Світова увага нині зосереджена на нафтових і газових танкерах, які через конфлікт між Ізраїлем і США з одного боку та Іраном з іншого, втратили можливість проходити через Ормузьку протоку. Цей стратегічний морський шлях є ключовим для експорту близько 20% нафти та скрапленого природного газу (СПГ), що споживаються у різних куточках планети, переважно країн Перської затоки.
Одночасно з цим паралізовано транспортування й інших критично важливих вантажів, зокрема:
– мінеральних добрив, які забезпечують виробництво продуктів харчування у глобальному масштабі;
– харчових продуктів, необхідних для населення країн регіону Перської затоки.
За інформацією аналітиків компанії The Signal Group, що відслідковує морські потоки міжнародної торгівлі, близько 20% світового обігу добрив, таких як аміак, фосфати та сірка, припадає саме на країни Перської затоки.
Особливе значення має експорт карбаміду — одного з найрозповсюдженіших азотних добрив, частка якого з регіону перевищує 50% у світовому масштабі. За даними Bloomberg Intelligence, тільки Катар виробляє приблизно 10% глобального обсягу цього матеріалу. У місті Рас-Лаффан розташований найбільший у світі промисловий комплекс для виробництва СПГ та добрив. Коли енергетична корпорація QatarEnergy припинила роботу через авіаудари Ірану, зупинилося виробництво сотень тисяч тонн активних інгредієнтів, необхідних для виробництва добрив.
З початком бойових дій на Близькому Сході ціни на добрива підвищилися в діапазоні 10-30%. Водночас вони залишаються приблизно на 40% нижчими від показників, зафіксованих у перші тижні після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.
## Війна і її вплив на сільське господарство
Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) інформує, що Ормузька протока щомісяця транспортує близько 1,33 млн тонн добрив. Якщо даний маршрут залишиться закритим хоча б протягом місяця, це може спричинити дефіцит, що, своєю чергою, поставить під загрозу врожаї культур, особливо ті, які потребують інтенсивного застосування азотних добрив — кукурудза, пшениця, рис.
У своїй оцінці Джозеф Ґлаубер, експерт Міжнародного інституту продовольчої політики (IFPRI) у Вашингтоні, наголошує:
– підвищення цін змінить вибір сільськогосподарських культур;
– фермери можливо віддадуть перевагу менш затратним культурам або добривам з нижчим вмістом азоту;
– у бідніших країнах скорочення кількості використовуваних добрив може призвести до зниження врожайності.
Незважаючи на заяви президента США Дональда Трампа щодо близького завершення війни з Іраном, 11 березня Іран здійснив обстріл мінімум трьох суден в районі або поблизу протоки Ормузь.
Аналітики ринку сировини попереджають, що тривала блокада Ормузької протоки негативно вплине на глобальне постачання добрив, особливо в країнах, які значною мірою залежать від імпорту. Зокрема, нідерландський банк ING у ранжирній записці повідомив про потенційну проблему для таких регіонів, як:
– Бразилія,
– Індія,
– Південна Азія,
– окремі країни Європейського Союзу.
Інші провідні постачальники добрив — Росія, Китай, США, Марокко — мають обмежені виробничі потужності, тому їм важко буде швидко компенсувати дефіцит. Джозеф Ґлаубер підкреслює, що:
– азотні добрива можна виробляти у будь-якому місці, де є доступ до природного газу чи вугілля;
– однак високі ціни на енергоносії ускладнюють масштабування виробництва з економічної точки зору.
## Вплив зростання цін на нафту на вартість харчових продуктів
Підвищення цін на продовольчі товари обумовлене не лише дефіцитом добрив, а й ростом вартості палива, яке відіграє ключову роль на всіх етапах виробництва і постачання харчів:
– сільськогосподарська техніка,
– транспортування врожаю,
– переробні підприємства,
– системи зберігання з охолодженням.
Після коливань ціна на нафту марки Brent сягала 119,50 доларів США за барель, але згодом опустилася до приблизно 100 доларів.
Головними споживачами нафти з Перської затоки є країни Азії — Китай, Японія, Південна Корея, де також зафіксовано різке зростання вартості пального. В Індії уряд вже заявив про намір утримувати ціни на дизельне паливо та бензин задля стабілізації внутрішнього ринку.
## Ризики для країн із високою залежністю від імпорту
Насамперед від дефіциту добрив і подорожчання енергоносіїв постраждають найбідніші країни і ті, які суттєво залежать від імпорту продовольства та агрохімікатів.
Особлива вразливість притаманна Індії — країні, що імпортує до двох третин необхідних азотних добрив і значну частину карбаміду з країн Перської затоки. Наступний сезон посівів мусонних культур підготувався, але нестача добрив може суттєво підвищити витрати на вирощування рису, пшениці та інших життєво важливих злаків, що впливатиме на 1,45 мільярда населення країни.
Бразилія, один з провідних світових експортерів сільськогосподарської продукції, покриває близько 40% потреб в азотних добривах шляхом імпорту карбаміду з регіону Перської затоки. Надалі переривання постачання загрожує врожаю сої та кукурудзи, що особливо критично за умов обмежених запасів.
Довгострокові ризики найбільше стосуються країн на південь від Сахари. Для багатьох з них обсяг використання добрив уже є критично низьким, а невелике подорожчання може змусити малі фермерські господарства ще більше скоротити їх застосування. Це, у свою чергу, знизить врожайність і посилить проблему хронічного голоду.
Країни Перської затоки, які імпортують до 90% споживаної їжі, залежать від стабільності судноплавства через Ормузьку протоку. У разі тривалої блокади запасів вистачить на кілька місяців, після чого можливо запровадження раціонування та організація більш складних і дорожчих логістичних маршрутів.
У Ірані, де рівень інфляції був істотно вищим за 40% ще до початку конфлікту, за даними Bloomberg, зниження імпортних обсягів і подорожчання енергії призведуть до подальшого підвищення цін на продукти й погіршення становища значної частини населення країни.
