«Українці мають досвід війни, тому вони здатні створювати фентезі значно переконливіше, ніж поляки», — приблизно таку думку висловив Анджей Сапковський під час дискусії «Фантастика і війна», яка відбулася в межах Міжнародного книжкового фестивалю у Варшаві 2023 року.
Минуло кілька років, за цей час чимало українських авторів, зокрема тих, хто працює у фантастичній традиції, стали військовослужбовцями, і тепер вони не лише метафорично, а буквально протистоять злу. Відтак, перевіряючи припущення Анджея Сапковського на практиці, ми вирішили запитати у письменників про те, який вплив справила війна на їхню творчість, чи вдається писати та планувати щось у таких непростих умовах, а також чи змінилось їхнє ставлення до фантастики як способу осмислення реальності.
Чи пишеться під час війни?
Павло Дерев’янко, автор трилогії-бестселера «Літопис сірого ордену», а також військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов», зазначив, що писати майже не вдається:
- Наразі з’являються лише короткі мілітарні оповідання з елементами горору чи фантастики.
- Одне з них, «Corvus in tenebris», незабаром увійде до нової збірки від спільноти «Бабай» (видавництво «Білка»).
Аналогічну ситуацію описує Артем Чапай — автор численних художніх та нонфікшн книг, перекладач, репортер, мандрівник і військовослужбовець Збройних Сил України:
- Тексти нині переважно короткі за формою.
- Він пояснює: «Написати умовну колонізацію Марсу на тисячу сторінок під час війни, а тим паче перебуваючи на службі, вийде навряд чи.»
- За більш ніж три з половиною роки Артем створив книгу близько 120 сторінок.
Євген Лір — письменник, перекладач, волонтер, військовослужбовець, співзасновник проєктів «Твоя Підпільна Гуманітарка» та «Недописані», автор документального фільму «Могила Тіней», збірки «Підземні ріки течуть» і романів «Степовий бог» та «The FLOOD», розповідає:
- Роман «The FLOOD» він написав перебуваючи на Херсонщині, де інтенсивність бойових дій була меншою.
- Зараз же на Курсько-Сумському напрямку завдань настільки багато, що майже немає часу навіть поспати.
- Тому з літературою працює у форматі стислих заміток та нарисів, до яких планує повернутися пізніше.
Васек Духновський, бібліотекар, письменник, автор поетичної збірки у співавторстві з дружиною Оленкою «Сахар Землі. Чорний, білий, рожевий, хакі» (планується до виходу у видавництві «Твоя підпільна гуманітарка»), військовослужбовець 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», визнає:
- Писати вдається рідко, бо більшість часу просто немає сил.
- Навіть у вільний від служби час хочеться лише лежати і відновлюватися.
Лише Ілларіон Павлюк, письменник, журналіст, автор національного бестселера «Я бачу вас цікавить пітьма» (Видавництво Старого Лева), військовослужбовець ЗСУ, наголосив, що повернувся до активної творчості, коли змінилося його місце служби і він став більше перебувати в Києві:
- Писати йому вдається, хоч і не так часто, як хотілося б.
- У перший рік повномасштабної війни створити тексти не вдавалося, проте з другої половини 2023 року письменник почав поступово відновлювати письмову активність.
- Наразі він працює над науково-фантастичною історією.
Війна і творчість: зміни та вплив
Артем Чапай розповів про власний шлях усвідомлення впливу війни через професійну психологічну підтримку:
- З кінця 2022 року, з перервами, він працює над цим через відеоконсультації.
- За його словами, радикально змінилися стосунки із чоловіками, які не долучилися до Сил оборони. Відносини стали різними залежно від обставин, але досвід війни формує принципово відмінне мислення.
- Через службу стилістика його творчості стала ще лаконічнішою, хоча й раніше він цінував стислість.
Для Євгена Ліра війна докорінно змінила відчуття дому:
- Усе, що він пише, так чи інакше пов’язане з українським Півднем, який нині перебуває в окупації і недоступний для спостережень.
- Тема втраченої містичної землі, насиченої незвіданими таємницями, яка раніше існувала як троп, тепер перетворилася на сувору реальність.
- Його власний бойовий досвід як оператора БПЛА також вплинув на систему цінностей.
- Одним із проектів, який він веде разом із Оленою Герасим’юк, є «Недописані» — присвячений письменникам і діячам культури, які загинули від рук росіян. Збір інформації та спогадів про загиблих допомагають усвідомити масштаби втрат як для літературної спільноти, так і для країни загалом.
- Для нього війна принесла кардинальну зміну: «Письменник тепер не має права говорити лише про себе. Він має бути голосом і пам’яттю інших, чиї життя забрала війна.»
У Ілларіона Павлюка через повномасштабне вторгнення значно змінився початковий задум роману «Книга Еміля»:
- Проект став глибшим і драматичнішим, з елементами трагізму та психологічної інтенсивності.
- Митець прагнув подати відповіді на важливі екзистенційні питання, що відображає зміни світогляду через війну.
- Раніше він планував легшу «чудесну пригоду», однак тепер роман має значно серйозніший характер.
- Хоча попередня його книга «Я бачу вас цікавить пітьма» вже містила глибокі теми, війна внесла у творчість ще більшу гостроту і болісність.
Дімка Ужасний, співзасновник горор-спільноти «Бабай», автор збірки «Скотомогильник» (Видавництво «Жупанського»), військовослужбовець 122-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, розповів про зміну у власній творчості:
- За період повномасштабної війни він написав лише два тексти, що є доволі жорсткими, психологічними, сповненими описів примітивних людських якостей.
- Ці твори не хуліганські, а скоріше похмурі й особисті.
- Письменник відкрив у собі поета — звернувся до поезії, пише злі і відчайдушні вірші, які наповнені рефлексіями про війну.
- Можливо, ці вірші колись увійдуть у збірку.
Васек Духновський відзначає, що війна зробила його більш агресивним, але він намагається зберігати холодний розум і не посвячуватися суто військовому пафосу:
- Зараз він повільно працює над романом про двох військових, які вживають різні наркотики, рефлексують і в той же час намагаються втекти від реальності.
Роль фантастики та її значення
Дімка Ужасний звернув увагу на терапевтичну та ескапістську роль жанру фантастики:
- Фантастика завжди була прихистком для тривожних людей, і нині не є винятком.
- Вигадані світи і персонажі дозволяють тимчасово відірватися від буденної розпачі, страху і безвиході.
- Сам особисто письменник наразі не здатен писати або читати трансляції війни у прозі, бо тема для нього надто близька і болюча.
Проте Ілларіон Павлюк не погоджується з тим, що фантастика є виключно територією ескапізму:
- Він нагадує, що жанрова література дуже різнопланова, і якщо взяти класиків, таких як Рей Бредбері, Кліффорд Саймак або Гарі Гаррісон, у їхніх творах відсутня втеча від реальності.
- Ці твори порушують серйозні проблеми соціального, філософського, морально-етичного та ідеологічного характеру.
- Таким чином, фантастика — це зона глибокого осмислення і усвідомлення, а не просто засіб для втечі.
- Вибух жанрової різноманітності у сучасній літературі не пов’язаний із бажанням тікати від світу.
- Література – це найскладніший метод ухиляння від реальності, набагато простіше, за його словами, перегортати короткі відео в соціальних мережах.
Він додає:
Фантастика — надзвичайно зручний інструмент для висвітлення серйозних питань. Тут можна створити умови, щоб підкреслити важливі аспекти вибору етичної чи неетичної поведінки, запропонувати читачеві зануритися у певний світ і осмислити його.
Навіть якщо це будуть війни темних ельфів з гоблінами в капелюхах, пофарбованих кров’ю, все одно в цьому відображатиметься справжня смерть, справжня агонія, реальне страждання та сльози. Враховуючи те, у якому жанрі подаються переживання, вони залишаються достовірними.
Схожу позицію поділяє й Артем Чапай:
- Він вважає, що speculative fiction у найкращих взірцях слугує засобом пізнання реальності.
- Прикладами є «1984» Джорджа Орвелла, «Клара і сонце» Кадзуо Ішігуро, а також «Людина у високій фортеці» чи «Ubik» Філіпа Діка.
- Для нього фантастика не відокремлена від інших жанрів і служить як метафорою, так і способом прямого письма.
- Артем іноді пише у фотореалістичному стилі, а іноді використовує фантастику.
- Гарна фантастика, на зразок Станіслава Лема, часто виявляється реалістичнішою за поганий нонфікшн.
- Головне — не метод, а якість твору.
Євген Лір також підкреслює:
- Зараз неможливо узагальнювати всю українську фантастику, адже вона переживає розквіт і сяє яскравіше, ніж будь-коли.
- Українська фантастика має власний літературний процес, що базується не лише на перекладах, а й на ряді вітчизняних авторів.
- Жанр є гнучким інструментом для розкриття різноманітних художніх задумів.
- Для когось фантастика є ескапізмом, для когось — маніфестацією, а для когось — видом терапії.
- З огляду на переживання страшних трагічних подій, фантастика стає способом говорити про болісне, закодоване у вигадані світи.
Чого бракує авторам-військовослужбовцям?
Відповідаючи на запитання про найбільший дефіцит, на думку більшості письменників, які одночасно служать у ЗСУ, це – час.
- Павло Дерев’янко:
- «Найбільше бракує вільного часу, який можна запланувати. Загалом можливості планувати щось.»
-
Євген Лір:
- «Потрібні сон і відпочинок!»
- «Якщо бути абсолютно відвертим, також бракує двох професійних речей – усамітнення для письма та підтримки промоції.
- Він мріє поїхати на місячну письменницьку резиденцію, де ніхто не заважатиме, і щоб у цей час за його відсутності про книгу піклувалися у видавництві, забезпечили презентації в Україні та за кордоном.
- Наразі служба забирає обидві ці можливості.»
- Дімка Ужасний:
- «Особисто мені бракує повітря в грудях — відчуття свободи і безпеки.
- Хочеться творити без тривоги і нескінченних службових завдань.
- Як кожній нормальній людині, йому хочеться миру, спокою і гарантій захисту.
- Бракує фестивалів, поїздок, презентацій, можливості бути в колі однодумців, насолодитися розмовою про літературу у теплій компанії.
- Це було раніше, але, можливо, недостатньо цінувалося.»
Васек Духновський:
- «Бракує вільного часу, сил і створених умов для писання. Коли на тебе щодня намагаються напасти, писати складно.»
- Артем Чапай:
- «Як і кожному військовому, мені не вистачає справедливості.»
- Він звертає увагу на суспільні несправедливості, зокрема ситуації, коли видатні фізично спортсмени переважно зайняті тренуваннями та хизуються, а водночас люди старшого віку, які перебувають на службі і мають обмежену фізичну силу, несуть величезне навантаження.
- В армії, за його словами, серед письменників-чоловіків, які не просто беруть участь у боротьбі дистанційно, а докладають реальних зусиль, багато саме тих, для кого писання — це перш за все мистецтво, а не бізнес чи розвага.
- Він розмежовує: мистецтво — це творчість воїнів, які пишуть фантастику, фентезі, соціальний реалізм, нонфікшн чи поезію.
Мрії та плани на майбутнє
Незважаючи на неймовірні обставини, у письменників все ж збереглися мрії та навіть конкретні творчі плани.
-
Павло Дерев’янко:
- «Мрії у письмі наразі немає, але є план і навіть домовленості щодо виходу збірки короткої прози, яку сподіваюсь видати цьогоріч.
- Вона не міститиме історій зі світу Сірого Ордену, але буде вживатися обсценна лексика.»
- Євген Лір:
- «Продовжувати “Степового” у початковому задумі навряд чи вийде, але готується інша книга, друга частина, наскільки це можливо в моїх умовах.
- Можливо, пауза між книгами виявиться неочікуваним благословенням.
- Життя на Херсонщині дало ідеї, які я хотів би втілити у майбутніх творах, не обійтися без фантастичних елементів.
- Проте боюся щось загадувати наперед.»
Дімка Ужасний:
- «Мрію написати епічний горор, який зібрав би найкращі мистецькі якості світових творів, був би оригінальним, відображав українську реальність, перекладений на 155 мов світу, а гонорар за нього дозволив би купити село і розвинути там пасіку на тисячу вуликів.
- Військові теми наразі не хочу торкатися.»
-
Васек Духновський:
- «Я хочу дописати роман про наркоманів на війні — зняти героїчний фасад і показати справжнє обличчя конфлікту.»
- Ілларіон Павлюк:
- «У мене немає категорії мрій – якщо ідея хороша, я одразу розробляю концепцію й перетворюю її на чіткий план.
- Наразі маю конкретний десятирічний план авторської діяльності з ритмом написання однієї книги приблизно раз на два роки.
- Зараз працюю над науково-фантастичним твором.»
Читайте також: Наукова фантастика під час війни — ескапізм чи щось більше?
Таким чином сучасні українські письменники, які одночасно стали військовими, демонструють гнучкість і мужність, продовжуючи творити у найскладніших умовах — вони не лише відображають реальність війни у своїх творах, а й використовують фантастику як глибокий інструмент осмислення сучасності. Проте найчастіше на заваді творчості стають відсутність часу, фізична втома та постійна небезпека. Втім, навіть у таких обставинах у них є плани й надії на майбутнє, зберігаються мрії, що допомагають долати труднощі й знаходити сили для роботи над новими текстами.
