Закінчення епохи Орбана: як угорці відібрали владу у довготривалого лідера
Магія зникла: що сталося з Віктором Орбаном?
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан довгі роки вважався одним із найвпливовіших політиків Європи. Його таланти в розумінні настроїв нації та вміння керувати політичними хвилями приносили чотири блискучі перемоги на виборах поспіль — більше ніж будь-якому іншому лідеру ЄС. Ще до публічних заяв Володимира Путіна чи Дональда Трампа Орбан оголосив ліберальну демократію застарілою.
Проте вчора стало очевидно: колишня чарівність пішла в минуле.
Лідер опозиції Петер Мадяр, якому вдалося домінувати на загальних виборах, назвав цю перемогу справжньою «зміною режиму». Він виголосив перед радісною натовпою: «Ви зробили диво, Угорщина увійшла в історію». Але насправді причина полягала в тому, що Орбан не зміг дотриматись одного важливого правила політики, особливо для популістів: щоб перемогти, потрібно залишатись популярним.
Особистий поворот у політичній драмі
Результат виборів не став ідеологічним землетрусом або перестановкою лівих і правих симпатій угорців. Це було щось набагато особистіше. Люди змінили владу через втомленість від лідера, який уже загубив свій зв’язок з реальністю, загорнувшись у славу та пропаганду.
Імре Карач, ветеран журналістики, який висвітлював кінець комунізму, описав падіння режиму Орбана як «раптове і катастрофічне, як у 1989 році». Однак для тих, хто вірив у зміни, все це було неминуче.
Новий лідер і нове обличчя угорської політики
Петер Мадяр — консерватор і колишній прибічник Орбана — поділяє чимало його поглядів, зокрема щодо імміграції. Але його стиль виявився менш конфронтаційним і більш поступливим. Він обіцяв «гуманну» Угорщину, що живе в мирі з собою і Євросоюзом.
Результат:
- Партія Тісза здобула 138 місць у парламенті — це понад дві третини.
- Fidesz Орбана обмежився жалюгідними 55 кріслами.
- Це стала гучна поразка не тільки для угорського прем’єра, а й для прихильників правого крила в Європі і США, які відчайдушно підтримували Орбана.
Чому популярність Орбана впала?
Віктор Орбан, піонер праворадикального популізму, перестав бути популярним, так само, як раніше це сталося з Янежем Яншою у Словенії. Помилка Орбана полягала у тому, що він переклав всю ставку на пропаганду — «телебачення», і забув про «холодильник» — реальний побут людей. Його політика і політична машина шельмували опонентів, міфічно зображували небезпеки від України й навіть звинувачували опозиційного лідера у крайніх гріхах.
Прикметно, що після тріумфу на виборах 2022 року Орбан обіцяв економічний «золотий вік», але країна загрузла в корупції та спаді економіки. Невелике зростання не врятувало Угорщину від найгірших показників у регіоні, а рівень безробіття сягнув 10-річного максимуму.
Пропаганда проти буденних проблем
Девід Пресман, колишній посол США в Угорщині, описує цю прірву між владою і громадянами так: «Пропаганда не допоможе, коли люди змушені стояти в чергах за медичною допомогою, але бачать палаци і зебр на маєтку прем’єра».
Перед виборами навіть прихильники Орбана зізнавались у занепокоєнні через ігнорування ним насущних питань:
- руйнування шкіл і лікарень;
- банальний дефіцит туалетного паперу;
- невирішені економічні проблеми.
За словами Джона Фанда з National Review, Орбан продовжував «воювати минулу битву», наголошуючи на загрозах війни та безпекових питаннях замість реальних турбот народу. Серед звичних виборців сформувалась думка, що їхнє життя застигло на місці.
Пошук винних і втрата підтримки
Орбан винуватив у проблемах Європейський Союз і війну в Україні. Його спроба списати невдачі на «бюрократію Брюсселя» супроводжувалась посиленою підтримкою фігур як Дж. Д. Венс, який закликав до зміни курсу буквально напередодні виборів.
Однак правду казали і в Брюсселі, і рядові угорці — серед яких навіть раніше лояльні прихильники режиму, котрі втомилися від страху перед війною і нестерпної корупції, що надовго затисла країну.
Що найбільше цінували виборці у Петра Мадяра?
Для багатьох угорців найбільша перевага нового лідера — це те, що він не Орбан. Політичні програми Мадяра з питань освіти, медицини чи євроінтеграції залишались досить розмитими, але контраст із попередником виявився вирішальним.
Музикант Бенедек Сабо, якому 39 років, зізнається:
«Не вірю, що Орбан іде. Шістнадцять років! Здавалося, це ніколи не закінчиться, але все сталося миттєво».
Поведінка ж політика нагадала багатьом «момент Чаушеску» — той випадок у Румунії, коли диктатор усвідомив, що його натовп уже не підтримує, а критикує. Сам Орбан не диктатор, він чесно визнав поразку, але за 16 років правління кардинально змінив країну:
- зруйнував систему стримувань та противаг;
- заселив суди і державні інституції своїми прихильниками;
- контролював більшість ЗМІ;
- офіційно задекларував «неліберальну державу».
Аналіз, проведений американським інститутом Cato, назвав цю модель радше попередженням, а не прикладом для наслідування. Наслідки надмірної концентрації влади, бізнес-клієнтелізму та знищення верховенства права стали уроком, який ще довго вивчатимуть.
Політика єднає колишніх суперників
До 2024 року Петер Мадяр був частиною цієї системи і поділяв дуже близькі до Орбанових погляди. Ветеран журналістики Імре Карач розповів, що ліві й ліберали, незважаючи на сумніви, об’єдналися у головній меті — позбавити влади Орбана.
Саме ця єдність різношерстих опонентів і стала визначальним фактором для історичної зміни в Угорщині.
Угорська політична сцена демонструє, що навіть найдовшовічніший лідер, спираючись хіба на пропаганду, ризикує втратити свій вплив, якщо відключається від реальних прагнень і потреб народу.
