Неймовірна історія кохання подружжя з Кіровоградщини, яке більше півстоліття разом
Анатолій та Валентина Дмітрієви із села Грузьке на Кіровоградщині – разом вже 56 років. Вони стали свідками багатьох змін у світі довкола, але залишаються нерозлучними. Весілля відбулося 19 січня 1970 року, коли Валентині було всього 18, а Анатолію – 22 роки.
Початок їхньої історії був не з простих, бо традиції та думка батьків не завжди співпадали із бажаннями закоханих. Їх знайомство відбулося у клубі, де вони пів року зустрічалися, доки не настала пора одружуватися. Проте батьки Валентини спершу не погоджувалися віддати доньку заміж, вважаючи, що вона ще молода.
Як кохання здобуло перемогу
Валентина тривалий час не виходила з дому, навіть втекла на кілька днів до родичів у сусіднє село. Анатолій не зміг змиритися з відмовою і вирішив діяти рішуче.
«Я взяв двох своїх друзів і, забравши Валентину із клубу, привів її до свого дому. Моя мама відчиняла двері і запитувала, що трапилося. Я відповів: “Привів невістку”. Вона посміхнулась і запросила заходити,» – пригадує Анатолій.
Зрештою, навіть батьки Валентини змирились і дали згоду на шлюб, і відтоді вона живе у цьому домі вже півстоліття.
Весільна сукня і перші роки разом
Валентина зберігає весільну сукню, пошиту на замовлення в ательє — вона була неперевершеною з трояндами та рюшами, хоч дитячі руки трохи змінили її вигляд. Одягала її лише один раз, у день весілля. У той час Анатолій захоплювався нею, не давав проходу, виявляючи найщиріші почуття.
«В її довгій косі, яка спадала нижче пояса, я бачив справжню красу. Вона була для мене найкращою,» – згадує чоловік.
Життя, наповнене любов’ю і сімейним затишком
Подружжя виховало трьох доньок і сина, мають шість онуків. Хоч життя і не завжди було легким, вони разом крокують через роки з повагою та розумінням одне до одного. Їхній секрет щасливого сімейного життя — це:
- щира повага;
- взаємна підтримка;
- спільне прагнення будувати майбутнє.
Син подружжя у березні 2022 року пішов захищати Україну та зник безвісти в липні 2023 року на Донеччині. Незважаючи на біль втрати, батьки несуть у серцях надію і вірять у його повернення.
Слова Анатолія про любов і сім’ю
«Люблю, любив і буду любити, доки є сили. Не можу уявити життя без неї – це ніби кінець світу. Ми створені одне для одного,» – каже він, дивлячись у майбутнє.
