31 жовтня в Новомиргороді Кіровоградської області відбувся автопробіг та акція підтримки полонених і зниклих безвісти військових
Уже кілька місяців у Новомиргороді проводять акції на підтримку наших захисників, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти. Цьогорічна подія відбулася 31 жовтня і зібрала близько 30 учасників, які спільно нагадали про долю своїх рідних та соратників.
Як проходив автопробіг та акція: деталі від організаторки
Ольга Кравченко, одна з організаторів заходу, розповіла, що акція стартувала зранку о 10:00 і тривала близько години. Учасники стояли з прапорами та портретами героїв, тримали плакати з написом «Підтримай, сигналь». Такий формат заходу уже став традиційним з грудня 2025 року і покликаний нагадати про тих, кого війна залишила в невідомості.
Учасники акції в Новомиргороді тримають таблички із написом «Сигналь». Фото: Ольга Кравченко
Історії, що не дають забути: особистий погляд учасників
Особливу увагу привертають розповіді близьких, які діляться болем розлуки та надією на повернення. Зоя Жученко, учасниця акції, підтримує свого брата Владислава Лісового, відомого під позивним «Фокс».
Вона розповіла:
«Владиславу 25 років, ми з ним майже ровесники, завжди були дуже близькими. У березні 2024 року він пішов служити до 38-ї бригади морської піхоти й виконував завдання на різних фронтах — від Донецька до Харкова.»
Останній контакт із Владом був 13 серпня 2026 року рано вранці. З 14 серпня зв’язок зник, і 18 серпня його офіційно внесли до списку зниклих безвісти. Ще 21 серпня родина отримала сповіщення про можливу загибель через авіаційний удар.
«Це неймовірно тяжко — прийняти ймовірний сценарій загибелі, адже ми досі живемо з надією, що він може бути живим, можливо, в полоні. Навіть ця маленька іскра надії тримає нас.»
Зоя Жученко тримає прапор із зображенням братa Владислава Лісового – «Фокса». Фото: Ольга Кравченко
Важливість пам’яті та підтримки
Для багатьох родин зниклі безвісти — це не просто статус, а живий біль, який супроводжує їх щодня.
- Це очікування відповіді, що тримає у напрузі.
- Це думки про те, чи живий їхній близький.
- Це невідступна віра у повернення.
Зоя пояснює, чому продовжує виходити на такі акції:
«Безвісти зниклий – це людина, на яку чекають. Сім’я не перестає думати про нього, не дає йому забутися у світі.»
Інші учасники акції: історія Надії Іванової
Ще одна гірка історія належить Надії Івановій, яка шукає свого 36-річного сина Олександра Іванова.
«Олександра призвали 17 серпня 2024 року до 125-ї Херсонської територіальної оборони. Він вважається зниклим безвісти з 13 січня 2026 року, після зникнення в Харківській області. Ми чекали, сподівалися і досі віримо, що він повернеться живим.»
Надія Іванова тримає прапор із зображенням сина Олександра Іванова. Фото: Ольга Кравченко
Наступні кроки: планування майбутніх акцій
Організатори вже анонсували, що наступна зустріч відбудеться 14 листопада. Вони сподіваються, що все більше людей долучатимуться до цих ініціатив – адже підтримка та пам’ять про кожного захисника важливі.
