Життя поза сучасністю: спільнота простих віруючих у західній Україні
Особливості громади в Космирині
На околицях села Космирин, що на заході України, кілька чоловіків вкладають фундамент для будинку. Вони працюють вручну: лопати, тачки, ручний міксер для цементу — жодних двигунів чи електрики.
Ці люди не часто погоджуються на фотографії — у їхній вірі заборонено зображувати будь-що, навіть ікони чи портрети. Вони вважають, що створення образів порушує Другу Заповідь і відволікає від істинної віри.
Вони називають себе «простими віруючими» (українською – «віруючі простаки») або просто «віруючими». Їхній спосіб життя базується на суворому дотриманні Божих заповідей і дистанціюванні від світу сучасного. Ці люди не користуються електрикою, а пересуваються конями та візками.
Традиції та сучасні зміни в спільноті
Василь Рашидов, один із неформальних лідерів громади, розповідає, що віра і молитва — у центрі їх щоденних справ. Проте навіть тут відбуваються зміни:
- Світло в будинках забезпечують лампи на сонячних батареях замість керосинових ліхтарів.
- Замість сучасних мобільних телефонів використовують старі кнопкові, “бо вони лише для розмов”, — каже пан Василь.
Всього в громаді близько 2000 осіб, яких у їхніх селах називають “кашкетниками” через плоскі кепки, що носять чоловіки. Жінки ж відрізняються хустками, які одружені зав’язують позаду, часто поверх акуратно зібраного пучка, а неодружені можуть залишати один кут хустки вільним.
Розподіл ролей у родині
Чоловіки відповідають за роботу та будівництво для великих сімей, жінки ж рідко працюють поза домом, присвячуючись вихованню дітей і господарству. Народжують найчастіше щороку, вважаючи це даром і обов’язком перед Богом. У спільній молитві жінки беруть участь нарівні з чоловіками.
Історія виникнення руху
Історик Володимир Мороз розповідає, що громада сформувалася в середині 1970-х серед п’ятидесятників України. Її засновник — Іван Деркач із Космирина, якого послідовники вважають пророком.
Іван Деркач проповідував відмову від електрики, техніки та міського способу життя, вбачаючи в цьому перепони до духовної чистоти. Він також наголошував, що жінки мають віддавати роль народження дітей, «як земля приносить плоди». Сам Іван мав 16 дітей — взірець для громади.
Сім’я, школа та виклики
За великими сім’ями стоять і практичні переваги.
- Батьки, які мають трьох або більше дітей до 18 років, звільняються від обов’язкової військової служби.
- Однак велика кількість дітей створює проблеми з перевантаженістю шкіл, особливо в Космирині та сусідньому селі Стинка.
У цих селах одна школа на 180 місць приймає понад 420 учнів. Наслідком цього є відсутність їдальні та потреба у масштабному ремонті, який коштуватиме понад 5 мільйонів доларів, а бюджет громади — лише близько 900 тисяч. Держава зосереджена на війні, тому навряд чи виділить кошти.
Обмеження у навчанні
Після дев’ятого класу освіта для дітей громади, як правило, закінчується. Святкування, концерти і позашкільні заходи вважаються світськими і відволікають від віри.
Розповідь родини Сиянчуків
Микола Сиянчук, 44 роки, з села Сновидів, та його дружина Ольга, 34 роки, вже п’ять років разом. Вони відновлюють старий будинок і виховують трьох дітей, очікуючи на четверту дитину навесні.
Для серйозних медичних питань, у тому числі вагітності, вони консультуються з лікарями, які користуються сучасними технологіями.
Побут і господарство
- На подвір’ї площею один акр утримують близько 20 вуликів;
- Вирощують фруктові дерева, кукурудзу, картоплю, виноград і навіть кавуни;
- Кури вільно бігають, забезпечуючи сім’ю яйцями та м’ясом.
Микола працює будівельником — як і більшість чоловіків у громаді. Коли заходить вечір, він запалює лампу на сонячній батареї. Родина збирається на молитву й вечерю — тут час вимірюється не годинниками, а природними циклами.
Війна поруч
Всі сім сіл, де живуть віруючі, лежать уздовж Дністровського каньйону — території, якою ворог користується для запуску ракет і дронів. Частинки перехопленої зброї іноді падають у сусідні села.
Під час найбільшого обстрілу Львова 5 жовтня вибух пролунав так близько, що у будинку Сиянчуків затріщали вікна. Микола згадує: «О 7:30 ранку я вперше побачив російський дрон Шахед, який пролітав прямо над нашим селом. Того дня ми збиралися в молитві за Україну.»
