Ще зовсім недавно західні засоби масової інформації переважно ставили питання: чи вистачить Україні ресурсів – зброї, військових сил і підтримки міжнародних союзників – щоб витримати війну з Росією? Втім останнім часом тон публікацій кардинально змінився.
Провідні світові медіа, серед яких The Economist, New York Times та Politico, дедалі частіше звертають увагу не лише на виклики, з якими стикається Україна, а й на проблеми самого російського боку. Серед них:
– невдачі на фронтових лініях;
– економічні труднощі;
– внутрішнє напруження серед російських владних структур;
– прояви поступової втрати Кремлем стратегічної ініціативи.
Проте експерти поки що утримуються від прогнозів про швидке завершення конфлікту або однозначну перемогу однієї зі сторін.
### Україна майже вперше перехоплює ініціативу
В останньому матеріалі The Economist наголошує, що майже через три роки від початку війни ініціатива на полі бою починає повільно переходити до України. Особливу увагу приділено не лише бойовим подіям, а й символічним явищам, зокрема параду 9 травня в Москві. Вперше за довгий час по Червоній площі не проїхала важка техніка, така як танки чи бронемашини.
Російська влада, за версією видання, у страху перед можливими ударами українських безпілотників посилила системи ППО навколо столиці, вимкнула мобільний інтернет і перекинула захисні системи з інших регіонів. Особливої ваги надається заяві Володимира Зеленського про відмову від ударів по Червоній площі під час параду, що видання трактує не лише як інформаційний тактичний хід, а й як індикатор зміни співвідношення сил і ризиків у війні.
– На фронті Росія виглядає невдалою:
– весняний наступ не дав видимих результатів;
– у квітні російські війська вперше за тривалий час втратили більше територій, ніж здобули.
Військовий історик Лоуренс Фрідман охарактеризував ці події як “переломний момент”.
Одним із нових елементів війни залишається конфлікт дронів. За оцінками The Economist:
– приблизно 80% російських втрат зараз пов’язані саме з ударами українських безпілотників;
– українські дрони стають дедалі складнішими, вони функціонують майже автономно та важче піддаються глушінню й збиттю;
– удари по об’єктах на території Росії – нафтобазах, аеродромах, логістичних центрах – відбуваються дедалі далі від лінії фронту, іноді майже за дві тисячі кілометрів від кордонів.
Аналітик Сет Джонс підкреслює, що такі удари не лише завдають економічної шкоди, а й істотно впливають на громадський настрій у Росії.
### Внутрішні зміни в Росії: замість “ми” – “він”
Інша публікація The Economist присвячена не фронтовій ситуації, а внутрішньополітичним процесам у російській владі. Автором матеріалу є колишній високопосадовець РФ, який звертає увагу на зміну психологічної установки еліт:
– війна дедалі менше розглядається як спільна справа;
– раніше її називали “наш проєкт” із використанням слова “ми”, тепер все частіше лунає формулювання “його історія”, маючи на увазі особисто Володимира Путіна.
Водночас автор підкреслює, що це не означає відкритого спротиву Кремлю. Проте політична система втрачає здатність чітко пояснити свій напрямок руху та бачення майбутнього.
Зазначені зміни пов’язані з кількома ключовими факторами:
1. Зростаюча ціна війни – вона відчутна через інфляцію, підвищені податки, посилення цензури та погіршення інфраструктури.
2. Перерозподіл власності – за даними видання, приватний бізнес втратив активи приблизно на 5 трильйонів рублів, які були передані державі або структурам, близьким до влади.
3. Зміни міжнародної ситуації – Росія, прагнучи послабити західний світ, сама опинилася в оточенні, де її колишні переваги втрачають дію; Європа знизила енергетичну залежність, а вплив Москви в світі слабшає.
4. Посилений внутрішній контроль без належної компенсації – раніше існував негласний компроміс, коли влада обмежувалась непоінтруванням у приватне життя, а населення не втручалося в політику; цей баланс порушений.
У результаті The Economist описує ситуацію як шахову “цугцванг” – коли будь-який хід лише погіршує загальний стан системи.
### Питання переможця залишається відкритим
Поряд із такими оцінками, медіа стримано ставляться до перспектив швидкої перемоги України. Зокрема, The Kyiv Independent застерігає від надмірного оптимізму, підкреслюючи:
– критично довгу лінію фронту, що перевищує тисячу кілометрів;
– постійний дефіцит мобілізованих військових резервів;
– пошук росіянами уразливих місць, особливо на північних напрямках – в Сумській та Харківській областях;
– адаптацію Москви до тактиці “війни дронів”.
Значна проблема для України – мобілізація: п’ятий рік триває масштабний конфлікт, втрати постійно доводиться поповнювати, а соціальна напруга всередині країни зростає.
### Зупинка переговорного процесу: США відходять, Європа шукає нові шляхи
Міжнародний контекст війни також динамічно змінюється. За інформацією New York Times, Україна все менше покладається на США у ролі головного переговорника щодо завершення війни. Останні процеси у переговорах фактично застигли після ескалації на Близькому Сході, яка відвернула увагу Вашингтона на інші конфлікти.
У Києві це відверто визнають. Президент України Володимир Зеленський повідомляє, що американські дипломати «не мали часу на Україну», а адміністрація Дональда Трампа, за словами Зеленського, навіть більше тиснула на Київ, ніж на Москву.
В умовах цієї ситуації Україна робить ставку на власні можливості. New York Times підкреслює прискорене збільшення власного виробництва зброї, особливо безпілотних літальних апаратів. Посол України в НАТО Альона Гетьманчук відзначає, що українські дрони-перехоплювачі збивають понад 60% російських БПЛА.
Одночасно у столиці визнають, що повністю замінити США, особливо у сфері розвідки та систем ППО Patriot, поки неможливо. Політолог Володимир Фесенко наголошує, що Вашингтон залишається «єдиним справжнім модератором» потенційного мирного процесу.
Зміни спостерігаються і в позиції Європи. Президент Фінляндії Александр Стубб в інтерв’ю Corriere della Sera заявив, що політика США у війні «не відповідає інтересам Європи», тому ЄС слід готуватися до власних контактів із Москвою. Вже обговорюються можливі формати таких переговорів, хоча Стубб не прогнозує швидкого прориву у мирному процесі 2026 року. Схожу думку висловив і голова Європейської ради Антоніу Кошта, який підкреслив потенціал європейського самостійного переговорного треку з Росією.
### Роздратування союзників і зміна тону Києва
Утім, західні медіа також констатують наростаюче роздратування частиною західних союзників через риторику Києва. Politico звертає увагу на те, що президент Володимир Зеленський став помітно жорсткішим у спілкуванні з європейськими партнерами, дедалі публічно виражаючи невдоволення повільністю та недостатньою підтримкою з боку Європи.
Особливо гострою темою залишається питання членства України в Європейському Союзі. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно жорстко розкритикував вимоги Києва щодо прискореного вступу, назвавши навіть 2028 рік недосяжною датою.
За інформацією Politico, напруженість між Києвом і Брюсселем зараз перебуває на рекордно високому рівні за увесь період війни.
Водночас видання пояснює жорсткість Зеленського зростаючою переконаністю України у власній стійкості. Київ дедалі менше сприймає себе лише як прохача міжнародної підтримки, а більше – як державу, яка захищає не лише свою територію, а всю Європу.
– В логіці Зеленського, Європа потребує України навіть більше, ніж навпаки;
– укладені угоди з країнами Перської затоки щодо експорту безпілотників додають чергову впевненість у здатності вибудовувати альтернативні канали підтримки, поза межами західних держав.
### Простір політичної невизначеності
Загальна картина, яку нині формують західні медіа, залишається неоднозначною і суперечливою, але в одному вони сходяться чітко: війна перестає бути простою битвою за домінування, де кожен усюди має визначену сторону.
– Росія не може досягти своїх стратегічних цілей швидко;
– Україна не стоїть на межі поразки;
– переговорний процес зайшов у глухий кут;
– міжнародна коаліція союзників розмивається, втрачаючи консолідовану узгодженість.
Однак головна зміна полягає в тому, що конфлікт перетворюється на арену політичної невизначеності, де переглядаються ролі ключових гравців – України, Росії, США та Європейського Союзу.
