Герой з Азовсталі: у Долинській радо зустріли нацгвардійця Дмитра Зайцева після пекла полону
5 жовтня у центрі міста Долинська, що у Кропивницькому районі Кіровоградської області, відбулася теплою зустріч звільненого з російського полону нацгвардійця Дмитра Зайцева. Захисника «Азовсталі», який пережив Оленівку, жорстокі тортури та змушений був ексгумувати тіла своїх побратимів, вітали з квітами та українськими прапорами.
Дитинство, служба та шлях героя
Дмитро народився і навчався в селі Федоро-Шулічине Долинської громади. Пізніше здобув професію помічника машиніста електровоза в Кривому Розі, де й залишився працювати. З 2019 року почав службу у Національній гвардії в Запоріжжі.
«Коли я прийшов до 9-го полку оперативного призначення «Гепард», уже брав участь у п’яти ротаціях у зоні ООС. На останній був біля Широкиного, поруч з Маріуполем. Коли почалася повномасштабна війна — ми обороняли Маріуполь і відступали до «Азовсталі». Туди я прибув 20 квітня 2022 року».
Відкриті рани «Азовсталі» та тяжкі поранення
Під час оборони Маріуполя Дмитро служив стрільцем і отримав поранення на комбінаті «Азовсталь». У травні 2022 року військове командування віддало наказ припинити оборону, аби зберегти життя бійців. Операція тривала з 16 по 20 травня, коли захисники Маріуполя здалися у полон.
«Це був наказ президента України – здатися, щоби врятувати ще більше життів».
Пекло полону: Оленівка, допити і примусова ексгумація
Дмитро потрапив до полону 18 травня. Спочатку його відправили в Оленівку, де він перебував до 20 жовтня 2025 року і був примушений ексгумувати тіла загиблих у Маріуполі.
«Мене записали у список на розкопування, їздив розкопувати померлих побратимів і цивільних. Потім етапом відвезли до Старого Осколу, де я провів 8 місяців у слідчому ізоляторі. Допити супроводжувалися катуваннями – побиття це мінімум. Багато душ не витримували і скоювали самогубство».
Переїзд до Воронежа та очікування визволення
Після Старого Осколу Дмитра перевели у Борисо-Глєбський в Воронезькій області. Там він залишався до моменту обміну. Усюди панували жорстокість і приниження, камери ставали пеклом, а сили тримали лише надією на звільнення.
Зворушлива мить повернення додому
Повернення в Україну відбулося 5 лютого 2026 року, разом із ще 156 нашими захисниками та цивільними. Дмитро, його рідні – мама, сестра, цивільна дружина і донька, чекали цього дня з нерозривним сумом і надією.
«Коли побачив українського військового в білому одязі, не втримав сліз. Це була найщасливіша мить – зрозуміти, що обмін дійсно відбувся».
Історія надії від дружини
Анастасія Сабутська, цивільна дружина Дмитра, розповіла, що інформацію про нього отримували від інших визволених в’язнів, а ще – з повідомлень Червоного Хреста.
«Спершу ми дізналися про його полон, а далі поступово отримували вістки від хлопців, які були з ним у камері. Наступні відправки на обміни були завжди з надією, що повернеться».
Обмін 5 лютого 2026 року: деталі та масштаби
Відомо, що до України повернулися 157 українських громадян — військові та цивільні. У відповідь Росії відправили таку ж кількість осіб. Серед звільнених:
- воїни Збройних Сил;
- нацгвардійці;
- працівники прикордонної служби.
Це були люди різного рангу — від солдат до офіцерів, більшість із них перебували у полоні від часу боїв 2022 року.
Плани на майбутнє
Зараз Дмитро не має жодних конкретних планів, окрім одного — насолоджуватися кожним моментом життя у колі близьких.
Він мріє про спокій і тепло родинного дому, про затишок і можливість відновитися після випробувань війни і полону.
