іраном загострила розбіжності серед традиційних і надійних партнерів США, які ще не забули наслідки агресивної зовнішньої та торговельної політики адміністрації Трампа.
Найбільшу готовність європейські союзники демонструють у сферах:
– розмінування;
– забезпечення безпеки в Ормузькій протоці.
Однак Велика Британія, Франція та інші країни повідомили Вашингтону, що не направлятимуть свої військові кораблі, поки не буде досягнуто надійного та дієвого перемир’я між США та Іраном.
Інші держави наразі намагаються залишатися поза увагою, щоб уникнути невдоволення Трампа, проте вони вже втомилися від цієї війни і стурбовані затримками у постачанні американської зброї.
За словами колишнього співробітника Міністерства закордонних справ Фінляндії Джоела Ліннайнмякі,
– «Після кожного припинення бойових дій у війні між США та Іраном неминуче слідує новий етап загострення. Наразі європейські лідери максимально намагаються залишатися непоміченими для Трампа і уникати нових вимог, що передбачають втручання європейських країн у конфлікт.»
Водночас деякі країни балансуватимуть ризики, щоб не бути сприйнятими як надмірно близькі до Сполучених Штатів.
Один із азійських дипломатів підкреслив:
– «Країни Південно-Східної Азії, які підтримували контакти з Іраном під час всього конфлікту, забезпечуючи продовження імпорту нафти, не прагнутимуть залучатись до дій, які можуть розцінюватися як солідарність з військовою операцією США проти Ірану.»
Тегеран уклав домовленості з Малайзією та Таїландом щодо пропуску нафтових суден через протоку, щоб пом’якшити наслідки конфлікту для їх економік.
Ініціативи, в яких беруть участь союзники для запобігання закриттю водних шляхів, не пов’язують із діями безпосередньо США.
У травні Франція та Велика Британія об’єднали близько 40 країн для формування багатонаціональної військової місії, спрямованої на забезпечення безпечного проходу суден через Ормузьку протоку після припинення вогню. Судна країн-партнерів, зокрема Великої Британії, Німеччини та Італії, зараз перебувають на якорі в Аравійському морі в очікуванні стабілізації ситуації.
30 липня Саудівська Аравія оголосила про створення багатонаціональної коаліції з морського захисту. Коаліцію увійшли 14 країн, зокрема Пакистан, Туреччина та Джибуті. Ця група, очолювана Саудівською Аравією, об’єднає ресурси для протидії загрозам світовій торгівлі та збереження міжнародних морських шляхів у Червоному морі, Аденській затоці та Баб-ель-Мандебській протоці.
За інформацією CNN, адміністрація Трампа опинилася у глухому куті в конфлікті з Іраном. Майбутні варіанти для Трампа, здатні змінити ситуацію, здаються малоймовірними:
– ризикувати життями сотень військовослужбовців США під час наземного вторгнення;
– або визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою.
Деякі експерти вважають, що можливою стратегією вийти з цієї ситуації може стати компроміс, при якому:
– США уникнуть визнання стратегічної поразки через ефективний контроль Ірану над протокою;
– Іран, у свою чергу, зможе заявити про збереження свого головного досягнення у війні.
Проте політичний та дипломатичний шлях до реалізації такого сценарію буде складним. Процес деескалації вимагатиме:
1. Розробки плану на майбутнє управління Ормузькою протокою;
2. Ймовірного залучення зовнішніх сил для гарантування безпеки цивільного морського судноплавства.
