Неоголошена травма: як згадки про події 7 жовтня впливають на нас щодня
Минає вже майже три роки з того страшного 7 жовтня, а я з кожним днем починаю помічати в собі щось надто тривожне. Нові доповіді, свідчення вцілілих, розслідування й аналізи не просто інформують мене, вони ніби занурюють у заново пережиті почуття. Це вже не просто читання новин — це свого роду повторне проживання того жаху в кожному окремому повідомленні.
Тяжкість нових свідчень та їхній психологічний вплив
Нещодавня публікація “Silenced No More: Sexual Terror Unveiled” Комісії з питань злочинів Хамасу проти жінок і дітей лише підкреслила моє відчуття внутрішнього зриву. Це не просто розумовий дискомфорт — це фізичне відчуття зупинки, паніки та смутку, що одночасно прагне викричатися та заховатися. Я уявляла, що вже навчилася стійкості до цих почуттів, проте виявляється, що нестерпна вантаж цих подій повертається до мене знову і знову.
Минуле і його вплив на сьогодення
У моїй родині завжди поважали пам’ять і силу виживання: бабусі та дідусі розповідали про власні переживання в Аушвіці. Страждання, пам’ять і боротьба є частиною нашої ідентичності. Але зараз саме повторення цих жахлива доповідей, їхній аналіз і дискусії вивільняють у мені глибоке почуття неможливості прийняття та емоційного захлеснення. Неодноразові свідчення, аналізи і перехресні дискусії немов повертають щось незцілене всередині мене.
Значення документування та свідчень
Документувати кожну жахливу подію 7 жовтня потрібно ретельно і правдиво. Потрібно почути тих, хто вижив. Докази мають вирішальне значення, як і створення об’єктивної історичної пам’яті. Відповідальність – це те, що повинно супроводжувати ці історії. Але в цьому є і психологічна ціна – жити поруч із безперервним інформаційним шлейфом трагедії.
Подія 7 жовтня перестала бути винятково спогадом. Вона ставала реальністю, що повторюється щодня в інформаційному просторі, неначе постійно відкриваючи незагойну рану крізь потоки цифрових повідомлень.
Незаплановане й невідворотне насичення новинами
Що найбільше збиває з пантелику, так це те, що ми все більше не контролюємо, якою буде інформація, що проникає в нашу свідомість. Майже все наше сучасне життя відбувається в медіаекосистемах, де неможливо вибирати все свідомо. Звісно, коли я читаю свідчення свідомо, це важливо. Але набагато частіше інформація «наживо» з’являється сама, крізь автоматичний потік заголовків, коментарів, новин у соціальних мережах.
Контекст ширшої реальності: хвиля антисемітизму
Самі свідчення жаху 7 жовтня — це ще не все. Як частина цілого, ці повторні повернення збігаються з величезною хвилею післятравматичного антисемітизму, який прокотився світом за ці роки. Занурення у свідчення, розслідування, репортажі відбувається одночасно зі спалахами ворожості у соцмережах, моралізаторськими випадами, обвинуваченнями, прокламаціями, образливими коментарями і вірусними відео, де ізраїльтян піддають публічному цькуванню.
Науковий погляд та реальний досвід
Під час навчання у магістратурі я досліджувала, як терористичні угруповання використовують сучасні медіа для розширення психологічного впливу далеко за межі місця злочину. Подія 7 жовтня стала частиною моїх академічних роздумів. Але найбільш тривожне усвідомлення приходить, коли я бачу, що ці методи впливають і на моє щоденне життя. Знання механізмів не захищає від емоційних реакцій; іноді я одночасно розумію патерн і відчуваю, що застрягла всередині нього. Цей досвід глибоко дезорієнтує.
Про авторку
Карен Кляйн має ступінь бакалавра у галузі комунікаційних досліджень та магістра державного управління зі спеціалізацією в контртероризмі від Університету Рейхмана. Її дисертація присвячена взаємодії медіа і тероризму. У своїх текстах вона досліджує питання ідентичності, пам’яті, екстремізму і підтримки Ізраїлю, спираючись як на науковий досвід, так і на сімейну історію – її дідусі й бабусі пережили Голокост, а сама вона має подвійне громадянство США та Ізраїлю.
