Тема завершення війни в Україні знову відходить на задній план. Після певних сподівань на досягнення домовленостей стало очевидним, що припинення вогню у найближчій перспективі не передбачається. Коли ж воно настане? На мою особисту думку, виходячи з аналізу подій та спостережень за російською політичною ситуацією, існує три ключові фактори, які визначатимуть кінець війни.
- Смерть або усунення від влади Володимира Путіна.
- Вичерпання Росією ресурсів, необхідних для продовження війни.
- Повсюдне виснаження російського суспільства та розчарування у ідеї окупації України.
Розглянемо кожен із зазначених факторів детальніше.
-
Впевнено можна стверджувати, що Володимир Путін має параноїдальні риси та психопатичну одержимість ідеєю знищення української державності в тій чи іншій формі. Це прослідковується через низку ознак, які заслуговують окремого детального аналізу. Володимир Путін ставиться до України особливо — жодна інша країна не викликає у нього бажання посилатися на історичні договори, які датуються чотирма століттями тому, чи згадувати половців. Війна проти України, насамперед, є його особистою забаганкою. Він продовжуватиме конфлікт доти, доки має можливість це робити. Лише відсутність Путіна на політичній арені здатна припинити війну з приблизно 99% ймовірністю. Проте тривалість його перебування при владі ніхто не може передбачити — можливо, це станеться найближчим часом, а може тривати ще п’ятнадцять років ізоляції та безглуздого занурення в минуле. Прогнозувати важко.
-
Прагнення Путіна наштовхується на межі ресурсного забезпечення війни. Перед атакою Трампа на Іран просвіт у фінансових можливостях Росії був очевидним — на початку 2026 року ресурси країни наближалися до виснаження. Статистичні дані за січень і лютий свідчили про фінансову катастрофу. Через величезний бюджетний дефіцит було необхідно скоротити витрати на 10% уже на початку березня. Майже всі ключові галузі економіки країни зазнали значного спаду. Бюджету не вистачало навіть на виконання військових замовлень, внаслідок чого деякі оборонні підприємства зменшили обсяги виробництва. Все вказувало на те, що Путіну доведеться незабаром призупинити війну, що давало певну надію на закінчення бойових дій вже цього року. Однак неочікувано на допомогу прийшов Дональд Трамп, який скасував санкції проти російської нафти. Це може дозволити Росії стабілізувати власне економічне становище і відвернутися від прірви фінансового колапсу. Наслідок цього залежить від тривалості конфлікту в Ірані та від того, чи поверне Трамп санкції проти російських енергетичних ресурсів.
- Важливо зрозуміти, що Путін не міг би вести війну з Україною, якби ця ідея була б зовсім непопулярною серед російського населення. Для цього тривалий час використовувалася пропагандистська машина, яка системно дегуманізувала українців, просувала меседжі про нібито відсутність української культури та мови, запевняла, що вся ця ідея є штучним вигадом, створеним німецькими шпигунами на чолі з Леніним, щоб завдати шкоди Росії. Основна мета полягала у виправданні знищення або примусового асимілювання українців. Внаслідок цього в 2022 році «братський народ» на більшості підтримав вторгнення в Україну.
Однак через чотири роки ідея продовження війни та окупації України має значно менший рівень підтримки в Росії. Навіть на провоєнних платформах під впливом Z-каналів відчувається масова втома від позиційної безперспективної війни. Чимало оглядачів прямо зазначають, що конфлікт втратив сенс і вичерпав себе. На фронті через активне використання дронів встановився позиційний глухий кут, Росія зазнає величезних втрат. Просуватися вперед неможливо, а продовжувати п’ять років жертвувати солдатами — безглуздо. Навіть прибічники Кремля у Z-блогерському середовищі визнають, що заявлені Путіним цілі «спеціальної військової операції» нездійсненні, і настав час зупинитися. Ці думки широко обговорюються і цитуються в медіа.
Війна, коли більшість населення виступає проти неї, неможлива за умов, якщо диктатор хоча б трохи зацікавлений у стабільності власної влади. Жодна автократія не втримується без потужної підтримки суспільства. Отже Путін буде змушений зупинити бойові дії, якщо його підтримка всередині країни впаде до катастрофічного рівня. Ідеальными є такі умови, коли навіть згадка про конфлікт з Україною викликатиме огиду та відразу у громадян Росії, щоб ніхто навіть не смів дивитися у цьому напрямку.
Отже, тільки коли другий і третій фактори досягнуть критичної межі, можна буде очікувати реальних кроків із боку Путіна в напрямку миру. Наразі проглядається лише слабкий промінчик надії — тенденції до виснаження ресурсів та зростання втоми від війни присутні, але недостатні, аби зупинити одержимого ідеєю війни психопата.
Щодо можливості здати Донбас чи здійснити якісь компроміси у скороченні української армії, обговорення таких сценаріїв як реальні кроки до миру видається беззмістовним. Лицемір, який одержимий історичними картами XV століття і заперечує існування України, ніколи не задовольниться Краматорськом або іншими містами. Він завжди знайде нові підстави для продовження війни. Вірити, що Путіна можна задовольнити відступом на кілька районів Донецької області, і що він воює лише заради цього, можуть хіба що люди, які нічого не знають і не розуміють про реалії сучасної Росії.
