Росія роками намагалася підкорити Україну за допомогою політичного тиску, маніпуляцій і економічного впливу, але ці зусилля виявилися безуспішними. Після невдач у дипломатичній та економічній площинах Кремль зробив ставку на військову силу, і Владімір Путін фактично спрямував країну на шлях тривалої війни, не відмовляючись від максималістських вимог щодо України.
Дипломат Валерій Чалий пояснює для 24 Каналу, чому Росія не має наміру завершувати війну дипломатичним шляхом, які небезпеки несе поширення ілюзій про швидке досягнення миру, та що, зрештою, може змусити Путіна зупинитися.
### Вичерпаний арсенал імперії: чому Путін зробив ставку на тотальну війну
Російське військове вторгнення в Україну не стало результатом раптового рішення. Це – логічний наслідок тривалої неспроможності Москви утримувати контроль над сусідньою державою шляхом невійськових методів.
– Росія технологічно відстала від розвиненого світу, що підтверджують, зокрема, провали масштабних проєктів, як-от “Сколково”, яке так і не спромоглося створити навіть власний мобільний телефон без використання китайських комплектуючих.
– Усвідомивши цю відсталість, Кремль вдався до традиційних інструментів часів Радянського Союзу: ядерного шантажу й готовності свого населення масово гинути за владу.
Путін емоційно реагує на тричі зруйновані плани щодо України, які різко вдарили по його іміджу – фундаменті влади в Росії. Спроби поглинути Україну почалися значно раніше 2014 року: провокація на Тузлі у 2003 році, спроби “купити” лояльність під час виборів 2004–2005 років, а також призначення проросійських кадрів на ключові посади. Всі ці м’які та гібридні методи зазнали краху.
За оцінками дипломатів, рішення про застосування військової сили формувалося ще кінцем 2005 – на початком 2006 року. Тоді російські ідеологи, зокрема Модест Колєров, почали активно створювати антиукраїнські наративи, готуючи ґрунт для майбутніх агресій, починаючи з вторгнення в Грузію.
На теперішній час в Путіна немає жодних ефективних альтернатив, окрім застосування грубої військової сили. Він поставив економіку країни на військові рейки, приборкавши фінансових контролерів, і готовий вести війну на виснаження скільки буде потрібно.
### Небезпечна ілюзія переговорів
У момент, коли Росія активно збільшує ескалацію, задіюючи балістичну зброю та стратегічну авіацію, постійні заяви про швидке настання миру у медійному просторі виявляються руйнівними.
– Емоційні гойдалки на фоні постійних сподівань на мир спричиняють психологічне перевантаження населення.
– Поширення інформації про неминучий мир може підривати мобілізаційний дух та викликати хибне відчуття безпеки.
Поки що немає реальних ознак готовності Росії до мирних домовленостей, адже цілі Кремля залишаються незмінними, а масштаби претензій – все більш амбітнішими.
Російська влада тепер претендує не лише на окремі території, а відкрито заявляє претензії на всю територію України. Міністерство закордонних справ РФ вже використовує формулювання про обміни полоненими з територій, які “тимчасово перебувають під контролем київського режиму”, маючи на увазі Київ та західні області.
Путін мріє юридично закріпити нові кордони, що пояснює спроби дещо змінити Конституцію України в частині адміністративного устрою. Видалення згадок про окуповані області в Конституції надасть Кремлю формальний привід виступати з вимогами щодо “законних” прав на ці території.
На тепер переговори можливі лише в гуманітарній площині:
– обміни полоненими,
– повернення тіл загиблих,
– організація точкових гуманітарних місій.
Масштабні перемовини про завершення війни можливі лише тоді, коли агресор зіткнеться з непереборною силою.
### Пастка чужих виборчих циклів
Україна наразі перебуває у часовій пастці, викликаній політикою західних держав. Виборчі цикли у США, майбутні вибори у Франції та Німеччині, а також політичні горизонти 2028 року значною мірою визначають зовнішньополітичний контекст.
– Внаслідок цього українська держава змушена існувати в обмежених часових межах, які суттєво скорочують простір для маневру.
– Хоча Європа і США надають значну фінансову та військову підтримку, Україна фактично веде війну сама.
– Історія свідчить, що без прямого втручання союзників перемогти агресора надзвичайно складно.
– Приклади Фінляндії демонструють, що намагання грати на протиріччях великих держав без прийняття відвертої допомоги може призвести до часткової втрати суверенітету і масового біженства.
Західні партнери продовжують боятися ескалації, відмовляючись, наприклад, від спільного контролю повітряного простору на кордонах України, хоча для цього мають належні технічні можливості. Така пасивність лише підбурює Путіна до подальшої агресії, оскільки він знецінює європейських лідерів і прагне змусити їх поступатися його умовам.
### Як насправді завершуються війни
Помилково вважати, що війна триватиме вічно або що її кінець може бути передбачений за допомогою математичних моделей чи штучного інтелекту. Історичний досвід показує:
– Війни, які нарощують ескалацію поступово, зазвичай завершуються раптово, коли складуться сприятливі умови.
– Зупинка бойових дій станеться несподівано у той момент, коли Росія вичерпає свої ресурси для наступу.
Стратегія РФ, яка базується на заміні втрат живою силою, має свої межі.
– У Росії вартість людського життя традиційно знецінена – суспільство, де втрата півмільйона військових не викликає значних протестів.
– Мобілізація сприймається як незворотна доля.
– Проте війну може зупинити нестача фінансування.
Витрати Росії на оборону вже перевищують 200 мільярдів доларів, а подальше збільшення військових сил може призвести до внутрішнього краху системи.
Щоб пришвидшити завершення війни, Україні необхідно позбавитися пастки очікувань мирних переговорів. Єдина мова, яку розуміє агресор – це мова сили.
– Замість ілюзій про дипломатичний прорив, фокус слід змістити на активні воєнні дії на території супротивника.
– Картографування влучань по території Росії стане найсильнішим аргументом для змушення Москви погодитися на справжній мир.
Лише демонстрація здатності завдавати неприйнятних втрат забезпечить Україні можливість вийти з цієї широкомасштабної війни не з позиції слабкості, а з позиції сили.
