У Кропивницькому провели прощання з трьома військовими, які захищали Україну.

Кропивницький попрощався з трьома героями, які загинули, захищаючи Україну

20 жовтня у Кропивницькому відбулася болюча церемонія прощання з трьома українськими військовослужбовцями — старшими солдатами Олександром Дяченком, Григорієм Мовчаном та солдатом Віталієм Романовим. Вони загинули, боронячи нашу державу від російської агресії, залишивши по собі світлу пам’ять і біль у серцях близьких.

Життєвий шлях Олександра Дяченка

Олександр Дяченко народився 7 жовтня 1998 року в Кропивницькому. Навчався у школі № 13, де отримав міцний освітній фундамент, а згодом опанував професії в училищі № 8. Після служби за контрактом у Збройних силах України він став майстром — номером обслуги самохідного артилерійського взводу.

Олександр відзначався сумлінністю та відданістю службі, що підтверджувалося почесними нагородами й популярністю серед побратимів. На жаль, 3 жовтня 2026 року він загинув під час виконання бойового завдання біля села Никифорівка Донецької області, залишивши у пам’яті рідних образ люблячого сина, надійного брата та вірного товариша.

Дорога Віталія Романова: від ремесла до фронту

Віталій Романов народився 5 квітня 1985 року в тому ж місті — Кропивницькому. Його дитинство пройшло у звичайній сім’ї, а шкільні роки припали на навчання у школі № 7. Після здобуття середньої освіти він почав працювати та активно розвивав своє хобі — різьблення по дереву, створюючи унікальні вироби власноруч.

Вже в листопаді 2025 року Віталій вступив до лав ЗСУ, де виконував обов’язки водія розрахунку протитанкових ракетних комплексів. На жаль, 19 квітня 2026 року він загинув під час бойового завдання біля селища Сопич на Сумщині. Для побратимів і рідних він залишився щирою та доброзичливою людиною, яка завжди цінувала сімейні цінності.

Григорій Мовчан — снайпер і вірний захисник

Григорій Мовчан з’явився на світ 23 червня 1980 року в Долинській, але дитячі роки провів у Кропивницькому. Він навчався у школі-інтернаті № 2, а згодом — у загальноосвітній школі села Рибчине. В опануванні робітничих професій допомогло навчання у професійно-технічному училищі № 36, після чого він працював на підприємствах міста.

У липні 2024 року Григорій приєднався до Збройних сил України, служив командиром відділення снайперів і мав почесний статус учасника бойових дій. Він героїчно загинув 12 вересня 2024 року під час операції в Курській області, однак офіційно його вважали зниклим безвісті до жовтня 2026 року, коли підтвердження смерті прийшло через ДНК-експертизу.

Пам’ять про героїв — невичерпне джерело натхнення

Рідні, друзі та колеги згадують Григорія як турботливого сина, вірного друга та мужнього бійця. Вони вважають його прикладом сили і самовідданості, а також людиною, для якої сім’я і обов’язок перед Батьківщиною були понад усе.

Світла пам’ять про цих захисників житиме в серцях усіх українців, а їхні подвиги — служитимуть фундаментом для майбутніх поколінь.