Російські фінансові активи в Європі залишаються неактивними не через відсутність підстав для їх використання, а внаслідок відсутності бажання брати на себе відповідний ризик.
Уже третій рік поспіль Європа веде боротьбу проти російської агресії, оплачуючи війну фактично російськими коштами — власними ресурсами. Загальна сума російських активів, заблокованих на європейському континенті, сягає 210 мільярдів євро. При цьому Брюссель позичив Україні 90 мільярдів євро на ринку, забезпечуючи цю позику за рахунок власного бюджету.
27 серпня чотири європейські держави — Швеція, Нідерланди, Польща та Іспанія — направили листа верховній представниці ЄС із питань зовнішньої політики Каї Каллас і єврокомісарам Валдісу Домбровскісу та Марті Кос із закликом повернутися до обговорення можливостей використання заморожених російських коштів. Перша дискусія запланована на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ у Ірландії 1-2 вересня. Вибір Ірландії як майданчика не випадковий: ця країна очолює Раду ЄС з липня поточного року. Варто нагадати, що попередня спроба вирішити це питання завершилась невдало.
У грудні минулого року ЄС здійснив два послідовні кроки, однак другий з них скасував ефект першого. 11 серпня було застосовано статтю 122 Договору про функціонування ЄС, що дало змогу заморозити російські активи без встановлення строку дії цього обмеження та шляхом кваліфікованої більшості, а не за одностайним рішенням усіх членів союзу. Раніше кожні шість місяців тривалість таких санкцій продовжувалась, а Угорщина та Словаччина могли блокувати їх. З технічної точки зору це був бездоганний хід.
Проте вже за тиждень на саміті 18 грудня лідери ЄС відмовилися скористатися цими коштами й натомість ухвалили рішення про позику у розмірі 90 млрд євро, яку ЄС бере на ринку під гарантію власного бюджету. Угода була офіційно укладена 23 квітня: 30 млрд передбачено для загального бюджету, 60 млрд — для підтримки оборонної промисловості, а фінансування розраховане на два роки.
Блокування можливості використання заморожених активів було ініційоване Бельгією, при цьому вимоги цієї країни містять кілька ключових положень:
– розподілити фінансовий ризик між усіма державами-членами, а не перекладати його виключно на одну країну;
– забезпечити ліквідність Euroclear — інфраструктури, де зберігається 185 млрд із загальної суми 210 млрд євро;
– відповідальність має охоплювати всю суму, а не лише ту частку, яку поступово виділять Києву.
Європейський центральний банк відмовився надавати Euroclear ліквідність за першою вимогою, у результаті чого Польський центр східних досліджень охарактеризував грудневі результати як політичну поразку Європейського союзу. Судячи з динаміки листування, аналогічної думки дотримуються представники Швеції, Нідерландів, Польщі та Іспанії.
Для кращого розуміння контексту: сума у 90 млрд євро покриває приблизно дві третини загальних потреб України на найближчі два роки. У червні міністр фінансів Сергій Марченко під час виступу в Гданську констатував, що на цей рік фінансування забезпечене повністю, проте на наступний не вистачає близько 20 млрд доларів.
Під час саміту Нордично-Балтійської вісімки 23 серпня у Києві президент Зеленський деталізував ці фінансові виклики, зазначивши, що загальний дефіцит Міністерства оборони становить 27 млрд доларів, з яких:
– 20 млрд необхідні до кінця року на виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і компенсації їхнім сім’ям у разі втрати близьких;
– 8-10 млрд потрібні безпосередньо нині, щоб підтримати боєздатність армії у січні та лютому наступного року.
Водночас він виокремив два механізми вирішення проблеми:
1. Прискорення виплат за європейським планом;
2. Залучення заморожених російських суверенних активів.
Вже через чотири дні після цього з’явився згаданий лист. Хоча пряму причинно-наслідкову залежність встановити складно, послідовність подій виглядає показово: конкретизація суми з термінами замість загального прохання про підтримку — це спосіб вивести дискусію у площину, де партнери зобов’язані здійснювати розрахунки.
Тепер кілька слів про природу спротиву Бельгії. Опір має радше репутаційний, аніж юридичний характер. Euroclear — це не банк, а фінансова інфраструктура, яка обслуговує клієнтів із усього світу саме завдяки гарантії безпечного зберігання резервів, без ризику політичного втручання.
Якщо держава дозволить одного разу розпоряджатися чужими суверенними резервами, вона втрачає довіру клієнтів із Китаю, Саудівської Аравії та інших країн, яким надає такі послуги, адже довіра — основа для функціонування Euroclear. Загроза втрати цього іміджу є реальною, а відповідальність за наслідки не ляже на Київ. Крім того, існують і потенційні позови у рамках двосторонніх інвестиційних угод між Росією та Бельгією, зокрема угоди 1989 року.
Разом з тим рішення Ради Європейського союзу містить суттєвий принциповий недолік, про який говорять рідко. В тексті рішення зазначається, що позику у 90 млрд євро буде повернуто за рахунок репарацій, які Росія має сплатити Україні. Хоча ця формула звучить логічно, її реалізація виглядає проблематичною:
– без капітуляції російської сторони або підписання і дотримання відповідного договору Москва не здійснюватиме подібних виплат;
– якщо репарацій не буде, фінансовий тягар ляже на бюджет Європейського союзу.
Відсутність рішення використовувати російські кошти фактично не зберігає їх для потенційного майбутнього врегулювання. Натомість, майбутній боржник змінюється: замість Росії таким суб’єктом стає європейський платник податків, а 210 мільярдів євро продовжують зберігатись і накопичувати відсотки.
Саме з цим питанням відправляються до Ірландії для подальшого обговорення. По суті, справа не стільки в юридичних чи справедливих аспектах, скільки у визначенні того, хто готовий узяти на себе ризик:
– Бельгія відмовляється брати цей тягар на себе в однині;
– чотири інші країни пропонують Єврокомісії схему колективного розподілу ризиків.
Для України важливо зрозуміти, що аргумент справедливості у Брюсселі будуть визнавати, однак саме економічні міркування — потенційні затрати бюджету ЄС у разі затримок — змушують партнерів рахувати гроші.
Поточна перевірка позицій близька: якщо за результатами зустрічі в Ірландії Єврокомісія отримає доручення розробити конкретні варіанти використання заморожених коштів, лист матиме реальний потенціал вплинути на ситуацію. Якщо ж ні — це буде чергова декларація без практичних наслідків, а Україні доведеться й надалі шукати додаткові 20 млрд доларів.
Отже, російські активи в Європі не використовуються не через відсутність правових засад, а через небажання брати на себе політичні й репутаційні ризики. У цей час витрати на російську агресію лягатимуть на плечі європейських платників податків, що і визначає ключовий аргумент України — звернення не до совісті, а до матеріального інтересу партнерів.
