Залишається лише торкатися світлин»: історії родини про Героя України Івана Коцура з Кіровоградщини

Відголоски героїчної долі Івана Коцура: спогади рідних і пам’ять про захисника України

Іван Коцур — тихий герой, який обрав захист Батьківщини замість спокою

Іван Коцур із Кіровоградщини не любив багато говорити про війну. Він мріяв після перемоги повернутися до спокійної праці на землі. Та доля склалась інакше — він загинув під час штурму позицій російських військ на Донеччині у 2023 році.

У 2014-му, коли розпочалася російсько-українська війна, Іван, тоді 23-річний юнак, добровільно пішов захищати рідну землю. З самого початку масштабного вторгнення у 2022 році він брав участь у обороні Вознесенська, де завадив захопленню аеродрому ворогом. Серед героїчних сторінок його служби — оборона Авдіївки та визволення селища Сторожеве у складі 88 окремого батальйону 35-ї бригади морської піхоти.

За мужність і самовідданість Іван посмертно отримав звання Героя України. У третю річницю його загибелі рідні згадували, яким він був і що мріяв здійснити.

Сім’я, що пам’ятає і тримає пам’ять живою

У рідному селі Іванівка Кіровоградської області родина прийшла на могилу Івана — принесли свіжі квіти і мовчки згадували його теплі слова.

“Не думала, що до тебе прийду на могилу. Лишається лише гладити твоє фото”, — розповіла мати, Катерина Коцур.

Іван, відомий на фронті під позивним “Волк”, командував ротою, завжди дбав насамперед про своїх хлопців і лише потім про себе.

“Не хвилюйся, мамо. Ми їх тримаємо, відганяємо назад”, — заспокоював він рідних. Його підрозділ рухався по всій території України. Приїжджав додому та питав: “Що б ти могла мені приготувати?” Борщ у банках, копчене, вареники — все це він возив із собою, дивлячись на 220 побратимів, які чекали у посадці.

Прощання, спогади й останні слова

Дружина Олеся згадує, що Іван ніколи заздалегідь не розповідав, куди саме їхатиме, аби не турбувати родину. Останні його слова були прощальними й наповненими надією:

“Пообіцяй мені не плакати!”, — просив він перед поїздкою. І пояснив: “Бо мене переводять”. А куди — лише мовив: “Туди”. Після цього їхні шляхи розійшлися назавжди. Він загинув, воюючи не за владу чи чиновників, а за нас — донечку, мене та маму.

Як Іван Коцур став військовим

Мама героя розповідає, що спочатку вони мріяли, щоб син обрав життєвий шлях цивільного, працював на землі, проте інше чекало на Івана.

Після закінчення одинадцяти класів у рідній Іванівці, хлопець вступив у машинобудівельний технікум. Там він познайомився з морськими піхотинцями та десантниками, які захоплено розповідали про службу.

“Він казав: ‘Мамо, хочу спробувати себе у військовій справі’. Починаючи з рядового, він досяг звання капітана”, – з гордістю згадує Катерина.

Основні етапи бойового шляху Івана Коцура:

• 2014 — участь у війні з перших днів;
• Оборона Вознесенська у 2022 році;
• Захист Авдіївки;
• Звільнення Сторожевого на Донеччині;
• Командування 35-ю бригадою морської піхоти.

Вшанування пам’яті і визнання героя

Після загибелі родина доклала багато зусиль, щоб вшанувати пам’ять Івана. В Іванівці з’явився білборд із його зображенням, а в школі, де він навчався, встановили меморіальну дошку. У домі рідних тепер є кімната пам’яті з фотографіями й особистими речами, а головною реліквією є орден «Золота Зірка» — вища державна нагорода, якою його посмертно відзначили в Києві на роковини повномасштабної війни.

“Після похорону я створила петицію про присвоєння Івану звання Героя України. Голоси збирали швидко, і вже незабаром він отримав цю нагороду з рук Президента Володимира Зеленського”, — розповідає Олеся.

Донеччина 2023: останній бій і незабутній подвиг

14 червня 2023 року Іван загинув під час мінометного обстрілу під час штурму позицій ворога в селі Старомайорське Донецької області. Йому було лише 33 роки. Його дружина Олеся пригадує той трагічний день, коли Іван ішов попереду своїх побратимів під обстрілом.

“Він командував ротою, і коли розпочався обстріл, не відступив, а став на захист. На жаль, загинув разом із багатьма товаришами”, — згадує вона.

Любов і сімейне тепло, які залишилися назавжди

Олеся часто згадує день, коли вони вперше зустрілись — це було сім років тому. Люди зустрічаються, а справжні почуття пробуджуються миттєво.

“Познайомилися у 2019 – і одразу зрозуміли, що це те саме. Вже того ж року Іван поїхав у зону АТО, повернувся у 2020-му — і ми одружилися. Саме в тому році народилася донечка Вероніка, ім’я ми вибрали швидко, бо воно обом сподобалося”, – ділиться Олеся.

Спадок Івана: спорт і пам’ять у громаді

Катерина Коцур розповідає, що Іван був активним і спортивним юнаком, цікавився різними видами спорту, серед яких:

1. бокс;
2. баскетбол;
3. волейбол.

У пам’ять про сина мама заснувала щорічний волейбольний турнір, який проходитиме саме у день його народження — 2 лютого.

“Іван дуже любив спорт, тому хочу, щоб про нього пам’ятали через цей захід на його честь”, — каже вона.