Високі ціни на нафту та часткове пом’якшення санкцій створюють для Росії значні фінансові надходження. Наскільки суттєвою є економічна вигода для Москви та чи дозволять нафтогазові прибутки уникнути стагнації в російській економіці?
—
### Перспективи тривалої війни
Щоденні події війни на Близькому Сході дедалі гостріше змушують суспільство замислитися над справжніми цілями Вашингтона у цьому конфлікті. Якщо у виступах колишнього президента Трампа все ще лунала риторика щодо зміни іранського режиму та можливих переговорів, то нині у Пентагоні все частіше наголошують на виснаженість військової спроможності Ірану як основне завдання.
Таким чином, конфлікт поступово переходить у затяжну стадію без чіткого сценарію припинення бойових дій. Наземна операція наразі не анонсована — принаймні про таке немає відкритої інформації. Іранський режим, попри вагомі втрати, зберігає достатній запас сил для того, щоб уникнути капітуляції. Важливим фактором є контроль Тегераном над Ормузькою протокою, що є вагомим інструментом впливу.
Раптовий шок на світовому нафтовому ринку став несподіваною «подарунком» для Москви. Якщо на початку 2026 року барель російської нафти марки Urals коштував у межах $53–56 (без урахування знижок) при затвердженій у бюджеті ціні в $59, то зараз його ціна перевищила $70. Через перебої з постачаннями з регіону Близького Сходу Індія та Китай активно збільшують закупівлі російської нафти. Вперше за період російсько-української війни США послабили енергетичні санкції щодо Кремля.
Це, безперечно, позитивний сигнал для Москви, але чи стане війна проти Ірану реальним порятунком для її економіки? Розглянемо це питання детальніше.
—
### Значна підтримка для федерального бюджету РФ
На перший погляд, зміна нафтогазової кон’юнктури значною мірою вирішує фінансові труднощі російського бюджету. Спочатку прогнозована ціна в $59 за барель марки Urals видавалася надто оптимістичною, при якій дефіцит бюджету міг досягти $40–70 млрд.
Проте з підвищенням вартості до $70–90 виглядає зовсім інша картина. При умові, що Росія у 2026 році збереже рівень експорту нафти на рівні минулого року — близько 4,8 млн барелів на добу — за $70 за барель додатково до бюджету надійде приблизно $20 млрд, а при $90 — до $55 млрд за рік (порівняно із закладеним планом на 2026 рік).
У Москві вже оголосили про намір розширити поставки нафти для Індії, Китаю та інших ключових покупців. Особливо цінним для Кремля є дозвіл США Індії здійснювати купівлю російської нафти протягом 30 днів. Крім того, Міністерство фінансів США дозволило закупівлю російської нафти, завантаженої на танкери до 12 березня, навіть якщо ці судна перебувають під дією санкцій.
Додаткові $20–55 млрд — це суттєва фінансова підтримка для російського бюджету, враховуючи, що у 2025 році загальні витрати Росії на військові дії в Україні сягнули майже $200 млрд (це становить 7,3 % ВВП або 37 % видатків федерального бюджету РФ).
За своєю природою поточна ситуація дещо нагадує 2022 рік, коли початок вторгнення в Україну викликав різкий шок на ринку енергоносіїв, що дозволяло Росії довго утримувати високі ціни на свої енергетичні ресурси. Однак нині існують суттєві відмінності.
—
### Стагнації уникнути вже не вдасться
Навіть при припущенні, що високі світові ціни на нафту утримаються до кінця року, це не зможе врятувати російську економіку від загрози стагнації. Незважаючи на тимчасове пом’якшення санкцій, Захід не має наміру знімати існуючі обмеження, які, серед іншого, заважають Москві повною мірою реалізувати вигоду від продажу енергоносіїв. При цьому не спостерігається розширення кола покупців: понад 80 % нафти, що проходить через Ормузьку протоку, закуповують ті самі Індія, Китай та інші азійські країни.
Основні виклики для Росії при високих світових цінах:
– Відсутність доступу на західні ринки.
– Пекін та Нью-Делі продовжують наполягати на наданні знижок і визначають жорсткі умови закупівель.
– Розрахунки ведуться у неконвертованих валютах (юанях та рупіях), які важко вивести або використати поза межами китайсько-індійської торгівлі.
Грошові надходження від експорту нафти не повернуть до промисловості сотні тисяч висококваліфікованих фахівців, які покинули Росію, а також не замінять численних загиблих і поранених на фронті. Дефіцит робочої сили є однією з найгостріших проблем останніх десятиліть, обмежуючи потенціал економічного зростання.
Важливо зазначити, що війна на Близькому Сході не відкриває для Росії доступу до західних технологій. Санкції на імпорт мікрочипів, програмного забезпечення, авіаційних комплектуючих та спеціального обладнання для нафтовидобутку залишаються чинними, незважаючи на спроби обходу санкцій через мережі підставних фірм.
Існує також надія, що Ормузьку протоку все ж вдасться розблокувати до завершення конфлікту. Наприклад:
– Якщо буде реалізована ініціатива США щодо організації конвоїв для танкерів.
– Якщо не відбудеться подальше мінування протоки.
Обмеження судноплавства боляче вдаряє й по економіці Ірану, адже він втрачає основний шлях експорту своєї нафти. Можливе розгортання військових кораблів США та союзників для забезпечення безпеки супроводжуватиметься дипломатичним тиском Китаю на Іран. Пекін, який є головним покупцем іранської нафти, а також нафти інших близькосхідних експортерів, має стимулювати Тегеран відмовитись від атак на танкери, навіть якщо бойові дії з обміном ударами триватимуть.
—
### Потреба в підтримці власних санкцій
Отже, війна на Близькому Сході справді сприяє зростанню доходів російської економіки. Водночас говорити про її тривалий рятівний ефект поки зарано, адже істотне скасування санкцій не передбачається, а світові ціни на нафту можуть незабаром знизитися до рівня початку 2026 року.
В інтересах міжнародної спільноти — якнайшвидше завершення конфлікту, з перевагою зміни режиму в Тегерані на той, який не створюватиме загрозу безпеці регіону та буде лояльним до Вашингтона. У такому випадку санкції з іранської нафти можуть бути зняті, що потенційно призведе до падіння світових цін.
Поки цього не сталося, важливо не послаблювати рівень власних санкцій — регулярних ударів по нафтових комплексах, зокрема НПЗ і інших промислових об’єктах Росії.
