Війна на Близькому Сході поступово втягнула Україну у новий геополітичний вузол – при цьому в ролі, яку Київ офіційно не прагнув отримувати. Раптово Іран оголосив, що підтримка України країнам Перської затоки у протидії іранським безпілотним літальним апаратам робить українську територію «законною ціллю» відповідно до 51-ї статті Статуту Організації Об’єднаних Націй (ООН). Формально йдеться про право на самооборону, проте логіка Тегерана у цьому контексті виглядає, м’яко кажучи, дивно: країна, яка довгий час постачає безпілотники для атак на українські міста, тепер звинувачує Україну у порушенні балансу безпекового режиму.
Водночас у самих заявах іранської влади відчувається певна двоїстість:
- З одного боку, звучать погрози на адресу України щодо можливої військової відповіді.
- З іншого – іранські дипломати намагаються зменшити напругу, називаючи участь України у протидії дронам на Близькому Сході «жартом» і «символічним жестом».
Виникає цілком логічне запитання: якщо це жарт, то навіщо оголошувати українську територію «законною військовою ціллю»?
В умовах цієї ситуації Україна опинилася у дещо парадоксальному становищі. З одного боку, український досвід боротьби з іранськими безпілотниками стає надзвичайно цінним для держав Близького Сходу. Країни Перської затоки, Йорданія та навіть американські військові дедалі активніше виявляють інтерес до українських технологій перехоплення дронів. Таким чином, Київ фактично перетворюється на одного з небагатьох світових експертів у сфері протидії безпілотникам Shahed. З іншого боку, у Вашингтоні ця ситуація викликає неоднозначну реакцію. Зокрема, президент США Дональд Трамп публічно заявляє, що американська армія «не потребує допомоги Зеленського». Водночас американські військові визнають, що ефективної універсальної системи протидії дронам у світі досі не розроблено.
Своїми роздумами з цього приводу в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при Європейському Союзі у 2008–2010 роках – Андрій Веселовський.
Пояснення заяви Ірану
– Неочікувана заява Ірану: посилаючись на 51-шу статтю Статуту ООН, іранська влада оголосила, що розглядає українську територію як можливу зону військових ударів через нібито допомогу України Ізраїлю в збиванні іранських безпілотників. Однак мова скоріше про те, що українські фахівці допомагають країнам Перської затоки протидіяти цим дронам. Що означає ця заява?
– Чесно кажучи, сама іранська заява має значний маніпулятивний характер із кількома шарами інтерпретації:
- Питання щодо можливостей України та Ірану.
- Оцінка дій Києва: чи справді він допомагає країнам регіону, і чи є ця допомога ворожою по відношенню до Ірану.
Насправді ситуація значно простіша. Якщо українські технології або експерти сприяють збиванню дронів, які летять на цивільні об’єкти, то це фактично врятовує життя. На цьому можна було б і завершити обговорення. Проте за цією заявою стоїть інша, ширша історія.
Україна європейська держава, і до цього часу Іран не погрожував ударами по території країн Європи. Тепер же, оголосивши про можливі удари по українській території, він, фактично, робить перший крок до розширення стратегії залякування на весь європейський простір. Адже територія України є частиною європейського континенту. Якщо ракета може досягти Києва, вона здатна літати й до інших європейських міст.
– Чи можуть ці погрози втілитися у реальні дії?
– З військової точки зору, ця загроза виглядає мінімальною. Іранські ракети не оснащені надзвичайною швидкістю. При перельоті до України навіть слабкопродуктивна ракета долатиме відстань протягом десятків хвилин, у той час як балістичні ракети, запущені з території Росії, долітають за кілька хвилин. Це означає, що Україна має достатньо часу для виявлення і нейтралізації ракетних загроз, а засоби протидії їм поступово зростають.
Пояснення іранських погроз тим, що Україна співпрацює з Ізраїлем, також виглядає безглуздо. Україна має й без цієї причини достатньо підстав претендувати на відповідальність Ірану за численні факти:
- Військове сприяння Росії у війні проти України.
- Збиття українського пасажирського літака й неналежне розслідування цієї трагедії зі сторони Ірану.
- Постійна антиукраїнська пропаганда.
Ці питання українська дипломатія продовжує активно порушувати на міжнародній арені. Проте наразі важливіше не зациклюватися на цій заяві, адже хоча вона неприємна, вона все ж не є головним викликом для національної безпеки.
Мета іранської заяви
– З огляду на політичний контекст, навіщо Ірану робити таку заяву і посилатись на 51-шу статтю Статуту ООН? Які цілі стоять за цим кроком?
– Політично це є елементом залякування та спробою розширити поле конфлікту. Насамперед це пов’язано зі складною ситуацією щодо Сполучених Штатів.
Ідеальний сценарій для США передбачав би проведення військової операції проти іранської ядерної інфраструктури з подальшим завершенням історії. Втягування у конфлікт інших держав – це ускладнення, особливо коли мова йде про країни Перської затоки, потім ширший спектр союзників, а тепер – і Китай.
Президент США нещодавно закликав Пекін долучитися до морської операції проти Ірану, що можна розглядати як дивну дипломатичну тактику: неначе намічається ультиматум, що без участі Китаю офіційний візит президента США до Пекіна може не відбутися.
Таким чином, підвищення кількості залучених у конфлікт держав ускладнює побудову простої пропагандистської картини із чітким поділом на «добро» та «зло». Саме це слугує логікою Тегерана.
Чому саме Україна?
– Якщо Іран прагне втягнути у конфлікт більше країн, чому він почав саме з України? Чи це пов’язано з російським фактором?
– Радше з американським. Україна – союзник Сполучених Штатів.
– Але Дональд Трамп не завжди так це визнає?
– Риторика риторикою, але у реальній зовнішній політиці все трохи інакше.
Трамп апелює до тем Ірану, Китаю і України, іноді подаючи Україну як проблему для Заходу. Проте це лише політична гра. Україна залишається важливою складовою американської зовнішньої політики, адже без неї неможливо говорити про російську загрозу, яка у перспективі може поширитися далі.
Згадаймо також геополітичні реалії: погрожувати Німеччині, Франції або Туреччині – надзвичайно ризиковано, адже всі ці країни є членами НАТО або мають важливе регіональне значення. Україна ж, з точки зору певних політичних акторів, є більш зручною мішенню для риторичних атак, що і підтверджується прикладами з публічних заяв.
Правова підоснова 51-ї статті Статуту ООН
– Чи застосовна 51-ша стаття Статуту ООН у випадку Ірану? Чи може Іран реально посилатися на неї?
– У розширеному тлумаченні – так. Аналогічно до того, як Україна посилається на цю статтю, обґрунтовуючи претензії до Білорусі за співучасть у агресії проти України (через допуск російських військ для вторгнення у 2022 році).
Згідно з логікою Ірану:
- Ізраїль нібито завдав удару по Ірану.
- Україна допомагає Ізраїлю політично, військово-технічно та угодами.
- Значить, Україна вважається країною, що допомагає ворогу Ірану.
Якби Іран напав на Ізраїль, запитання було б іншим. Наразі ж офіційно виглядає так, що Ізраїль завдав удару і заявив про це відкрито, тому Іран формально може «притягнути» 51-шу статтю. Її зручність полягає у можливості кожній стороні пояснювати свої дії самообороною. Водночас стаття сама по собі нічого суттєвого не вирішує.
Контакти України з Ізраїлем
– З’явилася інформація, що прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу нібито звернувся щодо переговорів з президентом України Володимиром Зеленським з теми протидії дронам. Відомо, що Україна роками намагається активізувати співпрацю з Ізраїлем у військово-оборонній сфері, однак ізраїльська сторона не демонструє великого ентузіазму. Чи можна очікувати зрушень на цьому фоні?
– Насамперед хотілося б побачити офіційний текст звернення, оскільки інформація походить переважно з коментарів. Важливо зрозуміти природу звернення: прохання, пропозиція чи заклик до співпраці; а також його обсяг – чи йдеться про персоналії, технології, навчання чи консультації.
Також варто врахувати контекст:
- Американці не будуть задоволені активною військовою співпрацею між Ізраїлем та Україною.
- Росія також проти такого розвитку подій.
Оскільки Ізраїль певною мірою залежить від США та має складні стосунки з Росією, реальної потужної військової співпраці очікувати не варто. Найімовірніше, це демонстративний крок, спрямований на внутрішню аудиторію Ізраїлю, аби показати, що питання протидії дронам опрацьовується, оскільки в суспільстві виникають запити про використання українських антидронових технологій.
Загальна підтримка політики Нетаньягу на рівні близько 74–75% серед населення Ізраїлю також свідчить про його політичну стійкість, незважаючи на триваючі кримінальні справи.
Залежність Ізраїлю від Росії
– Відомо про залежність Ізраїлю від США, однак існує й вплив з боку Росії. У чому він проявляється?
– Російська Федерація і досі суттєво присутня на Близькому Сході як у політичній, так і в економічній площинах:
- Нове сирійське керівництво нещодавно двічі відвідувало Москву.
- Росія активна в Іраку, Туреччині та країнах Перської затоки.
- Росія відіграє важливу роль у форматі ОПЕК+.
Хоча вплив росіян дещо знизився, вона вистояла в позиційній боротьбі, зайнявши значущі ніші як на енергетичному ринку, так і в регіональній політиці.
Тут також варто пам’ятати про шиїтські угруповання, які залишаються частиною регіонального балансу, включно з «Хезболлою» та пов’язаними рухами.
Ставлення Дональда Трампа до допомоги України
– Президент України Володимир Зеленський зазначав, що раніше США зверталися по допомогу у протидії дронам Shahed. Проте Дональд Трамп публічно не раз заявляв, що американська армія «не потребує допомоги Зеленського». У чому причина такої демонстративної відмови?
– Публічні заяви Трампа слід розглядати як елемент іміджевої політики. Він:
- Ігнорує і відмовляється від допомоги публічно.
- Водночас насправді приймає і оцінює таку допомогу.
- Публічна риторика покликана не показувати зовнішнім глядачам, що потужна держава може отримувати підтримку від меншої країни.
У приватних бесідах із Путіним, як стверджують, Трамп висловлюється інакше, пропонуючи Україні спочатку розв’язати власні проблеми.
Однак, незважаючи на цю риторику, ситуація може кардинально змінитись, і Трампові може знадобитися допомога навіть від Росії, якщо Іран виявиться складнішим супротивником, ніж передбачалося.
Потенційна співпраця Кремля з Вашингтоном щодо Ірану
– Останнім часом з’явилися чутки, що Кремль пропонував перевезти до Росії іранський збагачений уран, і що Трамп нібито відмовився від цієї допомоги. Чи є ймовірність, що Трамп все ж змушений буде звернутися до Путіна?
– Важливо розуміти, що Росія не просила прямо зняти санкції, а демонструє здатність грати регіональну роль.
Наприклад:
- Трамп нещодавно звернувся до Путіна з питання дозволу на продаж російської нафти.
- Росія офіційно засуджує санкції як незаконні.
- Водночас на практиці переговори відбуваються таємно.
У цьому контексті Росія може посилити свій вплив у регіоні, контролюючи, наприклад, Ормузьку протоку, блокує або пропускає танкери, що суттєво впливає на світові ринки.
Можливий сценарій, за яким Трамп публічно оголосить, що Росія допомагає стримувати Іран та забезпечує його без’ядерний статус, натомість країни НАТО – ні.
Незабаром стане ясно, як ситуація буде розвиватися політично та економічно.
Наслідки для Трампа і Західних союзників
– Трамп уже застерігає НАТО про «погані часи», якщо союзники не допоможуть з розблокуванням Ормузької протоки, утім, реакція союзників залишається стриманою. Як це впливає на ситуацію?
– Справді, більшість країни відмовляються брати активну участь:
- Японія і Австралія відмовилися направляти кораблі.
- Німеччина Трампу не зверталася, знаючи позитивну відповідь.
- Прем’єр Великої Британії Кір Стармер офіційно заявив про непланування повної участі у операції, звернувшись до парламенту.
Внаслідок цього Трамп перебуває у складній політичній і економічній ситуації. Ріст цін на бензин у США – яскраве тому підтвердження.
У цей момент можливий формування певного пропагандистського альянсу із Москвою, де Путін через дипломатичні канали може запропонувати тиск на Іран для укладення договору про без’ядерний статус.
Ставлення Трампа до України та Росії
– Саме тому Трамп критикує Україну, але майже не зачіпає Путіна?
– Світогляд Трампа базується на уявленні про світ, керований трьома державами:
- Сполучені Штати Америки.
- Китайська Народна Республіка.
- Російська Федерація.
Усі інші мають підлаштовуватися під їхні рішення. Ця політична психологія пояснює його позиції.
Перспективи санкцій і внутрішня політика США
– Західні партнери досить стримано відреагували на рішення Трампа про тимчасове послаблення санкцій проти Росії. Чи повернуться санкції після завершення місячного терміну, або можливо, це стало початком їх скасування?
– Сценарії можуть бути різними:
- У разі політичної кризи в Ірані і приходу більш поміркованих сил швидке повернення нафтовидобутку та кращі перспективи скасування санкцій.
- Якщо ж конфлікт загостриться, а антиурядові рухи в регіоні поширяться, ситуація буде складнішою і може спонукати Трампа повернутися до Росії за додатковою підтримкою.
Враховуючи внутрішній політичний клімат США, події тільки починаються, і передбачати далекі перспективи наразі зарано.
Втім, вже можна говорити, що політика Трампа демонструє частині політичної еліти США його низьку відповідність рівню посади і неспроможність стабільного забезпечення глобальних інтересів США.
