Життя між двома світами: історія Souly — священика з Кот-д’Івуару
Souly — людина, сповнена протиріч і ностальгії. Хоч він і здобув популярність у своїй громаді, серце все одно тягнеться додому. Віддаленість від рідного краю іноді підсилює почуття самотності, навіть якщо навколо багато людей.
Світ власної ізоляції
«Ми всі живемо, кожен у своєму маленькому світі», — зізнається Souly, стоячи на кухні у священицькій резиденції після недільної служби. Його руки тихо мішали в каструлях ароматні страви — тушковану карпа та курку за рецептами, що передалися йому від мами. У процесі він нарізав свіжі інгредієнти для простої, але ситної салатної закуски — огірки, авокадо та червону цибулю.
Щодня Souly закуповує рідкісні продукти, які нагадують про дім: наприклад, копита корови або особливий вид африканського баклажану. Все це він знаходить у невеликих крамницях, де працюють іммігранти з Китаю та Пакистану. Ці деталі роблять його життя більш насиченим і тримають зв’язок з культурою, що здається такою далекою.
Питання про повернення додому, які завжди звучать
В оточенні відсутність рідних місць викликає багато запитань у знайомих і випадкових перехожих. Дехто хоче почути, що Souly ніколи не залишить цю землю, інші — прагнуть впевнитися у майбутньому поверненні: «Коли ти поїдеш назад до Кот-д’Івуару?» — часто запитують вони.
Такі питання іноді здаються символічними, ніби намагаються зафіксувати якийсь момент, підтвердити, що зв’язки не порвані. Однак для самого Souly це нагадування про коріння, які завжди залишаються частиною його життя, навіть якщо дорога назад досі не визначена.
Від маленького села до італійського семінарію: життєвий шлях Souly
Корені та юність
Souly — третя дитина в родині з шістьох братів і сестер. Його батьки: батько — кухар, а мати — господиня дому, мешкали у західній частині Кот-д’Івуару. У дитинстві він навіть і гадки не мав, що життя заведе його так далеко від рідної землі.
У 18 років він вступив до семінарії, де мрії про служіння Господу почали ставати реальністю. Його посвяту відбулися у віці 32 років — цей момент став важливим рубежем, після якого почалася нова глава його життя.
Виклики навчання в Європі
У 2007 році 35-річний Souly отримав стипендію від Ватикану для навчання у Римі, де він міг опанувати магістерську програму з канонічного права. Проте його прибуття до Італії відзначилося низкою труднощів:
- Він володів лише французькою та мовою москкі — однією з офіційних мов Буркіна-Фасо;
- Загубився дорогою від аеропорту до будинку, де мав жити;
- Три перші місяці не полишав інтенсивних занять з граматики — по 7 годин щодня;
Після початку навчання продовжив вивчення мови разом із монахинями та священниками з різних країн — з Африки, країн Східної Європи та навіть Китаю, що створювало колоритну міжнародну спільноту.
Пошуки балансу: навчання, робота та новий дім
Навіть якщо стипендія покривала вартість навчання, Souly зіткнувся з фінансовими викликами: йому доводилося шукати кошти на проживання і харчування. Як вихід, він погодився стати вікарієм у північній частині Італії. З часом обійняв ту саму посаду в одній із чотирьох парафій, де наразі є головним священиком.
Здобуття докторського ступеня 2014 року стало новою віхою — відтоді він вирішив залишитися жити в Італії, відмовившись від повернення в Кот-д’Івуар, хоча тісний зв’язок із батьківщиною ніколи не втрачав.
